НАМ ПИШУТЬ

НІ ПРОЇХАТИ, НІ ПРОЙТИ. ХОЧ ПЕРЕЛЕТИ!

Хронічну болячку нашого міста – несанкціоновану торгівлю – частково вдалося викорінити. І доки комунальники та поліція радіють «розчищеній» вулиці Князів Коріатовичів, деякі кам’янчани нарікають на захаращений крамом і ящиками центральний вхід до ринку. Така картина змусила їх взятися за перо й красномовно описати ситуацію в листі до міського голови Михайла СІМАШКЕВИЧА і редакції «Подолянина».

«При вході до Центрального ринку перекупки, немов митниця, перегородили дорогу, – скаржаться містяни в листі. – Людина на візку або мати з коляскою не можуть спокійно заїхати на територію ринку по пандусу, бо з одного боку все перегороджено кавунами, динями, персиками, а з іншого – лавашами. До сміттєвих урн підходу взагалі немає: потрібно мати зір, як у орла, щоб їх відшукати, або ж неабияку спритність, щоб у них влучити. Бо перекупки, а не сільгоспвиробники, пообкладали їх ящиками, закривши прохід.

А щоб зайти на ринок, необхідно пройти курси у фітнес-клубі, бути кваліфікованим акробатом чи фахівцем із подолання перешкод, щоб не наштовхнутися на купу ящиків чи суцільний людський потік у маленькому проході.

З вулиці Князів Коріатовичів перший вхід на ринок заблокувала «важка артилерія»: дині, кавуни, сливи та пластикові пляшки із молоком невідомої якості. А на наступному відвідувачів зустрічають візки з цукром і борошном – такий собі «європейський сервіс».

За таких умов бідна бабуся з села не має де продати курку, кроля чи молочну продукцію, бо на територію ринку їй зась – там усе заполонили перекупки.

Галина ЖАРА (всього три підписи)».

Такі нарікання часто вислуховує і директор КП «Інспекція за санітарним станом і благоустроєм міста» Петро СОЛЯРИК, до якого ми звернулися по коментар. За його словами, він уже не один рік спільно з поліцією, ветеринарами та міською владою активно воює із вуличними продавцями. 

– Вхід на ринок – це обличчя міста, тому він має бути вільним, – переконаний Петро Пилипович. – На це має звернути увагу й керівництво ринку. Недобросовісних продавців, на яких не діють вмовляння, каратимемо штрафними санкціями: фізичні особи сплачуватимуть 340-1360 гривень, а приватні підприємці – 850-1700.

Наразі інспекцією, поліцією та міськрадою розробляється графік чергувань навколо Центрального ринку. Після його погодження відповідні служби стежитимуть, аби несумлінні продавці знову не вийшли на заборонені місця.  

Підготувала Галина МИХАЛЬСЬКА.

ВИСТУПИЛИ ДОБРЕ, АЛЕ…

23 серпня Україна урочисто святкувала День Державного Прапора. Гарно відзначили це свято і на Хмельниччині. З усіх районів до обласного центру прибули найкращі самодіяльні колективи – ветеранські хори, у складі яких було і багато молоді.

Прибув до Хмельницького і наш – добре відомий на Поділлі – хор «Квітка на камені» (художній керівник Володимир Лабанський). Його учасники зробили все від них залежне, аби хор виступив на належному рівні, проте неможливо було не помітити, наскільки талант наших співаків не гармоніював із їхнім вбранням.

З високою професійною майстерністю, культурою, багатим репертуаром у нашого хору все гаразд, а ось одяг потрібно міняти. Із райцентрів прибули ветеранські колективи, вбрання яких заслуговує на найвищу похвалу. Розкішні костюми окремих хорів викликали загальне захоплення і повагу до тих, хто піклувався про їхній зовнішній вигляд: багаті головні убори, різнокольорові, майстерно вишиті сорочки і спідниці з гарними поясами, а також добротне взуття. Наша ж «Квітка на камені» виступала в невибагливому багаторічному вбранні, яке, м’яко кажучи, зовсім не вражає колоритом, у тому числі й патріотичним. Хору також потрібен новий баян. Той, що є, навіть для музею не годиться – латаний-перелатаний, ще з далеких радянських часів.

Тому прохання до підприємців, можновладців, до всіх, кому дороге добре ім’я нашого міста, допомогти хоровому колективу «Квітка на камені» в цьому. Баян, гарне вбрання з урахуванням духу, культури та найкращих традицій українського народу – це не забаганки, а важлива державна справа. Адже хор також є обличчям нашого міста.

Анатолій БЕРНАДІН, керівник прес-центру ради ветеранів.

НАШ ГОЛОВА

«Як людина зі стійкими переконаннями, що психологічно завжди була в опозиції до владних структур, ніколи не думала, що з’явиться бажання написати цього листа.  Людина, яка змінила мої стереотипи, діяльна, творча особистість зі стратегічним мисленням – Михайло Желізник, голова Колибаївської територіальної громади. Поділившись думками з колегами, отримала не тільки підтримку, але й доручення всього колективу Колибаївської ЗОШ І-ІІ ступенів розповісти про людину, яка очолила рух до кардинальних змін у нашій громаді.

Моє ставлення до обрання Михайла Дмитровича було упередженим: колишній голова райдержадміністрації, чиновник, ще й був членом Партії регіонів, яку затаврувала вся країна. Але ця недовіра крок за кроком почала зникати, бо людина пізнається не за посадою і регаліями, а за вчинками.

Була надзвичайно вражена, коли Михайло Дмитрович ще як голова РДА, відвідуючи нашу школу в День знань чи під час останнього дзвоника, завжди із вдячністю звертався до першої вчительки Дудко Вікторії Броніславівни і дарував їй квіти. Так він робить і досі.

Знову здивував мене наш голова, коли після виборів прийшов до школи, аби подякувати за підтримку. І це була не формальна зустріч посадової особи, яких за 30 років роботи в цій школі я бачила багато. Приємно було спілкуватися зі щирою, завзятою людиною, яка і нас запалювала своїми планами на майбутнє. 

На мітингу 9 Травня була схвильована розповіддю Михайла Дмитровича про вдову ветерана Другої світової війни, яку він відвідав напередодні. Вона вийшла заміж за солдата, котрий повернувся з війни без ніг. Вони виростили разом дітей, проживши непросте життя. Не було пафосних промов із трибуни, а ця історія розчулила мене до сліз. 

Тепер, коли ми – територіальна громада, наше начальство стало близьким: за 30 метрів від школи. Часто спостерігаю, як Михайло Дмитрович ставиться до відвідувачів: обов’язково привітається, запитає, в якій справі прийшли, ще й особисто відведе до потрібного кабінету.

Переглянула відео 2014 року. Обурений натовп після Революції Гідності готовий був знищити і позбутися всіх, хто мав хоч якийсь стосунок до влади регіоналів. Багато хто тоді злякався, як кажуть, «втратив обличчя». Але гідність, з якою пережив цей переломний момент Михайло Дмитрович, викликає повагу. Залишаючи посаду голови райдержадміністрації, він тоді відповів, що час усе розставить на свої місця. Так і сталося.

Нашій територіальній громаді лише сім місяців. Вона – ще немовля. Але нам подобається.

Михайло Желізник підібрав команду, яка поділяє стиль його роботи. Наш начальник відділу освіти Дмитро Довганюк не тільки керівник, а й колега, який знає людей і роботу зсередини, допомагає та разом із нами вболіває за результат. Колектив школи у повному обсязі й без затримок отримує зарплату і відпускні. Мабуть, ми стали єдиними з освітянських закладів району, де техперсонал шкіл територіальної громади отримав матеріальну допомогу на оздоровлення. Сільська рада опікується нашими обдарованими учнями: було виділено матеріальне заохочення переможцям обласних олімпіад, обласних і всеукраїнських конкурсів.

Будується система водопостачання до школи, дитячого садка та ФАПу.

Свято останнього дзвоника ми провели у відремонтованому клубі, який уже і назвати так не можна. Це справжній палац!

Сьогодні ми з газет, телебачення чуємо про зневіру людей, недовіру до влади. Але перші  кроки децентралізації і нашої територіальної громади підштовхують до думки: майбутнє в наших руках. Воно вирішується не в Києві, а тут, у вашому селі. Зробіть правильний вибір!

За дорученням колективу Колибаївської ЗОШ І-ІІ ст.,

учитель зарубіжної літератури Любов НЕЧИТАЙЛО».