Неділя, 22 Травня 2022 р.
4 Лютого 2011

МЕДИЦИНА РАЙОНУ: МІЖ «ТУТ» І «ТАМ»

Яків ЦУГЛЕВИЧ (ліворуч) та Іван РОМАНЧУКТак склалося, що охорону здоров’я у нас прийнято порівнювати з тим, ким вона повинна опікуватися, – хворим. Часто це порівняння настільки далеко заходить, що наш умовний пацієнт скоріше мертвий, ніж живий. Цікаво, такі метаморфози навколо стану справ у медицині підтримуються всіма зацікавленими сторонами: від лікаря до представників влади. Вони в один голос заявляють про необхідність якнайшвидшого порятунку галузі, от тільки кожен на свій розсуд діагностує хворобу та, відповідно, пропонує власний шлях до одужання. 

Нині районна медицина опинилася під ще більш прискіпливою увагою. Головним чином це сталося через різке скорочення фінансування охорони здоров’я. Так, порівняно з минулим роком скорочення відбулося на 1,34 млн.грн. Іншими словами, ця сума тотожна бюджетам майже 20 фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАПів). До речі, їх у районі працює 86. Врешті-решт, і самі медики на початку року виглядали наляканими та збентеженими. Їм пророкували кардинальні зміни та різке скорочення штату.

ДОТЯГНУТИ БИ ДО 2013-го

Скоріш за все, цього року анонсованих радикальних змін у медичній галузі району очікувати не варто. Напевне, вони стануть реальністю уже 2013-року, коли будуть відомі наслідки реформ галузі у так званих пілотних областях. А поки що лікарям і пацієнтам доводиться жити за старими правилами. 

Як запевняють працівники охорони здоров’я та представники влади, вони не проти реформ, але реформ зрозумілих та адекватних. До прикладу, голова районної ради, він же медик із 35-річним стажем, Іван РОМАНЧУК говорить, що процес реформування повинен відбуватися не знизу догори, а навпаки. 

– Нам повинні чітко сказати, що нам потрібно і куди нам необхідно йти, – говорить Іван Михайлович. – Коли ми починаємо реформу з фельдшерсько-акушерського пункту, то багато толку тут чекати не варто. Нині говорять про необхідність створення на території області 9-ти медичних округів. За таких умов ми повинні добре усвідомлювати, на підставі чого вони будуть утворюватися, яка нормативно-правова база лежатиме в їх основі. І що буде з районними та міськими лікарнями?

Такої думки притримується і головний лікар Центральної районної лікарні Яків ЦУГЛЕВИЧ. Він теж висловлює пересторогу на рахунок того, що реформування можуть почати без уявлення чіткої концепції та подальших кроків. 

Та, незважаючи на те, що головні реформаторські потуги поки що відкладено на невизначений термін, цього року районна медицина аж ніяк не буде обділена змінами. Перша вже відбулася – передача ФАПів із сільських на районний баланс та утримання. Як зазначає голова райради, така зміна не стільки покращить матеріальний стан медичних закладів сіл, як може його погіршити.

– Зі стогоном, зі скрипом, але матеріальне забезпечення ФАПів відбувалося на доволі нормальному рівні, – констатує Іван РОМАНЧУК. – Замінювалися вікна, двері. Одним словом, покращувався їх матеріальний стан. Виділялися кошти на ліки. Проходила своєрідна конкуренція між територіальними громадами: хто краще утримує ФАП. Передавши ж їх на районний бюджет, ми нічого хорошого не доб’ємося. На моє переконання, фінансове забезпечення ФАПів потрібно було залишити за територіальними громадами, а от медичний контроль передати головному лікарю району. 

Також цього року відбудеться вже «анонсоване» закриття туберкульозного відділення Орининської районної лікарні №2. Головний лікар району Яків ЦУГЛЕВИЧ відзначає, що така дія викликана не тільки нестачею коштів, а й низкою інших об’єктивних причин.

МЕДИЦИНА РАЙОНУ: МІЖ «ТУТ» І «ТАМ»– В обласних туберкульозних центрах лікування цих хворих проходить набагато краще, – зазначає Яків Миколайович. – Там набагато краще матеріальне забезпечення. Що говорити, коли на харчування ми виділяли на день 7 гривень, а в них – 28. Схожа картина і з медикаментами. Зрештою, місто давно своїх хворих відправляє лікуватися в обласні тубдиспансери і це аж ніяк негативно не вплинуло на стан захворюваності. 

Передбачається, що цього року в районній медичній мережі буде зменшено 5 офтальмологічних і 4 неврологічні ліжка. Потрапить «під ніж» і декілька ФАПів. 

Незабаром можна очікувати на реорганізацію Жванецької дільничної лікарні, адже, відповідно до рекомендацій обласного керівництва охорони здоров’я, утримання таких закладів, де діє 10 ліжок, є недоцільним і малоефективним. 

До позитивних змін, які чекають на медицину цього року, можна віднести заплановане відкриття амбулаторії загальної практики сімейної медицини в с.Чабанівка.

СІМЕЙНИЙ ЛІКАР ВРЯТУЄ СЕЛО

Планується, що одним з варіантів порятунку медицини на селі має стати створення тут амбулаторій загальної практики сімейної медицини. Згідно з нормативними документами, передбачається, що в населеному пункті, де мешкає понад тисячу жителів, ФАПи потрібно перевести у відповідні амбулаторії. Однак якщо в місті із цим завданням простіше, то в районі таке перетворення пішло не в тому ракурсі, в якому планувалося. У першу чергу, все вперлося у матеріальне забезпечення. При такому мізерному фінансуванні забезпечити лікарів житлом і необхідним обладнанням дуже складно. Також, як виявилося, до таких подій не готові й самі жителі сіл. 

– Сімейний лікар – це набагато вищий статус, ніж лікар ФАПу, – говорить Іван РОМАНЧУК. – На себе він уже повинен взяти до 30 відсотків надання медичної допомоги з вузьких напрямків (хірурга, гінеколога, лора, педіатра). Звідси повинно бути відповідне обладнання. Припустимо, все це запрацювало. 

У свою чергу, ми повинні зняти фінансування з тих вузьких спеціалістів у районній лікарні, яких замінив цей сімейний лікар. Але 

цього не відбувається з багатьох об’єктивних і суб’єктивних причин. До гінеколога та до лора як ходили, так і йдуть і т.п. Тобто із введенням сімейного лікаря ми поки що не добилися того результату, на який сподівалися. Зрештою, досить важко сказати, чи досягнемо ми колись цього результату. Як показує практика, сімейний лікар у селі нині нагадує першу сільгосптехніку: річ потрібна та цікава, але все ж таки дорога та небезпечна. 

З ГОРБА ШВИДШЕ 

Врятувати медицину та насамперед пацієнта в районі має всі шанси швидка медична допомога, адже, на наше переконання, всі інші аргументи та напрямки будуть малоефективними або з часом стануть взагалі неактуальними, якщо нормально не запрацює «швидка». Але і цей напрямок має багато недоліків. Основний та архіважливий – відсутність фінансування. Для забезпечення належної роботи швидкої допомоги в районі потрібні значні кошти: придбання нових автомобілів, обладнання тощо. Але найголовніше – створення пунктів швидкої допомоги, з яких можна вчасно дістатися до кожного хворого. До речі, про такий крок заговорили на державному рівні ще на початку 2000-х, однак далі розмов справа так і не пішла. 

Нині лікарі швидкої допомоги зізнаються, що до окремих сіл їм доводиться діставатися понад годину. В такому разі про якусь швидку медичну допомогу можна говорити?! До прикладу, за кордоном від моменту виклику до прибуття карети невідкладної допомоги не повинно пройти більше 10-15 хвилин. 

А ХТО ГОЛОВНИМ БУДЕ?

Ще одним порятунком районної медицини (до речі, як і міської) може стати їх об’єднання. Про бажання та небажання об’єднання медицини міста і району можна написати не одну книгу. Навколо цієї теми дехто навіть встиг собі заробити політичні дивіденди, а інші, навпаки, «загинули» під шквалом негативу та критики. Зрештою, якщо реформування медицини матиме такі обриси, як сьогодні, то від процесу об’єднання нікуди нам не сховатися: відповідно до передбачених норм, медичні округи (їх планується створити в області 9) будуть створюватися на території, де мешкає від 250 до 400 тис. жителів. Ні місту, ні, тим паче, району така демографічна ситуація не загрожує. 

– Думаю, що сьогодні до процесу об’єднання ми не готові, – говорить голова райради. – Тут не стільки самі медики не готові, скільки правова база. Впевнений, що ми прийдемо до цього. Пригадайте, скільки точилося розмов навколо об’єднання міського та районного судів, податкової. 

Не проти об’єднання і головний лікар ЦРЛ Яків ЦУГЛЕВИЧ. Він вважає, що від такого кроку виграло би і місто, і район. От тільки цей процес повинні ініціювати не лікарі.

– Можливо, й справді, утримувати одне пологове відділення, а через дорогу інше – це не по-державному, – зазначає Яків Миколайович. – Але законодавчо, згідно з нормативними документами, пологове відділення має право працювати, коли кількість пологів за рік понад 400. І в місті, і в районі цих норм дотримуються. Подібні ситуації склалися і навколо інших відділень. Тому тут слово не за медиками, а швидше за політиками, за подальшими кроками адмінреформи.

Зрештою, запевнення, що не медики мають рухати процесом об’єднання двох медицин, це так… І не зовсім. Якщо і далі відбуватиметься зволікання навколо цього, то лікарі міста і району можуть опинитися біля розбитого корита. Всім зрозуміло, що реформування – не лише скорочення, укрупнення тощо, а насамперед – битва за кошти. Вони ж, у свою чергу, виділяються під людину та під послугу. З кожним днем обласний центр усе більше і більше перетягує на себе надання медичної допомоги, яка цілком би могла бути надана в місті чи районі. Тому нашим медикам є над чим замислитися. І в основі цього об’єднання має стати не запитання: «А хто буде керувати?». 

СОЦІАЛЬНЕ ЗДОРОВ’Я

Те, що медицина виконує соціальну роль, ні для кого не є великою таємницею. Особливо це помітно в селі. Багато хто говорить, що на сьогодні настав час розділити ці функції: медицину окремо, соціалку окремо.  

– Однією з проблем сьогоднішньої медицини є саме відсутність такого чіткого поділу, – каже Іван РОМАНЧУК. – До цього часу на медицину були покладені непритаманні їй соціальні функції. З іншого боку, їх не було кому та де надавати. З кожним роком ця ситуація лише погіршується та загострюється у зв’язку зі старінням населення. Нині покликані забрати на себе соціальні функції соціальні центри. Один із таких уже відкрито у Жванці. Також планується створення подібних закладів у Старій Ушиці та Оринині.

Проте навколо соціальних центрів теж не все так гладко та просто. Приміром, навіть самі представники влади зізнаються, що в цьому плані теж потрібні зміни, адже дивно спостерігати, коли новенький центр заповнений лише наполовину. І це при тому, що людей, які потребують такої допомоги, – сотні, а то й тисячі. 

– Відбувається це тому, що на сьогодні завищені критерії для людини, яка має право перебувати в такому центрі. З іншого боку, ті, хто і підходить під ці норми, рідко погоджується віддавати 60 відсотків пенсії на потреби закладу, – додає голова райради. 

Водночас не варто забувати і про психологічну складову, яку несе в собі сам соціальний центр. На жаль, досі в нашій свідомості він асоціюється з інтернатом для пристарілих. За таких обставин і при відсутності змін важко розраховувати на те, що пацієнти, які сьогодні перебувають у лікарнях, незабаром можуть перейти в соціальні центри. 

Зрештою, не потрібно забувати, що районна медицина несе на собі й іншу, теж соціальну, функцію – селоутворючу. Поряд зі школою, медичний заклад нині є своєрідним атрибутом життя того чи іншого населеного пункту. Тому тут можна на 100% погодитися з Іваном РОМАНЧУКОМ, що при реорганізації сільської медицини (читай її скорочення), аж ніяк не можна застосовувати виключно математичні дії.

ІНТЕРНИ

Реформа в медицині має передбачати не лише реформування в цій галузі чи зміну територіально-адміністративного устрою. На сьогодні чітко простежується необхідність навести лад у фаховій освіті та в післядипломній підготовці медичного персоналу. Чому нікому не здається дивним, що колись могутню радянсько-українську медицину задовольняли декілька медичних вишів? Нині ж поруч із тим, що тривалість життя значно зменшилася, чи не в кожній області маємо виші, де готують лікарів. Така ж ситуація з училищами, технікумами, чи-то пак, коледжами. Якщо в інших галузях процес «видачі дипломів» ще може якось нівелюватися, то тут можна продемонструвати світу нову зброю масового враження – людину з дипломом лікаря. 

Та дивує інше: кадровий потенціал медичного персоналу району з кожним роком, як і саме населення, – старіє. Кожен четвертий, якщо не кожен третій, у системі охорони здоров’я району – пенсіонер. Щоправда, ми ще не маємо проблем, як у Дунаєвецькому районі, де через брак лікарів закриватимуть цілі амбулаторії, але, схоже, ми на шляху до цього. 

– Думаю, що законодавство повинно гарантувати молодому спеціалісту місце, – вважає голова райради. – Інакше ми втратимо фахівця, на підготовку якого було витрачено державні кошти та роки праці. Також ми повинні все зробити, аби матеріальна забезпеченість молодого лікаря якомога менше відрізнялася від його колег на Заході. 

СТАТТЯ 49 

МЕДИЦИНА РАЙОНУ: МІЖ «ТУТ» І «ТАМ»Відповідно статті 49 Конституції України, медична допомога нам повинна надаватися безкоштовно. Та як можна говорити про безкоштовну медицину, коли тих фінансів, які виділено охороні здоров’я на Кам’янеччині, ледь вистачає на заробітну плату, зовсім немає коштів на ремонт і придбання обладнання, і лише 60-70% – на харчування. 

– Аби медицина функціонувала нормально, необхідно виділяти щонайменше 5 відсотків від ВВП держави, – зазначає Яків ЦУГЛЕВИЧ. – Нині ж ми маємо цифру, яка коливається в межах 3,4 відсотка. А країни Західної Європи тратять на охорону здоров’я 7-8 відсотків. І це при їхньому розмірі ВВП.

Однак медицина ще раз підтверджує істину, що немає такого закону, якого обійти не можна. Замість звичної медичної допомоги в наш лексикон увійшло «медична послуга». Вона ж у нас стала платною. От тільки де закінчується стаття 49, а де починається шарудіння купюр, поки що нам ніхто чітко не сказав. 

– Коли ми пішли шляхом надання медичних послуг, хоча я не прихильник такого терміну, то ми повинні чітко встановити їх перелік і прейскурант, – говорить Іван РОМАНЧУК. – Також за таких умов ми повинні замінити вивіску та замість «Районна лікарня» написати «Комунальне підприємство». Чому все це повинно відбуватися напівлегально та напівофіційно?.. 

І справді, чому так відбувається?! 

ЧИ ДОВІРЯТЬ ВОНИ ЖИТТЯ ДІТЕЙ І МАТЕРІВ? 

Кожна реформа, покликана принести щось нове, більш досконале та ефективне. Ми не знаємо, що покликана принести чергова реформа в медицині, 

оскільки не знаємо її сутності, для чого і для кого вона проводиться. Сьогодні ми навіть не знаємо, яким методом її здійснювати: застосовувати шокову терапією чи пити чай і йти до бабки.

Однак думаємо, що найкращим критерієм такої реформи, її якості буде те, що чиновник, який стоїть за нею, зможе довірити будь-якому ФАПу, амбулаторії сімейної медицини чи районній лікарні найцінніше, що у нього є, – життя своєї дитини чи матері.