ПЕРЕМОГА БУДЕ ЗА НАМИ, І ДУЖЕ ШВИДКО
– Перший день війни був надто страшним: наступ на мирну країну, не знаєш, що робити, куди ховатися. Це вже потім ми всі взяли себе в руки і масово пішли в бій і захищати тил. Коли працюєш і гідно робиш свою справу – тривоги немає. А спочатку таки була паніка. Але 24 лютого вона в мене минула, коли вийшла на балкон: дивлюся, а у центрі міста на всю майорять українські прапори – великі такі, яскраві, горді. Не витримала, вибігла до прапороносців, які поважно їх несли. Люди у цей час торби таскають, скуповують продукти, а стрункий високий чоловік і його красуня донька з великими прапорами велично йдуть вулицею. Кричу їм: «Слава Україні!», а вони у відповідь: «Героям Слава!». Розповіли мені, що своєю акцією стверджують, що Ми – Україна!
Такою гарною інформацією поділилася з нами відома кам’янецька педагогиня, яка пів віку викладала українську мову, Алла ФЕДІРКО.
– У понеділок вийшла в аптеку, чую – хлопці співають: «Лента за лентою, набої подавай…» Я їм підспівую: «Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!..». А сидить мурло якесь на лавці й каже: «Каюк їм, а нє лєнта». Я як почала на нього кричати: «Каюк тобі, тікай звідси, бо сама палицею приб’ю зараз!» – продовжує Алла Григорівна.- Я – свідок двох воєн. На початок Другої світової мені було трохи більше як рік, жили ми під Львовом. Тато був постійно в робочих роз’їздах. До мами напередодні вторгнення прибігла сусідка-полячка і як почала кричати: «Пані Олю, тікайте звідси, бо завтра буде біда!». Мама здивовано запитала, мовляв, що, бандерівці нападуть? Ні, – кричала та, – велика біда.
Мама часто пригадувала, як у ніч на 22 червня, о третій годині ночі, я почала сильно плакати. Вона ніяк не могла мене заспокоїти. Вийшла зі мною аж на вулицю, глянула в небо: місяць, зорі сяють, небо настільки чисте. Але ні з чого почало гриміти. На ранок у диму вже було все.
От і цієї війни, вже через вісім десятиліть, я також прокинулася о третій ночі. Коли нині ми ховаємося ночами у підвалах, певно, всі бачили, яке зоряне й чисте небо…
– Але обурює, що в підвал я шкандибаю на трьох без світла, а перукарня «Тамара», магазини світяться. Що це так необхідно нині, коли є розпорядження вимикати світло?!
Наша співрозмовниця переконана, що перемога буде за нами і дуже швидко. А поки робимо все можливе для неї. Скажімо, вона за роки війни на сході нашим захисникам уже вив’язала понад 2 сотні пар теплих шкарпеток… і активно продовжує це робити.