Неділя, 22 Травня 2022 р.
25 Січня 2013

ЖУРНАЛІСТИ НА РАЛІ «ШВИДКОЇ» РЕФОРМИ

Друга година ночі. На диспетчерську районної станції швидкої допомоги надходить черговий виклик – у Пудлівцях термінової допомоги лікарів потребує вагітна жінка. Минає кілька секунд – і чергова лікарська бригада сідає в старенький УАЗик і мчить за вказаною адресою. Дощ, страшна ожеледиця, розбиті приміські дороги, а трохи далі посеред дороги ще й авто, що буксує і не може зрушити з місця – маршрут «швидкої» більше нагадує ралі на трасі з перешкодами. На місце лікарі прибувають далеко не за 20 хв., як того вимагає новий Закон «Про екстрену медичну допомогу». На щастя, жінку вдається вчасно доправити до лікарні. Але зробити це медикам було непросто. Так само непросто доводиться колишній «швидкій» реформуватися в «екстрену».

ПІД ГРИФОМ «ЕКСТРЕНИЙ»

Лікар Ніна ПНІВЧУК та фельдшер Андрій БАКАЙ щойно з викликуУже майже місяць медики пра¬цюють за новими правилами, згідно з якими з 1 січня службу реорганізовано на «екстрену» та «невідкладну». Екстрені виклики передбачають негайний виїзд до хворого, тоді як на невідкладний лікарі мають право прибути й через годину. Саме цей розподіл чи не найбільше налякав громадськість, адже, як і досі побоюються кам’янчани, будучи розціненим «нетерміновим», їхній виклик ризикує взагалі залишитися поза увагою медиків. Відбулись організаційні зміни і на станції швидкої допомоги в Кам’янці: тепер вона має довгу та складну назву – «Кам’янець-Подільська станція екстреної медицини – відокремлений підрозділ Хмельницького центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (далі СЕМД). Та що конкретно, крім назви, вже змінилося в роботі «швидкої», ми вирішили з’ясувати, провівши день разом із бригадами станцій екстреної медицини міста та району.

Прибувши до медиків, з’ясовуємо, що Кам’янець-Подільська СЕМД на чолі з Мирославом КОЛОМИЄМ, незважаючи на фор¬мальні зміни, наразі працює майже в звичному режимі.

– Скажу одразу, що інтереси людей від цієї реформи в жодному разі не постраждають, бо їх вона фактично не стосується. Реорганізаційні заходи торкнуться лише системи роботи лікарів станції, – запевняє на початку розмови Мирослав Григорович, знаючи про занепокоєння людей.

На думку начальника підрозділу екстреної допомоги, реформування в ідеалі повинно позитивно вплинути і на оперативність служби, і на якість надання допомоги. Але, напевно, це той випадок, коли зіпсувати процес могло тільки фінансування. 

Медики впевнені, що реформа, яка передбачає тотальне оновлення застарілої системи, потрібна. Але водночас ставлять риторичне запитання: чи варто було починати її впроваджувати без грошей? Адже поки що не вистачає коштів навіть на основне – закупівлю нових автомобілів і налагодження необхідної системи GPS-навігації. От і виходить, що «швидка» реформа на ділі не надто й поспішає.

– Якось на конференції в Києві нам продемонстрували прототип нової системи, – пригадує Мирослав Коломий. – Найбільш цінним у ній є те, що на моніторі фік¬сується час виїзду лікарів зі станції та час прибуття на місце виклику. Коли хворий набирає «103», на електронній мапі в диспетчерській висвічується адреса дзвінка. Диспетчер може вибрати вільну бригаду, яка перебуває найближче до місця проживання хворого, передати їй виклик і текстове повідомлення з точною адресою й часом. Така система має бути запроваджена по всій Україні. От і ми чекаємо обіцяного. Прогнозували це зробити в січні, тепер – до кінця року…

Поки їдемо на виклик в старенькому «УАЗі»,   молодша медсестра Мілінтіна ЛІСОВСЬКА (справа) розповідає про будні «екстреної»  Зрозуміло, що лікарі й досі самі не знають, коли саме зможуть переобладнати власну систему координування роботи бригад. А от надій на обіцяні зміни покладають чимало. Адже сучасне обладнання, впевнені медики, допоможе не лише вчасно зв’язатись із найближчою до місця виклику бригадою «швидкої», але й нарешті позбавить службу від хибних викликів місцевих «жартівників» та хронічних хворих, які частенько зловживають послугами «швидкої» без причини і викликають лікарів просто заради чергової порції уваги. Будуть у новій системі переваги і для глухонімих хворих – вони зможуть відправити на службу повідомлення з необхідною інформацією. Та зрозуміло, що таке нововведення державі обійдеться недешево.

– Скажімо, щоб організувати зв’язок між усіма підрозділами й станціями в такій області, як наша, треба 5-6 мільйонів гривень, – констатує Мирослав Коломий. – Ми просили забезпечити такою системою 15 наших автомобілів. А це коштуватиме близько 120 тисяч гривень плюс півтора тисячі щомісяця.

А поки централізації зв’язку з бригадами екстреної ще чекають, лікарі знаходять вихід із ситуації за допомогою мобільних. Телефони для всіх станцій регіону закупили за власний кошт і мають змогу зв’язатись із кожним пунктом напряму. Інше питання – доїзд до хворого за 10 хв. по місту та за 20 – у сільській місцевості. 

– По місту бригади у 80% випадків вкладаються в такий ліміт. Хоча, на жаль, часто на перешкоді стають непоступливі водії, припарковані в дворах авто та самовільно загороджені мешканцями внутрішньодворові проїзди, – каже начальник станції. – А от у віддалені села доїхати за 20 хвилин практично неможливо. Тому в районі запропонували відкрити додаткові пункти екстреної допомоги – в Китайгороді та Рихті.

Стурбований Мирослав Коломий нерозумінням з боку декотрих головних лікарів «районок» після того, як «швидку» вивели з-під їхнього підпорядкування.

– Не завжди головні лікарі ви¬діляють кімнати для зберігання медикаментів «швидкої». Крім того, службі віддали автомобілі, яким по 20 і більше років. З проблемою передачі на баланс Центру зношеного транспорту зіштовхнулися в Старій Ушиці та Жванці, – розповідає Мирослав Коломий. 

А в гаражі, де стоять службові автомобілі, водії розповідають, що майже в кожного авто – своя проблема: в того радіатор протікає, в іншого – акумулятора немає.

СТАРА СХЕМА НА НОВИЙ ЛАД

Зайшовши до диспетчерської Кам’янець-Подільської станції ЕМД, переконуємося, що поки реформа долає перші етапи власних нововведень, тут працюють за старою налагодженою роками схемою. Персонал досі обходиться без обіцяних реформою сучасних комунікацій і GPS-навігаторів.

Лунає дзвінок, диспетчер Анатолій СТОРОЖУК приймає виклик, заповнює спеціальну картку та направляє до хворого бригаду. В журналі за добу зафіксовано 106 викликів. Вони досі надходять на 4 стаціонарні телефони.

– Поки що ми робимо все те, що й робили до цього, – розповідає диспетчер. – Обіцяють сучасні технічні засоби й програми, але ж для всього потрібен час. Та й не хочеться, аби старе відкидали повністю. Крім того, реформи варто починати з матеріального забезпечення служби, в тому числі й з гід¬ної заробітної пла¬ти працівників.

Практично не відчула особливих змін у роботі й старший лікар зміни Ольга ВОЛЧОК. Хоча з 1 січня з’явилися деякі особливості в щоденному звітуванні про виклики:

– Відтепер щодоби старший лікар зміни Кам’янець-Подільського підрозділу отримує оперативні дані від чергових лікарів з 5-х підрозділів: Дунаївців, Чемерівців, Нової Ушиці, Віньківців і Кам’янець-Подільського району. Потім інформація передається в Хмельницький.

За словами Ольги Миколаївни, підрозділи не лише звітують про виклики, але й повідомляють про певні проблеми, пов’язані з пальним, автомобілями, Диспетчер Анатолій СТОРОЖУК поки що працює без обіцяного реформою мультимедійного екрану та системи GPS-навігаціїзапчастинами тощо.

Поки не буде створено службу невідкладної допомоги, лікарі виїжджають і на екстрені, і на невідкладні виклики. На один з них потрапляємо й ми.

Буквально за хвилину-дві після виклику бригади ми вже їхали у біло-червоній ГАЗельці з увімкненими сиренами в складі першої бригади станції. Допомоги чекав мешканець селища Першотравневого. Дорогою перевіряємо, чи зможемо дістатись до місця виклику за 10 хв., та спілкуємось із лікарем бригади №1 міської станції ЕМД Ніною ПНІВЧУК.

– Особливих змін у нашій роботі поки що немає – як і раніше, виїжджаємо на кожен з викликів, не залишаючи поза увагою ні екстрені, ні невідкладні, – запевняє вже дорогою до хворого Ніна Ігнатівна. – Виїжджаючи до пацієнта додому, намагаємося допомогти хворому на місці та госпіталізуємо його лише за крайньої необхідності. Люди й самі не дуже поспішають лягати до лікарень, адже вдома вони мають догляд близьких, домашні комфорт і харчування. Тому намагаємось зробити все можливе, аби зарадити хворому без госпіталізації.

Тоді як уже невдовзі зміни торкнуться й цієї сфери надання екстреної допомоги в Україні. Адже, згідно з основою обраної для реформи англо-американської системи екстреної медичної допомоги, службу ШМД планують довести до рівня парамедиків, що надають лише долікарняну медичну допомогу. Але ж українські реалії, на жаль, поки потребують повноцінних лікарів. Причому – грамотних, які б змогли надавати кваліфіковану допомогу саме вдома, оскільки віт¬чизняні лікарні наразі не мають ні достатньої кількості місць, ні можливостей, аби впоратися з усіма пацієнтами.

Доки їдемо на виклик, слід¬куємо і за дорогою. Адже перші перешкоди швидкому доїзду авто на виклик трапилися вже на виїзді з території лікарні – водій «екстреної» був змушений пропустити всі авто, котрі рухалися дорогою. Жодного добросовісного водія не знайшлося. Однак, на наше щастя, петляти вуличками міста не довелося, бо їхали проспектом, не надто завантаженим у той час. Тому всього екстриму не відчули. Дісталися до місця, як і передбачає новий регламент, всього за 10 хв. Надавши необхідну допомогу, лікар Ніна Пнівчук і фельдшер Тетяна Заболотна вже поверталися назад до службової «карети» та нових викликів. 

Вдалося журналістській фотокамері зафіксувати і те, як лікарі «екстреної» працюють і під час невідкладного виклику. Разом з бригадою №4 виїжджаємо на

вул.Маршала Харченка, де в кучугурі снігу лежав непритомний молодий чоловік. Очевидно, добряче перебрав. Медики доправили його до реанімаційного відділення міської лікарні.  

БИТИЙ БИТОГО ВЕЗЕ

Формальні зміни, передбачені реформою, відбулися і в районі. Колишнє відділення швидкої допомоги Кам’янець-Подільської ЦРЛ приєдналося до Кам’янець-Подільської СЕМД, проте поки що на папері. Сюди, як і раніше, телефонують «103» та 9-10-03. Зникла й посада завідувача відділення. Її займав Петро ГОНЧАРУК, який із загального 40-річного стажу роботи медиком 30 років присвятив «швидкій». Нині він – лікар виїзної бригади. Разом з ним і їдемо на виклик у Слобідку-Кульчієвецьку. 

За словами лікаря, наразі практично весь штат працівників залишився на місці. Але дві бригади змушені якось формуватися з 1 лікаря, який працює на зміні, та 2 фельдшерів, при тому, що в повноцінній лікарській бригаді, крім водія, повинні бути і лікар, і фельдшер, і молодша медсестра. 

ЖУРНАЛІСТИ НА РАЛІ «ШВИДКОЇ» РЕФОРМИ– Коли викликають екстрену допомогу, це означає, що в хворого можуть бути порушення дихання, ритму серця тощо. Уявіть собі: дві руки роблять масаж серця, ще дві – штучне дихання, дві набирають шприц, інші дві вводять ін’єкцію. Фізично для однієї людини, якщо вона не мутант, це неможливо, – каже Петро Гончарук. – До цього часу ми викручувалися й фактично так само працюємо нині. Тому неповні бригади – це нагальна проблема. Про які ж мультимедійні системи можна говорити, не вирішивши базових питань?

Заїхавши на сільську дорогу, відразу згадуємо про зношеність автомобілів «швидкої», співчуваючи травмованим, яких іноді доводиться перевозити непристосованим стареньким транспортом та ще й поганими дорогами. Так і подумалося мимоволі: «Битий битого везе».

– При від’єднанні від районної лікарні нам перейшли автомобілі, куплені за гроші з Держбюджету. А це транспорт ще 98-99-го років. І треба враховувати те, що вони нині працюють цілодобово, – констатує лікар.

Не влаштовує медиків району і наявна в них система зв’язку – як транспортного, так і телефонного. Тому екстрену медицину, кажуть лікарі, насамперед потрібно забезпечити придатними автомобілями та телефонами або ж раціями.

А 20-хвилинний доїзд до хворого мав би означати певний радіус роботи бригад і відкриття додаткових пунктів. Адже 40-60 км за 20 хвилин – хіба на вертольоті.

– Нині всі ЗМІ пишуть: «No problem! За 10-20 хвилин всі доїжджають». І люди в це вірять. Але скажіть, будь ласка, чи часто ці люди пропускають «швидку» на дорогах? – запитує Петро Гончарук. – Так, на всі 100% ми не вкладаємося в необхідний час, і це правда. Але, дякувати Богу, трагічних випадків, пов’язаних з цим, не було.

Поки говорили, майже дісталися до місця виклику. Але на вулиці Садовій сусід хворого чомусь надумав припаркувати свій червоний «Жигуль» посеред дороги, перешкоджаючи проїзду «швидкої». Почувши сигнал, одразу вибіг і пропустив медиків. У 20 хвилин вклалися…

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

Тож, фактично, і неозброєним оком помітно, що зміни, запроваджені реформою, поки що реально вплинули лише на зміну в назві служби. Зможуть реформатори в найкоротші терміни перебудувати систему екстреної медичної допомоги, чи зайдуть у глухий кут – побачимо згодом. А поки що зрозуміло одне – чиновники взялись за «реорганізацію», не подбавши при цьому про основне – матеріально-технічну базу. Напевно, проігнорували істину про те, що неможливо звести будинок, не подбавши про фундамент і закупівлю якісних матеріалів. Здається, таки вірять, що можливо. Втім головне – щоб від таких промахів не постраждали пацієнти.