КОРІННЯ НАШЕ РОДОВІДНЕ

Привітний літній день. Яскраве сонечко виграє на її сивому волоссі. Сьогодні вона щаслива як ніколи. Сидить на подвір’ї в очікуванні гостей. Це моя прапрабабуся – Ольга Захарівна ШВЕДА. Сьогодні у неї ювілей – 105-та річниця.

Представники міської та обласної ради приїхали привітати її. Бабуся розповідає про тяжкі роки голоду, війни, про невдале кохання, про своїх онуків. А представники громадськості навіть забули про час, настільки їх захопила розповідь. Вони вражені бадьорістю та оптимізмом цієї жінки. Під час читання вітальної телеграми від Президента України бабуся здивовано запитує: «А де ж той Президент? Чому він не приїхав?»… Усі голосно сміються, не перестаючи захоплюватися почуттям гумору моєї бабці. Втім, вона насправді цією обставиною не засмучена. Вона радіє небувалій кількості людей, адже друзів, на жаль, або немає серед живих, або вони не можуть прийти.

Старенька повністю поринає у спогади… Як потерпала у громадянську війну… Все зруйновано, постійно хотілося їсти, і вони, підлітки, бігали у поле, щоб у мишачих нірках знайти трохи зерна. Їй же було жаль грабувати хвостатих істот, і вона поверталася додому ні з чим.

…У війну вона понесла мобілізованому чоловікові в окопи їсти. Старалася. Напекла, зварила улюбленого зеленого борщику, зав’язала все у біленьку хустинку. Та чоловік, задумливо смакуючи пиріжками, раптом назвав її Марусею. Більше бабуся Оля з ним не бачилася. Жіноча гордість не дозволила їй цього.

А яку тільки роботу не доводилось їй виконувати: трудилася у лісництві, сапала колгоспні буряки, працювала над благоустроєм міста.

…На жаль, бабусі вже немає, але ми пам’ятаємо всі події з її життя, кожне слово…

…Вона була дуже охайною, в усьому любила порядок. Якось онука придбала дорогу тефлонову сковорідку, хоч у баби Олі зір був далеко не стовідсотковий, вона побачила, що дно у неї чорне. «Е, ні! 3 цієї підгорілої пательні їсти я не буду», – промовила господиня і ретельно відтерла металевою мийкою те неподобство аж до блиску.

…Треба було бачити, з яким захватом спостерігала бабуня за боксерськими поєдинками по телевізору. Всі справи відкладалися, коли приходив час новин. Для столітньої жінки все було важливо, а найбільше вона переймалася справедливістю. Ми та наша родина були справжніми друзями для бабусі, а вона – нашим мудрим порадником і найшанованішим членом нашої сім’ї.

Мабуть, і книжки було б замало, щоби розповісти найцікавіше із життя бабусі, тому що насправді воно було безцінним і неосяжним!

Олена КРИВЕНЧУК, студія «Джерельце» ЦДТ.