Понеділок, 15 Липня 2019 р.
21 Червня 2019

ЧИ Є РЕЦЕПТ СПАСІННЯ СЕЛА?

Уже декілька років Україною крокує медична реформа. Її ініціатори обіцяють як не золоті гори, то якісну, доступну і безкоштовну медицину. Однак їхні задуми на практиці мають дещо інший відтінок. І якщо в містах у пацієнтів бодай жевріє вогник надії і подекуди є позитивні зрушення, то села, на жаль, поступово вимирають, так і не дочекавшись обіцяного полегшення.
На офіційну статистику районного ДРАЦСу без заспокійливого важко дивитися: у середньому в селах Кам’янеччини щомісяця на світ з’являються 30-35 малюків, а помирають 100-120 осіб. Звісно, це можна списати на те, що сільське населення важко працює, та й позалишалися лише пенсіонери сам на сам зі своїми хворобами. Утім не варто відкидати і той факт, що багато чого залежить від рів­-ня надання медичних послуг. А скарги на них до редакції надходять мало не щотижня. Як стверджують жителі нашого району, сільська медицина тримається переважно на фельдшерах-ентузіастах, які звикли все життя за копійки дбати про здоров’я односельчан, щодня долати кілометри сільського бездоріжжя, поспішаючи на виклики. Бо на іншу допомогу сподіватися зазвичай не доводиться. Через понівечені шляхи ліка­рі не надто мають можливість дістатися до пацієнтів, а хворі не дуже хочуть їхати по допомогу за десятки кілометрів, а то й з декількома пересадками.

ДО ЛІКАРЯ – ДВОМА МАРШРУТКАМИ

Чи є рецепт спасіння села?– Найбільше я боюся захворіти. Мало того, що ліки дорогі, то ще й до спеціаліста не доберешся, – скаржиться мешканка Абрикосівки Марія Іванівна. – Наше село ввійшло до складу Гуменецької ОТГ. Недавно там створили амбулаторію, і ми мали б звертатися туди зі своїми болячками. Кажуть, що в тій амбулаторії є все необхідне, та й лікар хороший, але толку нам із того, бо ж мусимо добиратися аж двома автобусами. Спочатку їдемо до Кам’янця, а вже потім – у Гуменці. Поїздка туди і назад обходиться не в один десяток гривень, а як випишуть ще рецепт, то за голову хапаєшся, де пенсіонерам брати гроші на те лікування. Добре, що я на своїх двох ще можу до того автобуса дочалапати, а є люди ще старші за мене, яким важко і два кроки по хаті ступити. Мовчу вже про те, що у спеку в переповненому і задушливому автобусі з підвищеним тиском і хворим серцем небезпечно їхати. А щоб потрапити на прийом до лікаря в райлікар­-ню, то все одно мусимо їхати до Гуменців по направлення. От і маємо реформу і аж зовсім не доступну сільську медицину.
Слова пенсіонерки підтверджує і головний лікар «Центру первинної медико-санітарної допомоги» Гуменецької сільради Дмитро Здоровецький.
– Доки направлення не будуть електронними, пацієнтам доведеться їздити в амбулаторію до сімейного лікаря по цей документ. Така ситуація справді незручна для хворих із сіл Абрикосівка і Супрунківці, бо прямого транспортного сполучення між нашими селами немає. І якщо пацієнту потрібна консультація вузького спеціаліста, скажімо, ендокринолога чи кардіолога, або ж здати аналізи, то він мусить приїхати до сімейного лі­каря, отримати направлення і потім їхати в місто на прийом. Але для інших сіл, що розташовані ближче до центру ОТГ, лікар насправді став ближчим, а медицина – якіснішою. Придбали кардіограф, експрестести для виявлення гепатиту, інфаркту міокарда. Маємо де провести і базові дослідження.
Із викликом медика додому особливих проблем у нашій громаді немає. Маємо 4 лікарські амбулаторії, 6 ФАПів і 6 фельд­шерських пунктів. У майбутньому придбаємо власний спецтранс­порт, і лікарі зможуть добиратися ним і приймати за графіком пацієнтів у найвіддаленіших селах.
Неодноразово ми почули скарги від жителів району про зачинені двері медзакладів у робочий час.
– Аби взяти довідку про щеплення у Зіньківцях, я через декількох знайомих шукала номер телефону фельдшерки, бо не могла застати її на місці, – розповідає Ольга. – Тричі приходила, а медпункт – на клямці. Розумію, що їй одній щодня доводиться обходити десятки хворих. І ліпше, коли вона допомагає людям, а не просто відсиджує робочі години в кабінеті. Але ж і хтось має документи видавати, проводити прийом, дбати про профілактику. Маємо ще одну біду – не завжди «швидка» погоджується їхати до нашого села, коли ожеледиця або після дощу розмиває дорогу. Кажуть відверто, що не приїдуть, бо не проїдуть. Прикро, дивно і банально, адже наше село максимально наближене до міста.
Про аналогічні проблеми нам розповіли мешканці сіл Княжпіль і Сахкамінь.

НА НИХ ТРИМАЄТЬСЯ СІЛЬСЬКА МЕДИЦИНА

Неоднозначні відгуки про рівень медицини почули і від жителів Чабанівки. Там усе тримається на подружжі Брицьких. Люди стверджують, що фельдшер Сергій Петрович і акушер Тамара Іванівна ніколи не відмовлять у допомозі, завжди порадять і поставлять на ноги. Тому їхні па­цієнти моляться, аби цей сімейний дует працював якомога довше. Бо не всі мають бажання і можливість їхати аж до найближчої лікарні, що в Старій Ушиці. Селяни зізнаються: найбільше бояться, що станеться з їхньою медициною, коли рятівники таки вийдуть на заслужений відпочинок.
Саме на таких фанатах своєї справи і тримається медицина у віддалених селах. Попри відсутність фінансування, не найкращі умови у ФАПах і ФП, брак мед­обладнання і ліків, вимирання сіл, ці люди у білих халатах усе одно залишаються на своїх місцях.
– Мої батьки проживають у селі Дерев’я­не, – каже кам’янчанка Аліна Вікторівна. – Тут уже понад 40 років працює одна і та ж фельдшерка – Галина Горячова. Це свята жінка, яка врятувала не один десяток життів, адже за роки своєї роботи і пологи приймала в автомобілі дорогою до пологового, і чоловіку з інфарктом вчасно допомогла. Без зайвих слів прибіжить з одного кінця села в інший, навіть якщо на годиннику далеко за північ. А в медпункті в неї завжди ідеальний порядок: може за лічені хвилини знайти довідки про щеплення, і байдуже, зроблені вони вчора чи 30 років тому.
Навесні моя мати сапою важко пошкодила ногу. Їхати до міста не було ні сил, ні фізичної можливості. То Галина Степанівна щодня навідувала її, робила перев’язки – і матуся швидко одужала. Щиро дякуємо за все, що вона робить для людей.

ЧИМ ПРИЧАРУЄ ГЛУХЕ СЕЛО МОЛОДИХ МЕДИКІВ

Будівництво амбулаторії у ВихватнівцяхПопри повагу до сивочолих медиків, неодноразово чуємо нарікання, мовляв, їм самим уже важко щодня на роботу ходити, то, мабуть, і пацієнтів лікувати проблемно. Доля правди у цьому є, але як зробити, щоб на їхні місця прийшли гідні молоді спеціалісти, ніхто не знає. На верхах лише пишуть накази, які в реальності не діють. Уявімо, як молодий лікар із дружиною і дитиною приїжджають у глухе село. Якщо у кращому випадку якусь хатинку їм виділять, то дружині важко буде знайти роботу, а дитині – садочок чи школу. От і виникають декілька запитань. Чи виживе вся родина на одну батьківську зарплатню? Щоб мати її пристойну, де набрати у вимираючому селі достатню кількість декларацій?
– Особливих важелів змусити молодих фахівців працювати в селі у нас немає, – коментує директор районного центру ПМСД Станіслав РОСТЕЦЬКИЙ. – Усі хочуть робочі місця ближче до міста, де є краща діагностика та умови праці. Утім робимо все можливе, аби бодай якось заохотити медиків добиратися у віддалені села. Виділяємо їм надбавку до зарплати, як можемо допомагаємо із житлом чи добиранням до роботи.
Наразі у Шутнівцях і Вихватнівцях будують дві сучасні амбулаторії, де вже передбачено житло для лікаря. А також уже є автомобілі для них. Сподіваємося, що ці заклади відчинять свої двері до кінця року.
Озвучив Станіслав Франсович і низку інших проблем, із якими стикаються як медики, так і пацієнти району. Виявляється, в наших медпрацівників зарплати нижчі, ніж у колег з інших регіонів.
– Відповідно до реформи, зарплата медика залежить від кількості укладених декларацій із пацієнтами. Однак ніхто не враховував, звідки фінансуватимуться фельдшери, акушери і санітари, які працюють у ФАПах і фельдшерських пунктах. Якщо на початку реформи у районі мали 86 ФП і ФАПів, то нині їх є 64, бо частина відійшла до Гуменецької ОТГ. І їхнім працівникам потрібно платити зар­платню. Тому й змушені брати кошти, які надходять лікарям із Національної служби здоров’я України відповідно до кількості декларацій. Тож маємо таку ситуацію, що в інших регіонах лікар отримує 18 тисяч гривень, а у нас – 10-13 тисяч. Аби зменшити напругу в колективі, прийняли нову колективну угоду і сподіваємося, що вона розставить усе на місця, – зазначив Станіслав Ростецький.
А доки лікарі чекають високих зарплат, нового обладнання та гідних умов праці, їхні пацієнти із села сподіваються на позитивні зрушення в занедбаній медичній сфері. І мріють, коли ж вимираючому селу випишуть чудодійний рецепт на здорове і довге життя.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА, Галина МИХАЛЬСЬКА.