ПРОМІНЧИК У ВАЖКІ ЧАСИ

У темні часи дуже добре ви­дно хороших людей, і серед них наша односельчанка Марія КІ­КІЛЮК, яка майже 35 років пропрацювала в нашому селі фельд­шером, – зателефонувавши до редакції, повідала свою історію мешканка села Устя Ірина Олександрівна. – Хоча декілька років наша Маша вже не працює, бо вийшла на пенсію, але доб­рота і допомога людям завжди були її кредо, тому навіть на заслуженому відпочинку не перестає дбати про інших. Разом із сином Віталіком та чоловіком Вікто­ром ніколи не відмовлять хліба принести тим, хто потребує, не залишать без доброї поради, завжди зголошуються допомогти в усьому. За це ми їм дуже вдячні.
Нині, в такі важкі часи, коли коронавірус позакривав усіх у хатах, у неї болить душа за односельчан, тому завжди навідається, дотримуючись дистанції, чи зателефонує, ліки привезе, продукти. Вона всіх знає, бо ж стільки років прожила тут, пролікувала всіх нас, пам’ятає, в кого які проблеми, хто яких ліків потребує. Для нашого подружжя Сидорюків вона – промінчик сонця, який звеселяє душу й дає впевненість.
А приїхала до нас у село ще дівчинкою, коли їй було 23 роки. Так сподобалося їй тут. І вона нам сподобалася, тепер і не знаємо, як би нам жилося без Ма­­ші. Часто називаємо її «Маша – радість наша». Приємна, вислухає, підтримає. Молодим завжди була подружкою, старшим – донькою, старим – онучечкою. Так і збігли 35 років її роботи в мирі й злагоді з усіма пацієнтами. Її сім’я завжди була і залишається прикладом для односельчан. Адже живуть із чоловіком душа в душу, тримають велике господарство, гарно виховали сина.
Завдяки їм наша молодь має з кого брати приклад.