П'ятница, 10 Липня 2020 р.
12 Червня 2020

ЧЕРВОНОГРОД І УРОЧИЩЕ ЧЕРВОНЕ

Коронавірус вніс корективи у наше життя – в усі його сфери, відпочинок теж. Час згадати про внутрішній туризм.
Немає нецікавих місць – є лише незацікавлені. Байдужі люди. А для тих, кого лякає необхідність зупинятися в готелях чи близько контактувати в епоху пандемії з незнайомцями, – руб­рика «Маршрути вихідного дня». Вони розраховані на авто­мобільні поїздки протягом одного світлового дня. Повірте, вам сподобається!
І перший же маршрут ми проклали до одного з найгарніших місць країни – до урочища Червоне на Тернопільщині. До руїн червоногродського замку та найвищого рівнинного водоспаду країни.

ЗУПИНКА ПЕРША: ГУКІВ

Подоляки в борщівських сорочкахТільки не бійтеся! Щоб якнай­швидше дістатися кінцевої точки маршруту, нам необхідно подолати горезвісну ділянку між Оринином та Гуковим. Дорога, котра зажила собі поганої слави серед водіїв, уже не така страшна, як рік тому: в самому Оринині зроблено чудовий ремонт, і траса нагадує імпортні автобани, а за селом у напрямку до Гукова виконали ямковий ремонт. Шлях ще далекий від ідеалу, але кращий, ніж був навіть 2019 р.
Уже за Гуковим, за ліском, варто звернути праворуч, до три­метрового хреста на честь головнокомандувача УПА Романа Шухевича. На цьому місці за
неповний кілометр від Збруча 2005 року було знайдено останки, що гіпотетично належали командарму Шухевичу. Місце вказав колишній працівник КДБ Олександр Гнап. Саме на межу Хмельниччини і Тернопільщи­ни 9 березня 1950 р. із львівської в’язниці вивезли тіло Шухевича, там його облили бензином і спалили, а те, що не згоріло, кинули в річку. Діями кдбістів керував Лазар Каганович.
Базальт для хреста доставили з кар’єру села Іванова Долина, де в квітні 1943 р. відбувся бій між УПА та німецькими загарбниками.

ЗУПИНКА ДРУГА: СКАЛА-ПОДІЛЬСЬКА

Скала-Подільська, парк ГолуховськихДалі на шляху Скала-Подільська з цілою колекцією цікавинок. Відразу за велетенським кар’єром асфальтного заводу (частина його використовуєть­ся як міський смітник – і амбре тут відповідне) бачимо праворуч абсолютний інста-хіт Скали останніх років – перебудований із бетонної контори радянських часів псевдозамок. І господарю втіха, і мистецтвознавцям є із чого посміятися.
Головні архітектурні атракції містечка, руїни замку та костел Успіння (1719) стоять при дорозі на Чортків, нам же відразу за залізничним переїздом треба звернути ліворуч, за вказівни­ками на Борщів. Все-все цікаве про Скалу ми ще дізнаємося в одному з наступних маршрутів. Але й сьогодні дещиця перепаде. Відразу після в’їзду в містечко ліворуч тягнеться великий запущений парк (50 га) колишнього маєтку Голуховських. Що за такі, запитуєте? Розповідаємо. Наприкінці XVIII ст. місто придбав граф Юзеф Голуховський (1734-1806). Його внук Агенор Ромуальд Голуховський (1812-1875), намісник Галичини, маєток збагачував. Син Агенора Ромуальда, Агенор Адам (1849-1921), народився в Скалі й служив міністром закордонних справ Австро-Угорщини. Вже його син Агенор Марія Йоаким Голуховський (1886-1956) був останнім господарем Скали до вересня 1939 р. Бачите біля парку симпатичну зелену будів­лю? Це колишня кордегардія, по-простому – сторожка. Гарненька вілла з баштою нині слугує лікарнею. В глибині парку збереглося ще декілька приміщень ексмаєтку. Серед них конюшні, господарська споруда та каретний двір.
А от палац не вцілів. 1910 р. це була одноповерхова споруда у формі підкови, прикрашена гербами Голуховських та їхніх дружин. Біля лівого крила садиби розташовувалася неоготична вежа-капличка. Бібліотека на­лічувала декілька тисяч томів – усі в однакових палітурках. І книги, і сам палац поглинуло полум’я війни. Агенор ІІІ, той, що Марія Йоаким, мав плани щодо реставрації маєтку якраз у вересні 1939 р. Німці влаштували в панському маєтку табір примусової праці «Лігеншафт».

НА ТОВСТЕ!

У наступному селі Іванкові можна оглянути цінну дерев’яну дзвіницю (XVII ст.) поблизу греко-католицької церкви.
Якщо у центрі Іванкова звернути праворуч за вказівником, невдовзі потрапимо в Турильче. Тут помирає гарний неоготичний Петропавлівський костел (1871). У радянський час храм передали під зерносховище турилецькому колгоспу ім. 1 Травня. Над вівтарем росте дерево, яке от-от впаде й поховає і дах, і цікаве роз­п’яття з фігурами апостолів. Дарма Христос благально заглядає у вічі – костел приречений: римо-католиків у селі немає.
Михайлівський собор у ТовстомуЦентр Борщева залишиться праворуч – він цікавий збереженою планувальною структурою 1936 р., бароковим костелом (1763), перебудованим із замкової башти, та ошатним Руським домом (1908), у котрому містяться краєзнавчий та шевченківський музеї. Саме у цих карамельно-рожевих стінах покажуть зуб мамонта, прикордонний стовп двох імперій (Російської та Австро-Угорської), старі поштівки, трипільську кераміку. Вразити мають не вони, а вітрини зі знаменитими чорновишитими сорочками.
Ще до Верхняківців (фантастичні краєвиди і пофарбований у кольори українського прапора мінікостелик початку ХХ ст.) почнуть з’являтися дорожні знаки про те, що попереду, в Лисівцях, немає мосту. Їдьте, мовляв, на Чортків. Не вірте знакам: просто старий міст ремонтується, через мальовничий Серет встановили понтонний міст. Їхати можна сміливо. У самому селі стоїть покинутий неоготичний костел початку ХХ ст.
Товсте на річці з назвою Тупа почнеться демонстративно гарно: праворуч старий цвинтар-­кіркут, попереду – величний греко-католицький храм архистратига Михаїла (1912-1939) за проєктом видатного архітектора і місцевого уродженця Яна Сас-Зубжицького.
Товсте, як і всяке порядне містечко, має декілька архітектурних домінант: скромна ратуша; палац Слонецького; костел св. Ан­ни, в котрому в радянський час був пологовий будинок; напівміфічні форти Михайла Хмеля, батька Богдана. Але все це тьмяніє на фоні гігантського собору. Ян Сас Зубжицький натепер – найвідоміший уродженець Товстого. Та якщо хтось доведе, що Богдан Хмельницький у Товстому не лише був зачатий, а й народився, Зубжицькому доведеться посунутися.
Річка Тупа часом на картах виступає під взагалі вже ні в які ворота варіантом Дупа. Начебто була вона колись Дуба, від дубів, та час і забудькуваті люди змінили назву потічка. Назва ж самого селища походить не від критичної маси його жителів, а від прізвища галицького боярина В’ячеслава Товстого, який служив у князя Романа Мстиславовича й отримав ці землі у володіння.

ОМРІЯНИЙ ЧЕРВОНОГРОД

Найвищий рівнинний водоспад України в урочищі ЧервонеПриблизно в 8 км від Товстого, не доїжджаючи трасою М-14 до села Бересток, повертаємо праворуч поблизу залізничного переїзду, в напрямку на Городенку. Варто не проминути вказівника «Урочище Червоне» праворуч. Нам туди – до найфантастичнішого місця Тернопільщини. 5 км мальовничої траси – і картина, котра залишиться в серці назавжди. Дві башти в кратері кань­йону, плутаний меандр червоної дороги до замку, шум Джуринського водоспаду. Сюди захочеться повернутися знову.
Як і властиво загадці, Червоногрод потрібно шукати. Населеного пункту з такою назвою не­має на картах із 1944 р. Для витончених натур є латинська на­з­ва з літописів: castrum rubrum. Вона яскраво забарвлена: червоний замок. А як інакше: червона земля під ногами, червоний пісковик уздовж русла Джурину – так і проситься колір у назву!
У XIV ст. князі Коріатовичі укріплюють місцевий замок, зводять монастир для місіо­нерів-домініканців. На початку ХVІІ ст. русинські магнати Даниловичі замість дерев’яної фортеці зводять мурований замок. 1615 року поруч постає домініканський костел на кошти подружжя Лісецьких. Турецьке ярмо (1672-1699) тугою петлею стягнуло життя княжого міста, і ко­ли яничари покинули цей край, замість міста існувало лише маленьке сільце. Позаду слава войовничої столиці князівства, попереду – титул найкра­сивішої сільської садиби Поль­щі.
Панорама села Устечко на Дністрі1820 року князь Кароль Понінський на мурах напіврозваленої твердині зводить палац. Діти князя влаштували нову перебудову: близько 1840 р. над каньйоном піднімаються дві білі башти. Їхні корони везли на підводах зі Львова. Всередині однієї з веж влаштовано потаємний хід – він зберігся. Навколо палацу розбивають парк площею 8 га. Навіть там, серед тополь, акацій та дубів, чути бурхливу мову 16-мет­рового водоспаду на річечці Джурин. За легендою, русло потоку змінили колись підступні турки, аби пришвидшити капі­туляцію оборонців обложеної фортеці.
На околиці сусіднього Нир­кова, над палацом, зводиться мавзолей. Тут зберігався виготовлений на замовлення Гелени Понінської надгробок її сина та доньки (1835) авторства великого скульптора Бертеля Торвальд­сена. Сьогодні ця робота – у Львів­ській картинній галереї, а родинна усипальня Понінських перебуває в стані руїни.
Остання власниця резиденції княгиня Марія Любомирська робила на початку ХХ ст. все можливе для підтримання замку в належному стані. Палац уже тоді нагадував привида. В одній із баштових корон не вистачало зубців: під час Першої світової лихі російські вояки залізли на башту і спробували їх відламати. В результаті полетіли разом із ними донизу. Фрагмент однієї з башт обвалився 13 квітня 2013 р. Так і стоїть тепер гнилим зубом. Шкода.
Панорама замку в ЧервоногродіПоблизу водоспаду 1956 року звели невелику гідроелектростанцію, від якої залишилася похмура коробка стін. Біля палацу діє табір «Ромашка». У вихідні тут гамірно і людно. Більшість туристів скупчується біля водоспаду. До прегарних замкових руїн дійдуть не всі.
На зворотній дорозі в селі Нагоряни, розташованому над кратером Червоногроду, повернути праворуч до скапареної ремонтами Миколаївської церкви. Джерела датують компакт­ну і сувору святиню 1623 роком.
Повернувшись на трасу, варто проїхати ще декілька кіло­мет­рів у напрямку Городенки – до села Устечко на березі Дніст­ра. Тут, неподалік від впадіння р.Джурин у Дністер, – чудові крає­види, а ще колишнє містечко має муровані Успенську церкву (1881) та костел (1876).

Ірина ПУСТИННІКОВА.
Фото автора.