З ВІЗКОМ ДО МАРШРУТКИ ЗАСЬ

Мене зрозуміє кожна жінка, котра має маленьких дітей, яких ще возить у візочку. Цей необхідний дитячий транспорт перетворюється на справжню проблему, коли потрібно доїхати у віддалений кінець міста.

Я живу на Довжку. Маю власне авто, тому з проблемами маршруток стикаюся рідко. Але сталося так, що на декілька днів залишилася без автомобіля.

3 листопада терміново потрібно було поїхати в місто, а залишити дітей (2,5 роки і 5 місяців) було ні з ким. І я лише за одну поїздку відчула на собі дискримінацію з боку водіїв та хамство з боку пасажирів.

Маршрутку довелося чекати на кінцевій зупинці с.Довжок за маршрутом №8. Водій, котрий побачив, що я з візком маю намір сісти до автобуса, відразу рушив з місця і поїхав. Наступні водії чотирьох маршруток, що по черзі під’їжджали до зупинки, робили вигляд, що не помічають мене і не чують. Жоден із них не захотів бачити своїми пасажирами жінку з двома дітьми. Врешті до міста я доїхала міжміським автобусом ПАЗ.

Зате назад мені пощастило їхати в просторому й зручному комунальному автобусі №23, куди я без проблем змогла занести возика і зручно розташуватися з дітьми. Але й тут не обійшлося без пригод. Одна жінка середнього віку некоректно повелася, а коли водій зробив їй з цього приводу за¬уваження, влаштувала скандал, виплескуючи весь негатив на водія. Мало того, що це зіпсувало настрій іншим пасажирам, ще й поставило під загрозу життя всіх присутніх в автобусі. Хіба може водій за таких умов уважно слідкувати за дорогою? Адже він усе-таки жива людина, він з 6-ї години ранку за кермом і робить усе можливе для нашого комфорту та безпеки. Чесне слово, хотілося просто взяти дітей і вийти з автобуса. Але чим у такому разі дістатися додому?

Виникають запитання:

1. Чому ми вимагаємо до себе шанобливого ставлення, але не хочемо дотримуватися елементарних правил поведінки? Адже коли знаходишся в громадському транспорті, ти такий же пасажир, як і інші, незважаючи на соціальний статус чи займану посаду.

2. Навіщо нам маршрутні таксі, які не здатні задовольнити потреб усіх категорій пасажирів, і водії, які дозволяють собі ви¬рішувати, кого везти, а кому навіть не зупинитися, бо ті їм «невигідні».

3. Хочеться подякувати міській владі та депутату тепер уже Верховної Ради Володимиру Мельниченку за можливість відчути себе людиною, користуючись комфортабельними, просторими автобусами, а не безправною «рибою в консервній банці».

 Хочеться вірити, що після проведення чергового конкурсу на право перевезення пасажирів ми отримаємо кращі маршрутні таксі та водіїв, котрі будуть розуміти, що вони працюють для людей, і проявлятимуть повагу до всіх без винятку пасажирів.

Ніла БАБІЙЧУК, кам’янчанка.