«Я ВПЕВНЕНИЙ, ЩО УКРАЇНА ЗМІНИТЬСЯ!»

Давньогрецькому філософу Сократу належить відома фраза: «Я знаю, що я нічого не знаю». Цей вислів, безумовно, варто назвати геніальним, оскільки він є основою загальнолюдських принципів і поглядів на життя.

Колись лідер маленької й бідної країни Сінгапур Лі Куан Ю підняв її до рівня найрозвинутіших держав світу. Після школи він закінчив Кембриджський університет (Великобританія). Згодом до Лі Куан Ю часто приїжджали по поради керівники різних країн світу, оскільки авторитет і мудрість сінгапурського державного діяча справді вражали. Зокрема, прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер під час одного з візитів до Лі Куан Ю висловила таку думку: «Колись ви вчилися в нас, тепер ми їдемо вчитися до вас». Зверніть увагу! Прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер, будучи заслужено визнаною лідеркою серед інших керівників держав і маючи при цьому величезний авторитет у світі, не вважала для себе принизливим звертатися по поради до керівника малесенького Сінгапуру та визнавала необхідність вчитися, тому що вона знала не все.
Ми всі в житті чогось вчимося як на професійному рівні, так і на рівні розвитку себе як особис­тості. Межі людської доскона­лості не існує. І чим вищий у людини інтелектуальний рівень, тим самокритичніша вона до себе, тим легше з такою особистістю спілкуватися й досягати ус­піху в різних спільних професійних чи громадських проєктах.
І навпаки: самодурам із низьким рівнем самосвідомості довести нічого неможливо. А чи варто взагалі? Ми знаємо рівень свідомості нашого північного сусіда, а тепер, під час війни, нам ще більше відкрилася його гнила сутність. Інтелектуальний рівень російського орка – це рівень Шарика, що був піддослідним у професора Преображенського.
Сьогодні, в період війни, багато наших дітей із мамами ви­їхали за кордон, до різних країн Європи. Деяким дітям пощастило піти там до школи. Насамперед вони здивовані доброзичливістю нових друзів. Там нікому не спаде на думку непристойно і безпідставно образити однокласника. І в дітей виникає запитання: «А чому так? Чому в нас так не може бути?».
Запевняю, що в нас так теж мо­же бути, і так буде! Це станеться тоді, коли ми нарешті зрозуміємо, що метою суперечки є не перевага власних амбіцій і пере­конань, а досягнення істини. Коли кожен із нас зрозуміє, що український народ варто любити і цінувати, бо, на жаль, наших людей за кордоном поважають більше, ніж у своїй країні. Коли шанобливо будуть ставитися до тих сміливців, які з нуля спроможні створити ефективний бізнес, робочі місця, чесно платити податки. Коли такий бізнес буде захищати держава Україна, і насамперед від корумповано-бюрократичних перевірок, від рейдерства. Хочеться віри­ти в те, що після перемоги слова «відповідальність», «нагородження», «покарання» матимуть інше значення і будуть максимально відкритими для всіх, щоб люди повірили у справедливість держави Україна. Коли розуміння добра не буде знівельовано, особливо церквою, бо для розуміння значення слова «добро» повинно бути усвідомлення значення слова «ненависть». Коли ми зрозуміємо, що любити Україну – це першочергово ненавидіти ворога. Коли ми чесно визнаємо той факт, що агентура сусідньої держави нищила нас із середини всі тридцять років. Що внутрішній ворог гірший за зовнішнього, і саме із внутрішнього потрібно починати наводити порядок. Тоді між людьми пануватиме дух справедливості. Тоді наші громадяни їхатимуть за кордон тільки на відпочинок.
Упевнений, що Україна зміниться! Але в мене є одне важливе запитання: «Боже, невже для цього повинна була відбутися війна?».

Із любов’ю до Українців і вірою в наше щасливе майбутнє
Юрій АНДРІЯЩУК, м.Бровари, Київська область.