Четвер, 26 Листопада 2020 р.
28 Серпня 2020

ПРОВОДИ ЛІТА ПІД ШЕПІТ ВОДОСПАДУ

Дивне карантинне літо-2020 ось-ось закінчиться. Для когось – нарешті, для інших – зарано. Ми на шпальтах «Подолянина» все літо закликали кам’янчан мандрувати новими теренами рідного району, котрий після адмінподілу збільшився в декілька разів. Пропонуємо і на останній літній вікенд вибратися у цікаве місце району. І не просто цікаве, а модне. Інстаграмне. Місце це – водоспад Бурбун у селі Лисець.

НЕПРИВІТНИЙ ПАЛАЦ

Маршрут пролягатиме територією колишнього Дунаєвецького району. Якщо на першому (рахувати з боку Кам’янця) світлофорі Дунаївців звернути праворуч, дістанемося до водоспаду. А ще – кількох садиб. Як уже по дорозі, чому не зазирнути і не ознайомитись?
ГолозубинціЗа 7 км від Дунаївців розміс­тилися Голозубинці. Нижче від сучасної споруди римо-католицького костелу дорога з траси перетвориться на битий шлях. Ні, навіть так – битий (життям, і то добре) серпантин, що біжить ярком аж до річки Студениці. На виїзді з села, за старим млином на річечці, на вершині пагорба за деревами схожого на ліс парку ховається Голозубинецька обласна протитуберкульозна лікарня. Вона ж до 1963 р. – сільгосптехнікум. Вона ж у ще дальшому минулому (англійці б ви­користали Past Perfect) – маєток польських магнатів Скибнев­ських (1870-ті). Місце не зовсім туристичне, але, якщо ви ціка­витеся історією та архітектурою рідного краю, для відвідин обо­в’язкове.
На території лікарні шукайте житловий корпус для працівників, хоча шукати особливо ніде, все само знайдеться. Корпус охороняють гавкучі пси, але якого краєзнавця це спиняло?
Дорога до лікарні-палацу фан­тастично красива. Будівля спочатку задумувалася як класицистична та симетрична. Автором першого проєкту був відомий скульптор та адепт класицизму, волиняк Томаш-Оскар Сосновський. Та чи то плани, чи смаки господарів змінилися.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. голозубинський палац було знач­но розширено. Проєкт реконструкції розробив барон Горох (Horoch). Біля правого бічного фасаду з’явилася прибудова – і яка! До досить суворої будівлі звідкілясь приліпилася симпатична башточка з високим шпилем. Р-р-романтизмом запахло! Куди й поділася симетрія. Дах на башті вже майже декаду прикритий цератою: напевно, протікає, а коштів на нормальну реставрацію немає. Церата погано виглядає на світлинах, але краще хай так. Можливо, башточка ще дочекається ремонту.
Усередині про панські часи на­гадують лише сходи і товсті стіни – хоч гарматою гати. Колись у палаці було чимало старих картин голландської школи, а також «палісандрових» меблів, кар­тини Войцеха Коссака, відомого польського художника, а також галерея родинних портретів.
В окремій залі стояв турецький намет, який Віктор Станіслав Скибневський привіз із подорожі до Аравії. В бібліотеці збері­галися рідкісні книги з філософії, психології та родинний ар­хів за декілька століть. Плюс документи, привілеї та інша потрібна лише господарям маку­латура, яка невідомо де поділася після революції.
Споруда одноповерхова з боку головного в’їзду, а з боку прір­ви над Студеницею має два поверхи. Земля тут так і летить до річки, лише дерева, здається, її спиняють. У часи Скибневських їх ще не було – і з балкона палацу відкривався вид на село.

ГОТУЙТЕ ВАШІ КАМЕРИ: БУРБУН

Водоспад БурбунНа півдорозі до Великого Жван­чика буде розвилка. Ліворуч – на Лисець. Місцевих жителів мешканці інших сіл називають гасаями, бо ті підприємливо гасають із бочками своїх фірмових мочених яблук усією країною. І в Ка­м’янці, і в Хмельницькому, і в Києві, і в Чернівцях на базарах стоять щовесни вартові великих дерев’яних діжок, а без їхніх яблук і весна не настільки солодка. В м’які зими гасаї з’являються на ринках ще в лютому. І асортимент розширили: є ще сухофрукти й мариновані гриби. Та більшість покупців і не здогадуються, що смакота у бочках – з Лисця.
Туристи сюди їдуть не по рецепти (чужим їх усе одно не скажуть), а до мальовничого 5-мет­рового водоспаду Бурбун на околиці села (координати 48.8033511, 27.0065108). Шлях до дива природи у глибокому яру добре промаркований – навіть запитувати нікого не доведеться. Взуття має бути мегазручним, а земля – сухою, інакше спуститися буде важко. Автору цієї статті в першу спробу (після травневих дощів) це зробити не вийшло. Але пощастило вдруге.
Восени 2019 р. громада Лисця виграла головний приз у конкурсі «Неймовірні села Украї­ни» – і в жовтні того ж року спуск водоспаду було обсаджено 600 декоративними деревами.
Водоспад настільки популярний серед туристів, що навіть у будні, аби постояти біля міст­ка напроти нього, вишикується невелика черга. Місце й справ­ді дуже гарне і трохи таємниче, казкове. Фотозона, створена самою природою.
При великому бажанні в озерці біля водоспаду можна скупатися у завжди прохолодній воді.
Сусід Лисця – напівмертве село Сокілець у напівзатоплено­му річищі Ушиці. А колись було укріпленим містом. Вражаючі пейзажі, рештки костелу (1723), до котрих дістатися можна лише в холодну пору (влітку тут усе вкрито зеленню), залишки міських укріплень, церква (1840), а ще – декілька давніх городищ, пам’яток археології. Сокілець мав би бути похованим під товс­тим шаром намулу на дні Дніст­ровського водосховища, всіх мешканців звідси у примусовому порядку переселили на вищий берег річки, та інженери помилилися. Аж до Сокільця вода не дійшла.

НЕПЕВНЕ МАЙБУТНЄ ВЕЛИКОГО ЖВАНЧИКА

Великий ЖванчикПопри натяки назви, від річки Жванчик до Великого Жванчика (а колись і просто Жванчика, без епітетів) – ду-у-уже далеко. На відміну від сусідніх Лисця, Малого Жванчика чи Чимбарівки, Великий Жванчик виглядає на картах солідно: великий п’ятикутник розміром із половину Дунаївців. Розмір – ледь не все, що залишилося від колишньої слави ярмаркового містечка з чималою іудейською громадою. Ані дерев’яної Успенської церкви, ані старого костелу, ані капли­ці на могилі поета Раймунда Корсака (1817), ані синагоги, ані усипальні Хелминських уже немає. Є лише маєток Хелминсь­ких у стилі італійських вілл (1868). У ньому з 1953 р. діє дитячий пульмонологічний санаторій. 1881 р. до палацу прибудована ошатна вежа, на котрій нібито раніше висів дзвін. Його бам­кання скликало до палацу жителів, коли Ігнатію Хелминському треба було щось повідомити селянам (для цього він виходив на балкон).
Після смерті Ігнатія маєток дістався його синам Сигізмунду і Матвію. Про одного з них у селі ходить легенда. Начебто юнак час від часу приїжджав сюди на полювання з-за кордону, де навчався. Під час одного такого приїзду запримітив вродливу дочку коваля. Почав залицятися. Дівчина закохалася в Сигізмунда і наївно сподівалася на весілля. Панич пообіцяв їй, що наступного дня до оселі коваля приїде карета з нареченим, гідним такої красуні. Карета приїхала. У ній був цап із дзвіночком на шиї. Дівчина покінчила з собою, а в палаці у вітряні ночі начебто почала з’являтися вбрана у весільну сукню тінь із дзвіночком у руках, доводячи юнака до сказу. Тому Сигізмунд без жалю програв маєток у карти сусіду-поміщику Крупенському. 1902 р. Крупенський викупив і другу половину маєтку. 1917 р. пан емігрував до Польщі, а селяни палац розграбували і хотіли спалити. Священник зупинив.
До ексмаєтку веде брама, на котрій збереглася дата «1877». Всередину вас не пустять, але й не страшно. Старовинний камін розібрали вже в часи незалежності. Залишилися тільки дубові гарні двері до спального корпусу. В колишній стайні, дуже перебудованій, – школа для гостей санаторію. 2020 р. санаторій ліквідували, як і низку інших закладів, які також розміщалися у старих садибах. Що станеться зі спорудою після цього, знаємо на прикладах інших подібних ре­зиденцій, котрі після закриття у них лікувальних закладів або шкіл швидко перетворилися на руїни.

Ірина ПУСТИННІКОВА.