Середа, 25 Травня 2022 р.
25 Лютого 2022

ТРАНСПЛАНТАЦІЯ – ШАНС ЖИТИ ДАЛІ…

Минулого тижня 47-річного чоловіка зі Старокостянтинова, якому першому на Хмельниччині зробили трансплантацію серця, виписали додому. Операцію виконали 23 січня на базі КНП «Хмельницький обласний серцево-судинний центр».

Перша трансплантація серця на ХмельниччиніСимволічно, що день виписки припав на 15 лютого – велике християнське свято Стрітення Господнього. На щастя, прооперований отримав шанс на нове життя із новим серцем. Але, на жаль, не всім па­цієнтам так щастить, адже транс­плантація в Україні активно почала розвиватися лише два роки тому. До цього роками українці їздили на операції з пересадки органів до Білорусі, Індії чи Туреччини, збирали десятки тисяч доларів, бо кош­тів на це держава виділяла обмаль, довго очікували черги, щоб отримати шанс жити далі. Але 2019 року ситуація нарешті кардинально змінилася, і, завдяки новому закону, такі операції почали проводити в Україні, та ще й безкоштовно для пацієнтів. Щороку пересадки потребують майже 5000 українців.
Про першу трансплантацію серця на Хмельниччині, необхідність розвитку цієї важливої галузі медицини, створення банку донорів, а також про серцево-судинні захворювання «Подолянин» дізнавався в лікаря-кардіохірурга, директора КНП «Хмельницький обласний серцево-судинний центр», заслуженого лікаря України, доктора медичних наук, депутата облради Андрія КЛАНЦИ, який, власне, разом із колегами з Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова і проводили першу операцію.
Андрія Івановича добре знають на Батьківщині – в Кам’янці-Подільському, звідки він родом. За 20 років служіння медицині врятував не одне життя землякам. Саме він доклав чимало сил для того, аби Хмельницький мав сучасний кар­діоцентр. І з його легкої руки в рідному Кам’янці два роки тому відкрили відділення інтервенційної кардіології та реперфузійної терапії Хмельницького обласного кардіологічного центру. Колеги називають його справжнім трудоголіком. І це справді так, адже й ми, журналісти, на інтерв’ю напросилися у вихідний. І що ви думаєте? Андрія Івановича застали в повній бойовій готовності, тобто активно приймав пацієнтів.

ДО ТРАНСПЛАНТАЦІЙ ФАХІВЦІ ГОТОВІ

Андрій Кланца (ліворуч) із прооперованим пацієнтом– Андрію Івановичу, як почувається пацієнт, якому першому на Хмельниччині пересадили нове серце?

– Добре, вже виписаний зі ста­ціонару без ускладнень. Він у стабільному стані, з усіма хорошими параметрами роботи серця, судин, легенів тощо. Уже вдома і прийматиме імуносупресивні препа­рати, які пригнічують імунітет, аби його організм не відторгнув донорське серце. Усе подальше життя пацієнти, які пережили трансплантацію органів, приймають комплекс препаратів.
Чоловікові понад 10 років тому я проводив операцію із заміни аортального клапана. Він весь цей час спостерігався у спеціалістів обласного серцево-судинного центру. Вісім років пацієнт почувався добре, але поступово стан серця почав погіршуватися. Зважаючи на це, декілька років тому йому запропонували операцію з трансплантації серця, на що він погодився. Його дані внесли до «листа очікування» в грудні 2020 року.
Тривалий час в Україні не було законодавства про трансплантологію, і пацієнти по цей вид допомоги їхали в Білорусь, Індію, Туреччину. Операція коштувала чималих грошей, а виділених державою не ви­-стачало, аби шанс на життя отрима­ли українці, які не мають іншого вибору. Зрозуміло, що були великі чер­ги, не всі пацієнти туди потрапляли, а дехто свідомо відмовлявся, коли дізнавався, через який складний процес доведеться пройти.
Коли ж набув чинності закон, що врегульовує питання трансплантації органів в Україні, все покращилося. Ми пацієнтам кажемо, що таку операцію тепер можна зробити вдома, не треба їхати за кордон, тим паче, що для них і операція, і лікування безкоштовні. Кошти за це держава сплачує клініці. Тому тепер люди стають у чергу й готові чекати певний час, коли знайдеться саме для них потрібний донор.

– Як минула перша операція з трансплантації серця?

– Трансплантація серця у Хмельницькому стала можливою не лише завдяки високому професіоналізму лікарів, злагодженій і координованій роботі всіх служб, але й родині 50-річного донора з Івано-Франківщини, які, розуміючи важливість донорства, надали згоду на вилучення анатомічних матеріалів. Для того, щоб ця операція стала можливою, працювала величезна команда не лише нашого кардіоцентру, а й колеги з Національного інс­титуту серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова. Особисто сприяв терміновій доставці донорського органу з Івано-Франківська у Хмельницький (на той час у ДСНС не було можливості допомогти з транспортуванням, і трансплантація була під загрозою) народний депутат України Сергій Лабазюк. Вдячні ми колективу івано-фран­ківської лікарні, де відбулась експлантація анатомічних матеріалів, Українському центру трансплант-­координації та поліції Хмельницької області за сприяння і супровід під час транспортування анатомічних матеріалів.

– Україна довго йшла до транс­плантації. Скільки людей потребують таких операцій?

– За середньоєвропейським показником, на один мільйон населення трансплантації серця щороку потребують пів сотні людей.
Є країни, де цей показник вищий, або ж нижчий. У нас таких пацієнтів, які потребують трансплантації серця, близько 50. Але наразі реально можна виконати 5-10 операцій на рік. На Хмельниччині 5-10 недужих потребують трансплантації. Наразі в черзі на очікування записано чотири людини віком від 35 до 60 років. Вони повністю пройшли обстеження, дали дозвіл на операцію і чекають на свого донора. Коли лише для нашого реци­пієнта з’явиться наступний донор, знову будемо оперувати.

– Поясніть, наскільки важливо сформувати банк донорів?

– Весь цивілізований світ – Західна Європа, Америка, Австралія, Японія і Китай – розуміє потребу в трансплантації й те, що це може стосуватися кожної сім’ї. Тому жителі цих країн прижиттєво погоджуються на донорство, тобто юридично дають згоду, в разі патологій, несумісних із життям, подарувати власні органи людям, які їх потребуватимуть. Якщо така людина, скажімо, потрапить у ДТП чи матиме несумісні з життям патології головного мозку, але в неї ще будуть живі інші органи, як-от серце, печінка, легені, нирки, тоді їй діагностують смерть мозку. І саме з цього моменту є лише три години, аби відібрати органи, відвезти їх до клініки і зробити там пересадку. Трапляється, що часто дозвіл на донорство дають родичі пацієнта, котрий не має шансів на життя. Далі трансплант-координатори беруть на себе технічний бік питання.

УКРАЇНІ БРАКУЄ ДОНОРІВ

– Що це означає?
– Після отримання згоди вони передають її в електронну систему разом із медичними даними реципієнта. Ці медичні дані аналізуються електронною централізованою системою, котра самостійно, без рішення людей, на основі алгоритмів підбирає пару «донор-реци­пієнт». Тобто, всі пацієнти і з Хмельниччини, і з України занесені до цієї електронної системи. І коли сис­тема знаходить, що, скажімо, у Тернополі чи Хмельницькому є
людина з діагностованою смертю мозку, з параметрами, які співпадають із реципієнтом, система повідомляє про це нашого трансплант-координатора, а той уже в свою чергу – пацієнта. Коли хворий погоджується на операцію, повідомляють бригаду нашого цент­ру. В той же час інша бригада ви­їжджає до донора на забір анатомічних матеріалів. На цей процес є година. Терміново за годину органи треба доставити на базу, де проводитиметься трансплантація, тобто в наш центр. У цей час людину, якій буде пересаджено серце, вже підключають до наркозу і до старту операції – забору власного недіючого органу. Тобто, на момент, коли бригада з органом під’їжджає до стін лікарні, в реципієнта вже має бути видалений його орган, а замість нього працювати спеціальний апарат штучного кровообігу, який повністю забезпечує життєдіяльність організму, доки ми не пересадимо нове серце. Фактично в нас є година, щоб пересадити серце.
Таким чином маємо вкластися в три години: година – на забір, година – на транспортування, і година – на пересадку. Логістика набагато складніша, ніж сама операція. Бо вона не є операцією екстраскладності, навпаки, перебуває на середньому рівні в порівнянні з тим, чим ми щодня займаємося в кар­діохірургії.
До речі, за кордоном логістика від­працьована, як годинниковий ме­ханізм, – чітко, хвилина в хвилину.

– Андрію Івановичу, а загалом, яка ситуація із серцево-судинними захворюваннями на Хмельниччині? Ковід додав і Вам роботи?

– На жаль, Україна посідає одне з перших місць в Європі за смертністю від серцево-судинних за­хворювань. Саме ці хвороби стають причиною інвалідності й меншої тривалості життя чоловіків праце­здатного віку. Проблем додав і ковід. Бо, крім легенів, вражає серце, нервову систему, судини. Пацієнти стали складнішими, але й ми за ці два роки навчилися ефективніше їх лікувати.
Аби менше було сумної статистики, ми не один рік напрацьовували оперативну систему допомоги пацієнтам з гострим інфарктом міо­карда. Хмельницький кардіоцентр приймає таких людей із кожного куточка області й надає їм найсучаснішу і найоперативнішу допомогу. Пацієнти зі Старої Синяви, віддалених сіл Білогір’я, Полонного мають можливість швидко бути доставленими до нас і вчасно отримати фахову допомогу. Це дозволяє бачити оптимістичні перспективи і сподіватися, що за рік-два матимемо суттєве зниження смертності від серцево-судинних захворювань.

КОЛИ ЖИТТЯ ЙДЕ НА ХВИЛИНИ

Команда лікарів, які робили трансплантацію серця– Ви доклали чимало зусиль для створення обласного кар­діоцентру і фактично стали першим, хто почав розвивати кар­діохірургію на Хмельниччині.

Які плани у цьому напрямку ще виношуєте?

– Кардіохірургія – високотехнологічна галузь медицини. Вона вимагає чималих витрат, сучасного обладнання і фахівців екстракласу. 20 років знадобилося, аби тепер ми щоденно, рутинно виконували найскладніші операції на серці, які ще донедавна проводилися лише в декількох центрах України. Нині з деяких операцій маємо лідерські позиції в країні. Деякі нам треба робити частіше, бо збільшення кількості передбачає ефективність усієї системи загалом. Тобто, більше пацієнтів зможуть отримати допомогу. Бо насправді хворих багато, а наш центр – один, і ми змушені працювати настільки інтенсивно, аби всі, кому потрібна допомога, могли її отримати.
І для цього потрібні не лише фахівці, а й гідні умови. Ми вже за­вершили реконструкцію частини колишнього кардіодиспансеру під сучасний реперфузійний центр (м.Хмельницький, вул.Володимирська, 85), у якому мешканці облас­ті почали отримувати ефективну і своєчасну кардіологічну та кардіохірургічну допомогу, що сконцент­рувалася на одній базі. Зокрема, пацієнтам із гострими і передінфарктними станами, складними порушеннями ритму серця та зі скаргами з боку серцево-судинної системи від звичайного збільшення тиску до складних клапанних вад серця або вроджених патологій. Щороку стаціонарну допомогу отримують близько 4000 пацієнтів із Хмельниччини і ще 45 тисяч – консультативну.
Далі плануємо відбудувати ще один корпус, аби там повноцінно розмістилися хірургія і терапія. Бо тимчасово хірургія і терапія розташовані на базі госпіталю ветеранів війни, де ми орендуємо половину площі.

– Два роки тому в Кам’янці-­Подільському запрацювало відділення інтервенційної кардіології та реперфузійної терапії Хмельницького обласного кардіоцентру. Як оцінюєте їхню роботу?

– Задоволений. Торік майже 200 пацієнтів отримали тут невідкладну допомогу, з них 120 – через інфаркт міокарда. Це велика кількість людей. Крім того, спеціалісти відділення планово обстежують тут чимало пацієнтів із передінфаркт­ними станами, з хронічними за­хворюваннями тощо. Для пацієнтів це теж плюс – їм нікуди не потрібно їхати, а діагностику та фахову допомогу вони отримують на місці.
Ще одне таке відділення найближчим часом має запрацювати в Нетішині для жителів північного регіону нашої області. Адже саме з метою якнайоперативнішої доставки пацієнта в заклад і надання йому високоспеціалізованої допомоги при гострих станах, а це переважно стосується інфарктів, де відлік іде на хвилини, й створені ці відділення, а також обласний кардіоцентр. Це європейський сучасний підхід – півгодинна доступність до високопрофесійної допомоги, і це правильно.

– Андрію Івановичу, як кожен із нас має дбати про власне серце?

– Профілактика – найкраще лікування. Кошти, вкладені в неї, в 10 разів ефективніші за вкладені в лікування. Тому наша увага найбільше прикута до профілактики. Але, на жаль, не все так просто. Наприклад, кожен четвертий кардіологічний пацієнт до моменту першого гострого звернення – інфаркту чи інсульту – не хворів і не мав жодних симптомів. Усе було добре і раптово стало дуже погано. Є фактори ризику, над якими всі маємо працювати. Це гіподинамія – всім потрібно більше рухатися, зайва ва­га – менше, правильно і корисно харчуватися. Важливо слідкувати за артеріальним тиском – він не повинен бути вищим за 140 на 90.
І обов’язкова відмова від куріння. Доведений факт: ті, хто курить, помирають раніше за тих, хто не курить. Інші надмірні зловживання, як-от алкоголем, фізичними на­вантаженнями, надмірними емо­ціями і стресами, теж із часом дають про себе знати серцево-судинними хворобами.

– І на завершення, який відпочинок для Вас наймиліший?

– Із сім’єю. З дружиною, яка також медик, та трьома дітьми намагаюся провести максимум часу, коли поза роботою. Спілкуємося, дивимося фільми, прогулюємося чи їдемо на дачу – все разом. Але найбільше полюбляємо мандрувати будь-куди, за межі Хмельниччини та України.

Галина МИХАЛЬСЬКА.


УКРАЇНА І ТРАНСПЛАНТАЦІЯ: ПЕРШІ КРОКИ В ЗАКОНІ

В Україні сфера трансплантації органів щойно почала роз­виватися. Такі операції стали можливими з 2019 року, коли набув чинності закон, який до­зволив пересадку органів. Того ж року зробили 78 транс­плантацій, а 2020-го – вже 129. 2021 року українські лікарі провели рекордні 313 транс­плантацій за рік. Було пересаджено 229 нирок, 50 печінок і 32 серця. Вперше в Україні зробили пересадку серця дітям, трансплантацію легенів
та одночасну трансплантацію серця і нирок.
За даними Українського цент­ру трансплант-координації, нині вже працюють 27 цент­рів трансплантації. Витрати за операції повністю покриваються з Держбюджету. За транс­плантацію нирки в Україні лікарня від держави отримує
801 тис. грн, печінки – 1,428 млн грн, серця – понад 2 млн грн, за трансплантацію кісткового мозку від неродинного донора – понад 2,4 млн грн. У Держбюджеті на 2022 рік закладено 939,5 млн грн. Також цього року в МОЗ планують врегулювати питання транс­плантації тканин.
Новий закон, який президент підписав на початку січня, має продовжити розбудову сис­теми трансплантації в Україні. Згідно із законом, згоду чи незгоду на надання своїх органів для трансплантації українці зможуть зафіксувати не тільки письмово, а й в електронному вигляді. Уже незабаром розробники мають додати таку функцію в застосунку «Дія». Так само онлайн можна буде відкликати свою згоду, надану
раніше. Відомості щодо наданої згоди чи незгоди на донорство органів зберігатимуться в Електронній системі охорони здоров’я і, за бажанням, можуть бути внесені в паспорт або посвідчення водія.
Закон також розширив коло осіб, які можуть ухвалювати рішення щодо посмертного донорства. Вирішити долю органів після смерті зможуть чоловік, дружина, близькі родичі (діти, батьки, рідні брати та сестри) або людина, яка зобов’язалася поховати померлого.
Разом із законодавством змінюється ставлення українців до донорства. Фахівці кажуть, що все більше людей задумуються про згоду на донорство. Це можна зробити також за життя. Наприклад, будь-яка здорова людина віком 18-35 років може стати донором кісткового мозку.
За інформацією Центру громадського моніторингу та контролю.

За інформацією Центру громадського моніторингу та контролю.