МЕДИКИ У ДВОБОЇ З КОВІДОМ

Ось уже майже два місяці, як медики Кам’янець-Подільської ЦРЛ почуваються, немов на фронті. Їхній ворог – невидимий, безжальний і підступний. Уже майже рік із ним воює весь світ, але, на жаль, боротьба поки що й досі залишається нерівною.
Кам’янець-Подільська ЦРЛ із 1 вересня почала лікувати хворих на ковід. Перепусткою сюди є позитивний ПЛР-тест. За словами головного лікаря Віталія ШЕВЧУКА, наразі тут у трьох перепрофільованих відділеннях (інфекційне, гінекологічне і дитяче) розгорнуто 95 ліжок для хворих на ковід і 45 – для пацієнтів із підозрою. Всього 140 місць. У боротьбі за життя кожного пацієнта задіяно близько сотні медпрацівників. Часом у битві з мікроскопічним ворогом медицина програє, і кожен програш важко переживають люди у білих халатах. Утім радістю горять їхні втомлені очі, коли хворий успішно поборов вірус і виписується додому. Щодня під час декількагодинних обходів медики надають не лише медичну допомогу, а й психологічну. Зізнаються, що в палатах залишають частинку себе, не скаржаться ані на шалений графік, ані на ризик підхопити вірус.
Про напружені робочі будні та про те, як не допустити вірусу в організм, спілкуємося із завідувачкою інфекційного відділення Нелею ГОРІШНОЮ та лікарем інфекційного відділення Оксаною КОТУЛЬСЬКОЮ.

КОРОНАВІРУС: У ВСІХ ПО-РІЗНОМУ

За словами медиків, ще задовго до перепрофілювання відділень для хворих на ковід вони почали активно готуватися й переймати знання у колег-інфекціоністів.
– У перші тижні було страшно, бентежила невідомість, – розповідає Оксана Юріївна. – Один із наших лікарів підхопив ковід і лікувався у Хмельницькому. Бачив, які препарати краще призначати і яка має бути тактика щодо профілактики ускладнень. Адже хронічні захворювання загострюються при коронавірусній інфекції. Хворі органи стають мішенню для вірусу: де тонко – там і рветься.
І наше головне завдання – вилікувати від вірусу і запобігти ускладненню хронічних болячок. У такому разі комплекс лікування передбачає використання більшої кількості препаратів. Правда, чимало медикаментів, якими користується Європа, і які довели свою ефективність, не зареєст­ровані в Україні. Загалом лікування коронавірусу, як і будь-якої іншої хвороби, – це мистецтво. Ти мусиш підібрати максимально корисний препарат, який буде дія­ти там, де потрібно, без негативних впливів на інші органи.
Деякі ліки, які прописані в про­токолі лікування і передбачені за державний кошт, є у лікарні. Однак при загостренні хронічних хвороб цього недостатньо, і час­то пацієнти мусять купувати медикаменти, не прописані в протоколі лікування. За словами медиків, у середньому один день перебування в стаціонарі при важкому перебігу хвороби може обійтися у близько 2 тис. грн.
– Найважчий період – 8-14 доба, – продовжує Оксана Юріївна. – Тоді починаються проблеми з диханням, і не завжди їх можна спрогнозувати. Буває, пацієнт потрапляє до лікарні, стан його задовільний, а вже наступного дня сатурація знижується до 93% та нижче – й людина потребує кисню. Останнім часом госпіталізують важких хворих, чимало з яких киснезалежні. Це пояснюється затримкою ПЛР-тестувань. Сподіваюся, що ми не захлинемося. Кисень у нас є, але концентра­торів на всіх не вистачає. Тому наголошую: бережіться й уникайте скупчення людей. Бо хвороба важка і непередбачувана, не шкодує ані бідних, ані багатих. Але якщо заможніші можуть собі дозволити придбати дороге обладнання і ліки, то для пересічного громадянина – це розкіш.
У групі ризику – літні люди, хворі на цукровий діабет, ожиріння, серцево-судинні, онкологічні, аутоімунні захворювання, хронічні хвороби легенів. Медики благають таких людей залишатися вдома і обмежити контакти навіть із рідними дітьми та внуками, як би важко їм це не далося. Адже діти переважно хворіють безсимтомно або ж у легкій формі. Не маючи клінічних проявів хвороби, вони тривалий час активно виділяють вірус і є його суперрозповсюджувача­-ми. За статистикою, до лікарні потрапляють переважно люди пенсійного віку, і, на жаль, не завжди вдається врятувати їхнє життя.
– У кожному організмі вірус веде себе інакше, – розповідає Неля Горішна. – У мене був випадок, коли 55-річна жінка 20 днів лікувалася вдома, але безуспішно. У неї вже була двобічна пневмонія та ураження легенів понад 80%. Із нашого реа­німаційного відділення хвору перевели до Хмельницького, але врятувати її не вдалося.
Важко лікувати і хворих на цук­ровий діабет. Коли вірус потрапляє в їхній організм, діабет переходить у стадію декомпенсації, тобто загострення. Потрібно знищити вірус та ще й зробити все можливе, аби рівень цук­ру стрімко не підвищувався. Із досвіду скажу, що коронавірус може стати смертельним для тих, хто вже мав порушення мозкового кровообігу. Одному нашому пацієнту, який раніше пережив інсульт, ковід дав ускладнення на судини мозку – і врятувати його не вдалося. До кінця не вивчений вірус вражає найчастіше легені, а також серце, головний мозок і нирки. Складно переносять коронавірусну інфекцію й люди, котрі мають проблеми із шлунково-кишковим трактом, зокрема ті, в кого виразки шлунка. Ковід вражає підшлункову залозу, яка допомагає перетравлювати їжу, в пацієнтів спостерігається відсутність апетиту, нудота, блювота, розлади кишківника. За статистикою, 80% переносять ковід безсимптомно або у легкій формі, 20% потре­бують госпіталізації, з яких 5% па­цієнтів не обійтися без заходів реанімації.
Щодо симптоматики, то лікарі стверджують, що в усіх хвороба проявляється по-різному. Але мають насторожити інтоксикаційний синдром, загальна слабкість, швидка втомлюваність, профузна пітливість, сухість верхніх дихальних шляхів, першіння в горлі, сухе покашлювання, втрата нюху і смаку, рідко трапляється закладеність носа і розлади кишківника. Щодо температури, то в когось може за­шкалювати, а в когось бути субфебрильна, або ж у нормі.

НЕ ЗАВЖДИ ШВЛ – РЯТІВНА СОЛОМИНКА

На початку пандемії в країні спостерігався ажіотаж щодо закупівлі ШВЛ-апаратів. Але, як стверджують наші медики, не завжди це обладнання може врятувати життя.
– За статистикою, лише один пацієнт із десяти виживають на апараті штучної вентиляції легенів, – пояснює Оксана Юріївна. – Лікарня оснащена цим обладнанням, і, в разі потреби, персонал ним користується. Анес­тезіологи радять випробувати всі заходи, перш ніж підключати хворого до апарату. Бо ШВЛ – це вже відчай, останні заходи, для когось може стати рятівною соло­мин­кою, але для більшості – ні. ШВЛ – це штучний водій ритму для дихальної системи. Але коли легені патологічно змінені, легенева тканина не здатна передавати кисень і по­вітря на кровоносну судинку, яка огортає альвеоли. ШВЛ подає і кисень, і повітря на легеню, легеня роздувається, але газообміну не відбувається, бо легенева тканина запалена і зруйнована. Скільки хочеш давай кисню, але там – бар’єр, бетонна стіна, і кисень у кров не пе­реходить. І тоді від кисневої недостатності страждає весь організм, зокрема і головний мозок.
Медики розповідають, що майже всі хворі, котрі потрапляють у стаціонар, мають двобічну пневмонію.
– У мене були пацієнти, які мали ураження легенів 50-70% – і одужували, – продовжує Оксана Котульська. – Не завжди ураження легеневої тканини відповідає важкості стану. Скажімо, в одного мого пацієнта – молодого хлопця – у висновку КТ йшлося про 70% ураження легеневої тканини, але в нього було мікровогнищеве ураження. Легеня на знімку була схожа на шкуру леопарда, вся в плямках. Сатурація була хороша, температура вище як 37,5 не підвищувалася. Він дув кульки, отримував лікування і одужав без кисневої підтримки. А є пацієнти, в яких 20% ураження легенів, і вони, на жаль, помирають. Це переважно люди старші за 75 років. Інший пацієнт пенсійного віку, без супутніх захворювань і високої температури, має ураження легенів понад 40%, важкий стан і залишається киснезалежним. І це назріває величезна проблема для пацієнтів. Людина, яка вже не потребує медикаментозного лікування, все одно потребуватиме кисню, бо того, що є в повітрі, для неї недостатньо. Так може тривати тижнями і навіть місяцями. І такі пацієнти після виписки додому мусять навчити свій організм жити в умовах гіпоксії. Допоможуть кисневі концентратори, але практично всі вони розкуплені попри високу ціну – 25-30 тисяч гривень. У мене був пацієнт, який мав два апа­рати. Вони працюють від розетки на кшталт пилосмока – концентрують кисень із повітря. Але мінус їх у тому, що вони не мобільні та розраховані на 5 літрів кисню. Колеги, котрі працюють у Європі, кажуть, що на вулицях часто бачать людей, які ходять із кисневими концентраторами в рюкзаках.
Додам, що реабілітація після коронавірусу довготриваліша і дорожча за лікування. Легенева тканина після ковіду перетворюється на своєрідний рубець. І найважчим пацієнтам, аби відновити дихальну функцію, необхідна пересадка легенів. Але про таку операцію наразі можемо лише мріяти. І не завжди проблема у високій вартості. Можна мати купу грошей, але не дочекатися донора. На жаль, в Україні й досі гостро стоїть питання про трансплантацію і добровільне донорство.

НАШЕ ЗАВДАННЯ – НЕ ВПУСТИТИ ВОРОГА В ОРГАНІЗМ

Медики запевняють, що дотримання правил карантину зможуть врятувати нас від коронавірусної інфекції, принаймні, розтягнути в часі навантаженість на лікарні й не допустити медичного колапсу. Закликають не займатися самолікуванням і без призначень лікаря антибіотики не приймати.
– Антибіотики та імуностимулятори я категорично не раджу приймати як засоби профілактики, – наголошує Оксана Юріївна. – Рекомендую: добре їсти, гарно спати, уникати стресів, дистанціонуватися і часто мити руки. Не обов’язково полоскати руки антисептиком, бо тоді порушується бар’єрна функція шкіри, і там виникає запальний процес. У таких умовах вірус легше переноситься на обличчя – за годину ми 50 разів торкаємося його. Тому краще руки мити милом і водою, а коли це неможливо зробити, скористатися антисептиком.
Вірус переходить від хворої людини до здорової з частинками слизу. Він нестійкий і не може довгий час жити без живого організму. Тому саме дистанція щонайменше півтора метра та маски вбережуть від проникнення ворога в організм.
Часто мене запитують про вживання для профілактики цинку, вітамінів С та Д. Враховуючи те, що ми всі живемо в умовах гіповітамінозу, то це не нашкодить, як й імбир, лимон, мед і часник, якщо вони приносять задоволення. А ще всім раджу пити щонайменше 2 літри чистої води, а ліпше – лужної, на зразок ReO, «Лужанська».
Чи допоможе нам колективний імунітет – питання й досі залишається актуальним. Учені припускають, що всі ми маємо переконтактувати і перехворіти. Ковід, як би боляче це не звучало, мусить забрати частину людських життів. Після пандемії статистика смертності від онкології та серцево-судинних хвороб може знизитися, бо ковід передчасно стане причиною смерті в таких пацієнтів. Усі чекають на вакцину, але вона має пройти випробування, бути контрольованою, викликати виділення антитіл, а не цитокіновий шторм, коли організм сам себе спалює. І доки вакцини немає, ми перебуваємо в напруженій ситуації.

КОЛИ ПАЦІЄНТИ НАДИХАЮТЬ

Наші лікарі, які самовіддано працюють, зізнаються, що неабиякий стимул до роботи дають пацієнти, які побороли коронавірус. Під час виписки радісних сліз не стримують ані хворі, ані медперсонал. А сил для нової боротьби надають щирі, теплі дописи, які хворі залишають у соц­мережах. Як-от відома на Кам’янеччині майстриня Юлія СТЕПАНЮК:
«Хочу подякувати лікарям Кам’янець-Подільської ЦРЛ, які витягнули мене «з того світу». Надзвичайно компетентні, хоча дуже молоді. Я одразу й не повірила, що та молоденька дівчинка-лікар у скафандрі зможе мене поставити на ноги, якщо я не можу дихати, не маю нюху, і слабкість у всьому тілі така, що сил не було вийти в туалет… могла лише лежати і кашляти!
Спочатку декілька днів покрутило в носі, я попила азитроміцин і думала, що попустить. Але ні… піднялася температура до 38, і я зрозуміла, що не відчуваю запахів. Злякалася, ізолювалася від усіх і вирішила помирати на самоті. Боліло все тіло, шкіра на животі та ногах, спина. Оскільки контракту з сімейним лікарем не уклала, подзвонити не могла нікому, крім мами. Почувши мій голос, мамуся приїхала з Києва і на таксі завезла в районну лікарню. Там зробили рентген, діагностували запалення легенів. Привезли мене на 5 поверх, де раніше було відділення гінекології. Йти не могла, сили покидали, мама плакала. Коли я зайшла в те відділення, побачила всіх у скафандрах, касках, масках, захисних окулярах – мені стало ще страшніше. Я розплакалася і почала задихатися вже від нервів… Взяли тест на COVID, кров із вени, виміряли тиск і сатурацію.
Прийшла молода і приємна лікарка, оглянула, виписала рецепт. Мамуся все скупила. Дорого дуже. Поставили крапельницю, дали уколи. Дихати ще не могла на повні груди. Дихала ривками, поверхнево і неглибоко. Вставати не було сили, їсти теж не могла. Нудило, пила воду і все. Від крапельниць крутилося в голові, темніло в очах, але я терпіла, бо відчувала, що після них я зможу дихати. 5 днів чекала на результати тесту. Весь цей час мене лікувала прекрасна молода лікарка Вік­торія. Весь персонал професійний, усім дякую, що допомагали. Ви лише уявіть, як вони витримують біля нас, хворих, весь день у тих обладунках! Честь їм та хвала!!! Від­ділення переповнені, місць не вистачає!
Після того, як надійшов тест, мене на «швидкій» перевезли в інфекційне відділення – окрему будівлю. Прийшов молодий лікар, сказав продовжувати лікування й нічого не змінювати, бо йду на покращення. Довго я там не затрималася, тому що почали везти важких і свіжих хворих. Мене перевели в дитяче відділення. Лікар сказав, що в мене молодий і сильний організм, тому я швидко поборола вірус. Протягом місяця я вже точно його вдруге не підчеплю, але треба берегтися. Мене підняли за тиждень. Декого – за два-три. Є летальні випадки, але це стосується стареньких, у них організм слабший і не може боротися. Але я помітила, що вірус не обирає, чи ти бризкаєш руки антисептиком що­хвилини і не знімаєш маски, як моя знайома, яка нині дихає під апаратами і нікому нічого не каже, чи ти будеш, як я, жити звичайно, але захворієш. Це вже як Бог дасть. Ніхто не знає, що чекає завтра!
Моя лікарка у відділенні, де повно хворих, знімала в коридорі мас­ку, щоб вдихнути крап­линку повіт­ря, і казала, щоб я не боялася, бо все буде добре! І ви не бійтеся. Вчасно йдіть до лікарні й не затягуйте. Адже все лікується!».