А ХТО Ж ДОПОМОЖЕ «ЕКСТРЕНІЙ»?

У них немає ані вихідних, ані святкових. Ця служба зав­жди на зв’язку 7 днів на тиждень, 24 години на добу. Попри ожеледицю, віхолу чи неймовірну спеку, вони мусять примчати на виклик, адже йдеться про порятунок людей. Сьогодні наша станція екстреної медичної допомоги перебуває в очікуванні грандіозних змін. Але доки медики чекають на нововведення, не втомлюються допомагати іншим, часто заплющуючи очі на власні негаразди. А їх у них, як виявляється, чимало: спецавтомобілі стоять просто неба, робоче приміщення нагадує гестапо, та ще й нові сусіди безбожно труять.

Як нині працюється фахівцям «екстреної», які зміни готуються для них і пацієнтів, чи дочекається «швидка» обіцяного переселення, – про все це дізнавався «Подолянин».

МІСЦЕ БАЗУВАННЯ ЧИ МІСЦЕ КАТУВАННЯ?

Відверто кажучи, екскурсія в місце базування «екстреної» не для людей зі слабкими нер­вами. Помістили її на другий поверх старого приміщення лікарні, що на вул.Пушкінській, 31 (там, де ще донедавна розташовувалися приймальне відділення і травмопункт). Круті сходи, похмурі стіни, приглушене світло – все це пригнічує і додає депресивних ноток. Але що зробиш, адже Кам’янець-Подільська станція екстреної медичної допомоги наразі підпорядковується області. Їхні керманичі приїжджали, все це бачили, сказали, що ремонт робити тут недоцільно, оскільки мають переселяти. Міська влада мала підшукати достойне місце, однак віз і досі там. Подолавши кам’яні сходи, які давно не бачили ремонту, заходимо нарешті всередину. Довгий коридор із десятком кабінетів. Одна бригада ви­їжджає на виклик, інша – щой­но приїхала. Тож робота кипить. Без діла люди не сидять. Єдина, хто може дозволити собі ре­лакс, – це Юля. Вмостившись калачиком, вона тихенько посапує в куточку біля стіни.
– Ця собачка прибилася до нас давно, – зустрічаючи мене, розповідає головний лікар СЕМД Петро ГАЗДЮК. – Ми про неї дбаємо і не дамо нікому скрив­дити. Юля пролікована, стерилізована і доживає при нас віку, адже за собачими мірками вже давно на пенсії.

НАДОКУЧАЮТЬ ХОЛОД І НАХАБСТВО

Сьогодні, за словами Пет­ра Михайловича, СЕМД має 8 бри­гад, диспетчерську службу і техробітників. Усі праців­-ники одягнуті – мають комплект зимової та літньої форми. Забезпечені медикаментами відповідно до переліку. Колектив сформований, щоправда, проб­лематично з водіями:
– Сьогодні важко знайти шофера, який погодиться працювати за невисоку платню. Аби якось мотивувати, з вересня обласна рада доплачує 2500 гривень водіям. Адже їм теж несолодко. Доводиться тримати на ходу автомобілі, яким не рік-два, а понад десяток. Прикро, що тепер ми взагалі не маємо власних гаражів. Та що там гаражів, навіть навіс зрізали, і автомобілі стоять просто неба, під дощем і снігом. Доки сніг зметеш, доки прогрієш, а час минає.
Я вже не кажу про культуру став­лення інших водіїв до «швидкої». Якщо в Європі автомобілі зупиняються, щоб пропустити медиків, які мчать на виклик, то в нас нав­паки: не лише не пропустять, а ще й можуть в’їхати. Лише за цей рік в аваріях постраждали три наші автомобілі. Якщо два ще можна підрихтувати, то один ремонту не підлягає. Із Хмельницького на заміну дали те, що могли.
– А уявіть, як узимку в машині, зовні покритій інеєм, мені роздягнути непритомного хворого на холодних ношах, аби прилаштувати апаратуру?! Це жахливо. Спецтранспорт має залишатися в закритих і теплих боксах, а не іржавіти на вулиці. Але нас не чують, – додає лікар виїзної бригади №5 Олег КОВАЛЬ.

КУДИ ВТЕКТИ ВІД «ХІМІЇ»

Уже не один рік медики перебувають в очікуванні обі­цяного великого переселен­-ня. Адже старе приміщення, де вони розташовуються нині, мало бути тимчасовим, бо ж не пристосоване під «швидку». До речі, на крутих сходах, біжучи на виклик, зламали ноги двоє працівників «екстреної».
Тож тривалий час влада в пошуках гідної заміни.
– Розглядалися варіанти підселення нас до рятувальників, на проспект Грушевського, 2-Б. Але й там потрібен ремонт, і оскільки це різні міністерства, то на кошти марно сподіватися.
Наразі обіцяють нам приміщення станції переливання крові, що на вулиці Тімірязєва. Тож чекаємо конкретних розпоряджень, – каже Петро Михайлович.
А поки медики в очікуван­ні нової прописки мріють про нормальні умови: затишне при­міщення з ординаторською, маніпуляційною, оглядовою, кімнатою для старшого лікаря і для відпочинку, де можна було б спокійно заповнити папери після виклику. Бо наразі змушені писати мало не на колінах, у тісній кімнатці диспетчерів.
Ще про одну біду розповідають працівники. Відколи на першому поверсі з’явився приватний Центр ритуальних послуг, відчувають себе, немов таргани, яких постійно труять. Зі скаргою на їдкий хімічний запах у лікарні вони зверну­лися до міської ради. Це спонукало чиновників до перевірки. До 1 листопада підприємець приватного Центру ритуальних послуг мала б усунути недоліки, на які вказали члени комісії під час перевірки. Однак, як запевняють лікарі «екстреної», запах «хімії» й досі просочується до них.
– На першому поверсі має бути встановлена потужна витяжка, аби витягувати все це. Натомість неприємний запах формальдегідів, фенолів тощо піднімається старими димоходами, які не працюють уже давно. Перекриття тут дерев’яні, бетонних плит немає, тому запах добре всмоктується й накопичується. Усім цим ми дихаємо. Якщо кролику щодня впродовж місяця змащувати вухо фенолами, то через місяць у нього буде рак. Феноли, альдегіди уксусні викликають місцеве подразнення, алергії, хронічні риніти й фарингіти, стимулюють запалення верхніх дихальних шляхів і вірусні інфекції. Ми й так на собі звозимо всі інфекції з міста, а тут нас ще й хімією притрушують, як тих тарганів, – додає Олег Коваль.

НА ЩО ХВОРІЮТЬ КАМ’ЯНЧАНИ

За статистикою СЕМД, щоденно невідкладної допомоги потребують 50-80 кам’янчан. Найчастіше їм надокучають підвищений тиск, серцево-судинні захворювання, а дітей вражають ГРВІ. У середньому маємо і сотню травм за місяць.
Щодо отруєнь, то тут пальма першості – за алкоголем, далі – харчове та медикаментозне. Після свят, як свідчить статистика, збільшується кількість кишкових захворювань. Також зафіксовано близько 30 викликів через ниркову кольку. Щодо районів, то найхворобливіші у нас Черемушки.
Практично не минає чергування і без хибних викликів.
– Днями дзвонить на «103» чоловік, який перебрав з алкоголем, і каже, що додому дійти не може, тому «швидка» мусить його довезти, – бідкається дис­петчер Алла Фостійчук. – Або ж дзвонять, мовляв, в Оринині біля кафе побили чоловіка. На місце приїхали і «швидка», і поліція. А там нікого. Боляче, коли хтось так цинічно жартує. Недавно нам зателефонували і повідомили, що в парку на вулиці Шевченка лежить чоловік. Медики негайно приїхали на місце і замість людини застали там опудало: хтось набив листям сорочку, штани, при­клав взуття – і так пожартував. Такі нахабство і безкарність вражають. А у цей час людині може знадобитися реаль­на меддопомога. Ще й люди не заду­муються, що один виїзд «екстреної» обходиться державі у 500 гривень. І такі жарти недоречні.

МОЗ ОБІЦЯЄ

Аби покращити роботу «екстреної», високопосадовці запланува­ли масштабні зміни вже з наступ­ного року. На сайті МОЗу, зокрема, йдеться, що екстрена меддопомога стане частиною гарантованого пакета послуг, який оплачуватиметься Національною службою здоров’я України за договором. Буде створено єдиний центр екстреної меддопомоги в регіоні з центральною оперативно-диспетчерською службою та надано статус комунального некомерційного підприємства.
Запровадження єдиної диспетчерської на регіон означає, що кожен українець зможе зателефону­вати на «103» і бути впевненим, що за необхідності до нього буде направлена найближча бригада – навіть якщо вона з іншого району або області.