П'ятница, 29 Березня 2024 р.
16 Жовтня 2020

КРИВЧЕ: ЦІКАВО І НА ЗЕМЛІ, І ПІД НЕЮ

Статистику захворюваності на COVID-19 щодня перевіряє, напевно, кожен. Веселого мало. Хоч у підземний бункер від пандемії ховайся. У бункер – не бункер, а під землю, мабуть, залізти не завадить. Ненадовго – на кілька годин. Розслабляє нерви і завантажує новими враженнями пам’ять. Корисні наслідки для похмурої епохи всесвітньої пандемії. Полізли?
Відвідини «Кришталевої» печери в селі Кривче на сусідній Борщівщині – один із топових екскурсійних напрямків для туристів, які приїздять у наше місто. Але далеко не кожен кам’янчанин бував у цьому цікавезному селі, хоча до нього лише 60 км. Хоч із боку Жванця та Мельниці-Подільської, хоч зі Скали-Подільської та Борщева. Який стан доріг – запитаєте? Не автобан, проте цілком проїзний. Навіть страшний сон автомобілістів – ділянка «Оринин – Гуків» – пере­жила цього літа ямковий ремонт. Їхати можна. Гнатися – ні. Однак навіщо мчати?

СПОЧАТКУ – ЗАМОК

У центрі села біля траси піднімаються замкові башти (1639). На одній – високий шатровий дах. Виглядає це все романтично, але зблизька трохи розчаровує. Частина муру із двома баштами – все, що залишилося від оборонного замку магнатів Контських. Iще століття тому руїни були значно масштабнішими і виглядали вражаюче. Нині це можна побачити на архівних світлинах початку ХХ ст. Їх чимало, бо укріплення були популярними серед тодішніх туристів і крає­знавців.
Iз-під замкових стін цього не видно, однак пізніше ми побачимо, на якій високій горі знаходяться руїни. Природа й архі­тектура грали тут в унісон. Тепер замчище засаджено соснами, за котрими ховається скромний костел Непорочного Зачаття, який оптимістично налаштовані історики датують аж XVII ст. Саме 1650 року Станіслав Контсь­кий заснував у Кривчому перший римо-католицький храм. Магнат недовго думав над архітектурою: костел улаштували в замковій порохівні. Потрапити усередину храму можливо лише на великі римо-католицькі свята.
Хоча місце під кривчансь­ку твердиню було вибрано ідеально, її неодноразово брали.
У липні 1648 р. козацькі війсь­ка вигнали замковий гарнізон. 1672 року фортецю захопив султан Магомет, котрий повертався із підписання договору з Річчю Посполитою в Бучачі. 1675 р. польський король Ян ІІІ Собеський наказав узяти твердиню в облогу. Та невдала кампанія дуже пошкодила стіни замку. В документах згадується зрадник Кричинський, який засів у твердині в тому ж році із загоном татарів-липків. 1687 р. вже татари взяли в облогу поляків.
Після того, як Поділля повернулося до Речі Посполитої, кордони із Портою посунулися на південь, і старомодна твердиня втратила стратегічне значення. Наступних сто років замок був резиденцією роду Голейовсь­ких, проте мешкати у тісних холодних приміщеннях було і не модно, і не зручно. Тож замок у середині ХІХ ст. продають підприємцю Л.Зейдману, а той дозволяє селянам розібрати його на будівельні матеріали. Каміння зі стін і двох веж пішло на будівництво винокурні та хат. Навіть із фундаменту повибирали все каміння на господарські потреби. Добре, що хоч щось залишилося.
У 1920-х роках замок рестав­рується Подільським туристично-краєзнавчим товариством. Тоді була відремонтована і потинькована одна з башт. У ній обладнали декілька приміщень для туристів – готель-«схронисько» у замку. Хто ж із мандрівників відмовиться у такому переночувати, хай навіть зі зручностями важко, адже їх не було.
Радянська влада проти туризму нічого не мала, а от замки їй здавалися буржуазними пережитками, тому вже 1946 року в’їзну вежу кривчанського форпосту було розібрано, тому що в селі якраз будували дорогу на Борщів.
Наступна спроба реставрації була зроблена вже аж 1990 року, коли зі слів «буржуазне» та «поль­ське» нарешті зняли гриф «ай-ай-ай, який жах». Тоді місцевий колгосп доклав багато зусиль і коштів, аби врятувати історичну пам’ятку. (Побільше було би в Україні таких господарів – і жили б краще, і замки б збереглися). Перед початком робіт група київ­ських археологів провела архео­логічні обстеження. Розчистили майже повністю засипаний землею і сміттям перший ярус обох веж, знайшли залишки оборонного муру, декілька монет XVII ст., козацькі люльки, давній посуд, леміш від плуга і чавунну гарматну бомбу. Всі знахідки потрапили до музею Києво-Печерського заповідника. Було відновлено 4-метрової висоти мур (товщиною 1,3 м; первісна висота – 7 м), а на північно-західній 16-метровій вежі облаштовано дах. Вежі вражають товщиною стін – 2,3 м! Північно-західна башта має збережені перекриття між яруса­-ми, на котрих колись стояли гармати. У стінах башт – ключоподібні стрільниці й отвори для ручної зброї. Біля східної стіни – засипаний землею вхід до підземелля.

ТЕПЕР – У ПЕЧЕРУ

Замок затримає туристів ненадовго, а от екскурсія в печеру «Кришталева» триватиме не мен­ше години. (Подаємо усталену назву печери, хоча топонім походить не від кришталю, а від кристалів, тож печера мала б називатися «Кристальною»). Зна­ходить­ся цікавинка у південно-західній частині села, на вузькому вододільному плато між річкою Циганкою і Семеновим потоком, що впадає у неї з південного сходу. Спускаючись із мінісерпантину під замком, не проминіть малопомітного різкого повороту ліворуч. Дорогу до печери відремонтували ми­нулого року, тож поїздка буде приємною.
Біля підніжжя гори із печерою облаштовані автостоянка і каса, продають сувеніри, є кафе. Підземна мандрівка можлива лише із екскурсоводом, групи формуються безпосередньо перед вхо­дом до печери. Якщо там безлюдно, скористайтесь номером телефону з інформаційного стен­да. «Кришталева» відкрита для відвідувань із 10.00 до 17.00, обід­ня перерва – із 13.00 до 13.30. Хочете домовитися про екскурсію заздалегідь? Ось телефони: (+38-03541) 3-76-46, 3-77-28.
Вхід до «Кришталевої» розташований на крутому схилі, вище русла річки на 60-70 м. У скелях поблизу є ще декілька печер і гротів. Не забудьте озирнутися біля залізних дверей, адже звідси відкривається чудовий вигляд на замок.
Про спецодяг можна не турбуватися, достатньо бути вбраним у зручне. Iз власного досвіду порадила б захистити голову шап­кою або шоломом, але, якщо па­м’ятати, що зверху – тверді й часом гострі камені, можна обійтися й без них. Температура внизу однакова і в літню спеку, й у зимові морози: +11-12 градусів за Цельсієм. Вологість – 84-100%.
Немає із собою ліхтарика? Теж не проблема, бо підземелля електрифіковане.
Печера вимита підземними водами у товщі жовто-бурого гіп­су неогенової системи. Загальна довжина її ходів – 22 км. Вам стільки там не ходити, не хвилюйтеся, туристичний маршрут значно коротший. Стіни багатьох галерей укриті білосніжними або забарвленими у різ­номанітні кольори кристалами гіпсу.
Вперше печеру описав 1721 року священник Ржачинський. Тоді до неї можна було дістатися сходами, від яких уже на початку ХХ ст. не залишилося й сліду. 1908 року «Кришталеву» вважали щойно відкритою.
Спелеологи зі стажем презир­ливо пхикатимуть: у «Кришталевій» практично неможливо заблукати. Проте спелеологія і не мусить бути чимось виснажливо-ризикованим. Під землю заглянути хочеться майже всім. Для багатьох це перша печера, яку відвідали, і враження вона залишає фантастичні. Дякуємо за це Сарматському морю, кот­ре плюскотіло на місці Поділля мільйони років тому і створило підземні лабіринти.
Перших (вони ж потім й останніх) 420 м – малоцікавий підземний коридор, яким прямують у печерні зали. Там уже цікавіше – навколо кристали, багато з яких мають свої назви. Цілий зоопарк під землею: буйвол, змія, дракон, ліжко печерної людини.
Щоправда, люди тут ніколи не мешкали. Там можна постукати у печерний барабан, тут потриматися за перев’язаний яскравим бантиком камінь – на щастя, іще десь послухати легенди. Найпопулярніша – про грізного Володаря Печери та його бранку-обраницю Наталку.
Знаєте, як-то у казках: Володар Печери закохався у красуню із сусіднього села, силоміць забрав її у підземне царство. Дів­чина певний час наругу терпіла, а потім розквиталась із гнобителем. Як саме, – дізнаєтесь від екс­курсовода.
Поблизу села є також печери: «Тимкова скеля» (1180 м); «Славка» (8600 м); «на Хомах» (126 м).

Ірина ПУСТИННІКОВА.