Субота, 21 Травня 2022 р.
8 Квітня 2022

ГОЛОВНЕ – СПОКІЙ І РЕАЛЬНІСТЬ

Повномасштабна війна, що увірвалася в життя кожного українця, нанесла неабиякого удару по нашому психічному стану. Чимало із нас зараз потребують фахової допомоги психологів і психотерапевтів, особливо діти. Це завдання зараз виконують психологи міського ЦСССДМ. Відколи місто почало приймати перших переселенців, у пунктах реєстрації чергують наші психологи і надають екстрену психологічну допомогу тим людям, у яких був нервовий зрив. Сьогодні психологи активно працюють не лише із переселенцями, а й з кам’янчанами, у яких війна вибила землю з-під ніг і котрі потребують підтримки.

Яких рекомендацій слід дотримуватися кожному із нас, розповідає психолог міського ЦСССДМ Віталій ПОЛІЩУК:

– У нашому місті, на щастя, ми поки перебуваємо в ситуації відносної безпеки. Відчуття повної захищеності немає ні в кого, бо за секунду ситуація може змінитися. Перше, що має зробити кожен, знайти для себе логічне пояснення подій, які відбуваються. І люди із цим уже впоралися. Також майже всі знайшли собі роль в цих подіях. Якщо хтось не працював, знайшов себе у волонтерстві, ЗСУ, теробороні, допомозі із перевезеннями, фасуванні гуманітарної допомоги тощо. А вже далі йде питання психологічного виживання.
І тут не треба очікувати надмірного, малювати занадто яскраву картинку, мовляв, усе закінчиться завтра-післязавтра й буде щастя. Так люди зіштовхнуться із розчаруванням. Потрібно реально уявляти кінець війни, планувати майбутнє, розуміти, що бойові дії можуть затягнутися і після нашої перемоги теж не одразу буде легко. Але треба повторювати, що з усім ми впораємося, переможемо і вистоїмо!
Взагалі кожна людина може пригадати найтемніші часи і проблеми, які вдалося вирішити, згадати, що здатна долати важкі ситуації, бо сильна і непохитна.
Необхідно обмежувати себе у сприйманні новин, отримувати їх дозовано. Достатньо тричі на день читати або дивитися по 15-20 хвилин новин, аби знати про те, що відбувається в країні, не перевантажуючи себе. Знаходити час для відпочинку, адже наша нервова система має обмежений ресурс. Важливі сон, правильне харчування, бо без цього заженемо себе в глухий кут.
Кожен мусить мати план на випадок екстремальної ситуації. Легше пережити труднощі, коли знаєш, як діятимеш. Важливо багато спілкуватися з іншими людьми. Не забувати про почуття гумору, адже воно є і способом переробки складної ситуації, і способом переживання, і способом вираження емоцій. Почуття гумору нам допомагає переживати найскладніші моменти життя і це стосується не лише війни, а й особистих речей. Тому час від часу витягувати гумор, відтрясти і використати.
Найгірше почуваються люди, кот­рі позавмирали у своїх домівках, позачиняли вікна і двері й увесь час сидять в новинах. Тим же, хто зна­йшов себе в будь-якій діяльності, легше. Людина ліпше почувається, коли щось робить. Можна плести маскувальні сітки, возити речі, шукати ресурси, навіть усім під’їздом зібратися у вихідний і прибрати прибудинкову територію, клумбу, під’їзд, словом, навести лад там, куди раніше руки не доходили.

За словами Віталія Аркадійовича, батьки мають навчитися контролювати власні емоції задля спокою своїх дітей. Адже кому-кому, а дітям зараз несолодко. За словами психолога, дорослі мусять справлятися зі стресом, щоб в очах дитини виглядати спокійними. Для дітей молодшого віку батьки є індикатором ситуації, через них вони її осмислюють. І коли бачать хвилювання у дорослих, розгубленість, то й самі переживають ті ж емоції.
Батьки мають стати чутливими до дітей, тобто реагувати на всі їхні звернення і прохання.
Коли дитина переживає стрес, стає активнішою: частіше приходить до тата чи мами, намагається притулитися, поставити більше запитань, дехто стає вередливішим. Якщо є зміна поведінки, це означає, що дитина переживає ненайкращі часи. Максимум, що батьки можуть зроби­ти, – це звернутися до фахівця, мінімум – почати більше уваги, тепла і любові віддавати дитині.
Важливо пропрацьовувати емоції. Коли в дитини є сплеск емоцій, тобто вона починає плакати, кидати речі, вередувати, батьки мають дозволити їй це зробити. Скажімо, дитину починає трусити під час сирени, а батьки її обіймають і намагаються заспокоїти. Але насправді дитині треба дозволити прожити цю емоцію, інакше вона її проковтне всередину і пізніше та вилізе не в найкращому вигляді. В ідеалі батьки мають взяти дитину за плечі, дивитися їй в очі, бути близько і говорити. Тобто допомогти дитині із себе витягнути емоцію, а не гасити її. Після того, як емоція згасне, це легко помітити, бо діти стають знесиленими, відразу осідають, можна обійняти, поцілувати свою крихітку. Треба дати дитині зрозуміти, що і в батьків були непрості ситуації, коли вони пла­кали, відчували себе розгубленими, головне – переконати, що дитя в безпеці.
Перебуваючи у бомбосховищах чи під час ревіння сирен, батьки повинні знайти заняття для дітей: співати, грати в ігри, малювати, розмальовувати, будь-що, аби лишень займатися діяльністю і відволікти малечу.
Щодо підлітків, вони як й молодші діти гостро реагують на нинішню ситуацію. Але у них ще є ризикова поведінка, вони намагаються продемонструвати, наскільки сильні, легко впораються з будь-якою ситуацією, нічого не бояться. Однак насправді це не так. І батькам треба знаходитися поруч із дітьми, ловити сигнали, які вони надсилають, бути уважнішими, ніж були до війни.