РЕФОРМУ ВІДКЛАЛИ, ЛІКАРНІ НЕ ЗАКРИЛИ

Уже не один місяць кам’янчани активно обговорюють старт другого ета­пу медичної реформи. Адже інформація, що шириться, не може не лякати. Люди непокояться, що фтизіатричні лікарні, протитуберкульозні диспансери та інтернати закриють – і пацієнти з активною формою туберкульозу опиняться на вулиці, наражаючи на небезпеку десятки земляків… У такій же невизначеній ситуації опиняться і люди з психічними розладами. То не виключено, що, крім небезпечного коронавірусу, будемо мати ще одну біду – десятки хворих на туберкульоз та неконтрольованих людей із психоневрологічними розладами.

Але наразі панікувати не варто. Профільні лікарні ніхто закривати не збирається, щоправда, вітер змін їх зачепить: зміна вивіски, оптимізація і скорочення медперсоналу таки має відбутися. Але станеться це, щойно запрацює другий етап медреформи, який поки що відклали на 3 місяці. Що зміниться, і як із цим будемо жити? Відповіді на такі запитання шукали журналісти «Подоля­нина».

КОРОНАВІРУС ЗМУШУЄ ЗМІНЮВАТИ ПЛАНИ

– Я розумію, що нині всі сили кинуті на те, аби спинити коронавірус і побороти його. Але мало хто розуміє, що в нас може з’яви­тися нова біда. Бо ж скільки років учені намагаються здолати паличку Коха, однак сухоти продовжують шукати нових жертв.
І хтозна, чим можуть обернутися прогулянки людей, які покинуть стіни психіатричних лікарень і опиняться поруч із нашими дітьми і нами, – із таким побоюванням зателефонувала до редакції кам’янчанка На­талія.
COVID-19, що стрімко шириться світом і вже дістався України, вніс корективи і в продовження медичної реформи. Буквально днями, 23 березня, уже колишній міністр охорони здоров’я України Ілля ЄМЕЦЬ зазначив, що реформа продов­жується, але має відбуватися еволюційним шляхом, щоб не допустити помилкового закриття медичних закладів. І додав, що в умовах поширення захворювання COVID-19 важливо забезпечити максимальну готовність медичних установ до роботи з пацієнтами:
– Тому я попросив три місяці, починаючи з першого квітня, для того, щоб продовжити термін і не закривати лікарень, – сказав ексміністр охорони здоров’я.
Другий етап медреформи, яка мала стартувати 1 квітня, але переноситься через поширення коронавірусу, передбачає зміни в роботі лікарень за прин­ципом «гроші йдуть за пацієнтом». Тобто, НСЗУ буде фінансувати лікарні не за кількістю місць у них, а за надані медичні послуги. Для отримання фінансування медзаклад повинен перепрофілюватися в комунальне некомерційне підприємство (КНП). Таким чином медзаклад стає продавцем медичних послуг, а НСЗУ – їх покупцем. Як використовувати отримані від НСЗУ гроші – медзаклад визначає сам. І, зрозуміло, медзаклади працюватимуть і виживатимуть, опираю­чись на суму, яку заробили. Тому й змушені будуть проводити оптимізації та скорочення персоналу.

НЕ ЗАЧИНЯТЬ, АЛЕ ОПТИМІЗУЮТЬ

За словами начальника міськуправ­ління охорони здоров’я Юрія ПЛИВАНЮКА, люди із психічними розладами і активною формою туберкульозу на вулицях не опиняться. Бо профільні лікарні ніхто не закриватиме.
– Як і до 1 квітня, так і після цієї дати хворі з активною формою туберкульозу не розгулюватимуть вулицями, – коментує Юрій Васильович. – Такі пацієнти будуть госпіталізо­вані у спецзаклади. Щой­но стануть неактивними, продовжать амбулаторне лікування під контролем фахівців відповідно до протоколу. Тому жодної небезпеки в тому, що фтизіатричну службу буде загублено і все пущено на самоплив, не існує. Профільні заклади не закриватимуться, а лише зміниться статус, також торкнеться їх і оптимізація.
Декілька років тому ми закрили у центрі міста тубстаціонар. Усіх хворих автомобілем відвозимо на лікування у профільні заклади. Тобто, заклад закрили, але функції не втратилися. Так і тепер буде по всій Хмельнич­чині – пацієнти з активною формою будуть госпіталізовані.
Як з’ясувалося, Кам’янець-­Поділь­сь­кий першим в області ще 17 років тому припинив діяльність протитуберкульозного стаціонару. І тепер за цим же сценарієм іде вся Україна в рамках медичної реформи. Фтизіатри стверджують, що хворі з активною формою таки будуть ізольовані та лікуватимуться у спецзакладі. Сподіваються, що, попри скорочення ліжок та медперсоналу, і місця вистачить, і буде кому лікувати.
– Ще 2003 року в нас закрили стаціонар, – розповідає лікар-фтизіатр лікувально-діагностичного центру Тетяна СКРИНЧУК. – І така до­ля поступово спіткала кожен район Хмель­ниччини, де існували такі заклади. Залишилися лише три стаціонари обласного підпорядкування: Хмельницький (відділення в с.Осташки і с.Ружичанка), Голозубинці та Славута. Ці заклади й надалі працюватимуть. Єдине, про що наразі йдеться, то це про скорочення ліжок, медперсоналу та, можливо, переведення їх на неповну ставку. Але, попри це, стаціонарні ліжка залишаються, гадаю, що їх вистачить, і бацилярні хворі будуть там лікуватися до моменту знебацилення.
Торік у місті ситуація із захворюваністю на туберкульоз дещо погіршилася – хворих побільшало. Але, навіть попри це, наш показник по місту нижчий від середнього обласного. Частково лікуємо пацієнтів амбулаторно, а частково – стаціонарно. Бацилярних хворих, тобто із відкритою формою туберкульозу, оформляємо в Хмельницький обласний тубдиспансер або в Голозубинецьку тублікарню. Але є такі хворі, зокрема й бацилярні, які наполягають на тому, щоб залишитися вдома і тут лікуватися. І вони мають на це право, але при умові, що в оселі хворого немає підлітків, маленьких дітей, квартира не густозаселена.
У та­кому разі хворий має дотримуватися правил гігієни, оберігаючи навколишніх від за­раження. І такі випадки у нас були. Це зазвичай старші люди. Небацилярні хворі лікуються амбулаторно, бо не несуть загрози. Вони приходять до нас по медикаменти й контрольовано їх приймають. Існує і примусове лікування, тобто за рішенням суду. Викорис­товуємо його рідко і переважно до людей, які, знаючи, що хворі на відкриту форму, або відмов­ляються від лікування, або перебу­-вали у лікарнях, «втомилися від лікування» і не хочуть його продовжувати, але несуть загрозу і для сім’ї, і для навколишніх. Тому через суд ми їх відправляємо на лікування в Осташки.
Відповідно до нових наказів МОЗу, основ­не лікування має бути там, де зручно хворому, тому більшість і хочуть лікуватися вдома.
Тетяна Андріївна додала, що хворих держава безкоштовно забезпечує ліками. Протягом попередніх років вони мають вдосталь протитуберкульозних препаратів. Чутливий туберкульоз державі обходиться у 2 000 – 2 500 гривень за курс лікування А ось хіміорезистентний туберкульоз коштує надто дорого – 2 000 до­ларів. Крім того, що лікування дороге, то ще й тривале – близько 18-20 місяців.

ОПТИМІЗАЦІЯ І БРАК ІНФОРМАЦІЇ

Якщо із паличкою Коха все зрозуміло, то що ж буде із людьми, котрі страждають на шизофренію та інші психологічні розлади? Уже не один місяць про цю проб­лему говорять лікарі з усієї України. Наприкінці січня Асоціація психіатрів Украї­ни і Асоціація родичів пацієнтів з вадами психічного здоров’я підготували звернення до Міністерства соцполітики. Зокрема, там йдеться, що, за даними МОЗу, під наглядом лікарів-психіатрів перебувають 4% населення. За даними епіде­міологічного дослідження, проведеного в Україні, тільки 20% людей із важкими психічними розладами звертаються по допомогу до фахівців.
«Ми підтримуємо доказове та зважене впровадження реформи надання психіатричної медичної допомоги та соціального супроводу пацієнтів із вадами психічного здоров’я. На сьогодні майже всі психіатричні та наркологічні лікарні змінили організаційну форму відповідно до вимог Міністерства охорони здоров’я. Особливу стурбованість викликає нова форма фінансування – це фінансування Національною службою здоров’я України (НСЗУ) тільки медичної послуги без фінансового покриття соціального супроводу. Наголошуємо про можливий колапс системи надання психіатричної допомоги у зв’язку з неможливістю надавати соціальні послуги в закладах, які підпорядковані МОЗ України і надають психіатричні медичні послуги (стаціонарні та амбулаторні), а також у зв’язку з відсутністю послідовного алгоритму переходу на нову модель фінансування з 1 квітня 2020 ро­ку та відсутністю діалогу із фахівцями, які впроваджують на практиці теоретичні питання реформи системи».
Власне, про брак інформації щодо подальших кроків медичної реформи го­ворить і психіатр міської поліклініки №1 Георгій БАСЮК:
– Наразі відомо, що перехід на нову модель фінансування перенесли на три місяці. Але однозначно скажу, що паніка з приводу того, нібито психічнохворих випустять із спецзакладів і залишать напризволяще, – це перебір. Ніхто масово їх не випускатиме. Загалом у суспільстві дещо перебільшують, що психічнохворі можуть скоювати злочини. За статистикою, вони в сім разів менше скоюють важких злочинів, аніж психічно здорові. Крім того, такі люди живуть у нашому місті та поміж нас. Зокрема, у нас на обліку перебувають 2800 кам’янчан, котрі страждають на психічні розлади. З міського бю­джету щороку виділяються кошти на необхід­ні ліки, без яких ці хворі не зможуть існувати.
Але достеменно відомо, що без скорочень не обійтися. Зокрема, в нас уже скоротили медсестру. З початку року у Хмельницькій обласній психіатрично-наркологічній лікарні та в обласній лікарні, що у Скаржинцях, скорочено дві сотні ліжко-місць. Але, навіть попри скорочення, перехід на систему само­окупності тощо, без фахової медичної допомоги і спеціального лікування пацієнти не залишаться. На лікування в стаціонарі одного хворого НСЗУ виділятиме 7800 гривень. Чи достатньо цього? Не впевнений.
Крім того, у нас звикли, що лікарні перебирають на себе соціальні функції. Але лікарня – це заклад, де лікують, а інтернат – заклад, де доглядають. Нині в медзакладах є особи,
які не потребують лікування, бо мають пев­-ний розлад, який не лікується. Такі люди потребують нагляду, соціального захисту тощо. А це не функція лікарень.

ІНТЕРНАТІВ НЕ ЧІПАТИМУТЬ

Тому сьогодні вкрай важливо, аби під лезо оптимізації не потрапили профільні інтернати, в яких живуть люди із психонев­рологічними розладами. Тут вони нагодовані, в теплі, належних умовах і перебувають 24 години на добу під наглядом спеціалістів. Зокрема, такий заклад уже не одне десятиліття існує на Кам’янеччині, в селі Мілівці. Нині у Мілівецькому жіночому психоневрологічному інтернаті мешкають 160 жінок. Незмінним керів­ником уже багато років є Іван ПРОКОПОВ. За цей час йому вдалося втілити в життя чимало задумів, які покращують умови перебування і лікування. У цьому на власні очі переконалися журналісти «Подолянина», завітавши до закладу ще до запровадження карантину в Україні.
Вражає доглянута чимала територія, охайні клумби і невеличка церква. Хтось із підопічних сидить на лавочці й дихає свіжим повітрям, хтось прогулюється. Тепло, чисто та охайно і всередині при­міщення. Нас радо зустріли не лише працівники інтернату, а й люди, які через певні розлади опинилися у стінах цього закладу. Вони просили їх сфотографувати, показували свої кімнати, в яких мешкають, і, перебиваючи один одного, вихваляли всіх, хто за ними доглядає: від кухарок, медсестер і до директора.
– Я тут, як у санаторії, – каже старенька бабуся, збираючись на прогулянку. – І нагодована, і одягнена, і пігулки п’ю вчасно. Мені вже 95 років. Дай Боже, діти, щоб і ви до таких літ дожили.
Виявляється, що бабуся із Хмельницького. Має судинну деменцію і постійно забуває. Але роки дитинства та юності добре пам’ятає.
Облаштували тут сучасний стоматологічний кабінет, фізкабінет, гінекологічний. У кімнаті лікаря теж усього вистачає. Мають тут і палату-бокс у разі виявлення інфекційної хвороби. Відповідно до затвердженого графіка, в інтернат приїжджають вузькі спеціалісти, які оглядають пацієнтів, здійснюють флюорографію та інші необхідні маніпуляції. Є і спеціально відведена кімната-кухня для зустрічей із ріднею. Недавно зробили ремонт у кухні, встановили сучасні електроплити для приготування їжі, придбали все необхідне обладнання. Кардинально змінилася і їдальня. Тепер тут не гірше, ніж у міському кафе.
– Реформа медицини не зачіпає наш інтернат і не припиняє його діяльності, – роз­повідає директор Іван Прокопов. – Бо тоді постане питання, куди подіти понад 160 хворих. Ми підпорядковані області та вже роками відчуваємо серйозну підтримку і обласної ради, і департаменту соціального захисту. Навіть нещодавно відбулася балансова колегія, на якій звітували керівники інтернатів. Про закриття таких установ навіть не йшлося, навпаки, запитували, що нам потрібно.
На Кам’янеччині ми вважаємося не лікувальним закладом, а соціальним. Приймаємо переважно людей, які пролікувалися в Скаржинцях і потребують догляду, бо або одинокі, або рідні не можуть дати їм ради.
Бачимо, як люди бідують у селах, особливо самотні. А тут для них створені всі умови.
Наразі у стінах інтернату перебувають 162 жінки – від 18 років і до 90 із хвостиком. Заклад розрахований на 180 осіб, тому Іван Григорович міркує над тим, як зробити ремонт у приміщенні колишньої застави. Є серед вихованців інтернату старожили, які пережили і війну, і голод, і післявоєнну розруху.
– Тут є і колишні бухгалтери, вчителі, лікарі, – продовжує Іван Григорович. – Більшість із них спокійно жили, працювали, але в якийсь момент пережили сильне потрясін­ня – і психіка не витримала. Бо ж ніхто від такого не застрахований. І діагнози мають різні: шизофренія, олігофренія, епілепсія, склероз тощо.
Уже 36 років за здоров’я мешканців інтернату дбає старша медсестра Антоніна БІЛИК. Усяке довелося бачити і пережити. Каже, спілкуєшся із хворою, все нормально, а тут через хвилину вона і облаяти може, і в плечі штурхнути. А потім приходить і вибачення просить.
– Але ніколи не ображаюся і зла не тримаю, – зізнається Антоніна Анатоліївна. – Бо люблю свою роботу, як й інші колеги. Разом ми дбаємо про людей, аби вони не відчували, що обділені долею, увагою і турботою. Вони такі щирі й тішаться, немов діти, речам, на які ми й уваги не звертаємо: прогулянкам, спілкуванню, квітам, сонячним промінчикам, співу пташок. За вікном весна, і наші молоді дівчатка захочуть, аби ми їм волосся пофарбували, попідстригали, манікюр зробили, в модні футболки і шорти вбрали. І ми це залюбки робимо.
А ще пильно стежимо, аби наші пацієнти вчасно приймали медикаменти. Бо як ми не можемо без хліба, так вони не можуть без ліків. Усі мають укладені договори із сімейним лікарем із с.Рихта.
Тож, як бачимо, без медичної допомоги, медикаментів і лікування у профільних установах хворі на туберкульоз і психоневрологічні розлади не залишаться. Єдине, що через поширення коронавірусу старт другого етапу медреформи доведеться відкласти.