П'ятница, 29 Березня 2024 р.

НАБРИДЛО ЖИТИ У СВИНАРНИКУ

«Окремих кам’янецьких господарів навіть зі свиньми не порів­няєш, бо тварини так не гадять, як деякі люди», – цитуємо з листа на адресу редакції кам’янчанки Вікторії. – Подивіться, на що перетворилася територія біля Ботанічного саду, що на вул.Годован­ця! Під його залізним парканом повно сміття… Я їхала через усе місто, аби полюбуватися осіннім жовтогарячим парком, погуляти ботсадом, натомість ковтала заспокійливі. Люди!!! Ви тут живете, навіщо несете під чужий паркан власні відходи: квашені помідори, яблука, обрізаний виноград, памперси – усе це викидаєте собі ж під ніс! Це не Посітко, не Сімашкевич і не туристи викинули їх у вас на вулиці… Бідні працівники саду, з якими спілкувалася, розповіли, що змушені не лише доглядати за рослинами і величезною територією, але й прибирати наслідки життєдіяльності свиноти».

Підтверджують слова нашої читачки директор Ботанічного саду Михайло ХОМОВИЙ і працівники саду:
– Одного разу ледве не билися із «сусідкою» навпроти. Ми щойно повантажили сміття, трактор ще далеко не від’їхав, а вона вже несе нову верету із відходами і викидає її просто в нас на очах, – розповідає Михайло Миколайович. – Підкидають нам усе, що кому заважає: старі вікна, двері, памперси, пляшки, обгортки, старий одяг, ковдри. А ми ж усе це прибираємо і просимо всіх, аби надали транспорт, щоб повивозити непотріб. Але жителі приватних секторів нагло накидають щодня – хтось удень, хтось уночі. Така тут місцева традиція. Чому ж їм не укласти договір із «Спецкомунтрансом» на вивезення твер­-дих побутових відходів, або ж піднятися на квартал вище, де є аж три сміттєві майданчики. Це неподобство не входить у жодні рамки. Взагалі не можу зрозуміти вчинки таких осіб.
Зі схожою проблемою до редакції звернулася і мешканка провулка Збарського Любов Миколаївна. Запросила журналістів у гості на Польські фільварки, правда, не на каву. Побачене навіть не дивує: на початку вулиці, одразу за аптекою, не лише несанкціонований смітник, але й, вибачте, туалет. Амбре доноситься мало не до зупинки марш­рутки. А через дорогу – 13 школа. І комусь байдуже, що аро­мати нюхають не лише тутешні жителі провулка, а й пересічні ка­м’янчани та учні. Жінка розповідає, що роками воює за чистоту, зверталася в усі можливі інстанції, однак проблему так і не вирішили. Але якщо поблизу власного двору сама визбирує чужі підкинуті пляшки, обгортки, гілля, то до сусідської території руки не доходять та часу й бажання немає. Двірника, ймовірно, це узбіччя провулка теж давно не бачило.