Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



НЕДІЛЯ, 19 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

14.04.2017

НЕПІДЙОМНА СПАДЩИНА

«Свято зі сльозами на очах» - так можна охарактеризувати День пам’яток історії та культури для нашого міста. Адже, з одного боку, Кам’янець справді може пишатися і кількістю, і рівнем визнання своїх історичних пам’яток. Однак, з іншого боку, ця спадщина видається непомірним тягарем, що потребує колосальних сил і коштів для збереження древніх будівель від руйнувань. А оскільки коштів цих просто немає, давні мури потроху руйнуються у нас на очах. На жаль, раз у раз трапляються і масштабні руйнування, як-от обвал стін Польської брами чи Нової Західної башти. У грудні 2016 р. відбулося цілковите знищення пам’ятки місцевого значення ХІХ ст. - млина Ірафа. В аварійному стані перебувають казарми Старої фортеці, Кушнірська вежа та ще низка пам’яток.

МЛИН ІРАФА. ХРОНІКИ ЗНИЩЕННЯ

Липень 2015 р. Руйнування млина у розпаліЩе два роки тому, гуляючи в каньйоні берегом Смотрича, майже попід самими стінами фортеці, можна було бачити величезну споруду старого млина. Хоч і явно добудована в радянські часи, старовинна будівля все ж таки справляла враження своєю архітектурною стилістикою, що «читалася», попри новочасні нашарування. Від неї віяло духом втраченої епохи, коли Поділля переживало сплеск промислової революції, а млини на Смотричі були звичним явищем. 
Запустіння на території заводу відчувалося ще з 2005 р., відколи перестав працювати розміщений тут соко-морсовий завод. Однак була надія, що пам’ятка отримає нове життя, адже новий власник млина ПП «Полуботкін» мав намір створити тут ресторан. 
Зацікавив млин Ірафа і бізнесменів із Латвії, котрі пропонували вкласти в нього великі інвестиції та створити цілий відпочинково-розважальний комплекс, який мав бути поєднаний із фортецею спеціальним підйомником через башту Водну. На жаль, потенційні інвестори так і не змогли порозумітися із власником. 
Що ж відбулося із млином у наступні роки? 
Захований далеко від очей, у каньйоні, млин Ірафа поступово занепадав, а його територія заростала хащами, ніби палац сплячої красуні. 2014 р. млин був переданий у власність Дмитрові Полуботкіну, але вже на цей час спостережливі кам’янчани звернули увагу на різке погіршення стану пам’ятки. У період 2012-2015 рр. відбулися найбільші її руйнування. 
2012 р. кам’янчанин Віталій СІДНЮК виклав у соцмережах фото, де видно, що перекриття почали просідати, у вікнах позникало скло, а в будівлях подекуди почали вирізати металеві конструкції. 
Млин Ірафа на фото Міхала Грейма. 1885 р.На фото іншого кам’янчанина, на початку 2015 р., дах млина виглядає як решето, міжповерхові перекриття повністю відсутні, металеві балки над віконними й дверними отворами вирізані. А вже у липні 2015 р. у «Подолянині» з’явилася тривожна публікація Віталія ГОРБУЛЕНКА «Млин Ірафа їсть жирафа», в якій показано масштабні руйнування стін млина. 
- Млин Ірафа зруйнувався не сам - його зруйнували на-вмисно, - переконаний викладач 
ПДАТУ, редактор сайту «Вічний Кам’янець» Володимир КРОЛЬ. 
У липні 2015 року Володимир Олександрович сплавлявся із друзями Смотричем на катамарані, й скористалися нагодою роздивитися млин Ірафа. 
- Побачене нас шокувало, - розповідає Володимир Кроль. - Хоча фасад із вулиці виглядав неушкодженим, але у задній частині млина були повалені великі ділянки стін, і на землі виразно читалися сліди коліс важкої техніки. Було видно, що стіни впали не самі, а їх валили цілеспрямовано за допомогою техніки, а потім це каміння розгрібали. І в мене є фотографії, які це доводять. 
Ще до грудня 2016 р., завдяки збереженому фасаду, з відстані складалося враження, що млин Ірафа все ще цілий, і на фото 19 грудня він таким здається. А вже 22 грудня на місці млина залишилася лише купа каміння, і наша газета опублікувала «некролог» знищеної пам’ятки. 

ЗЛОЧИН Є. ЧИ БУДЕ КАРА?

Як розповідає керівник відділу охорони культурної спадщини Кам’янець-Подільської міськради Олександр ЧУХРІЙ, ще з лютого 2014 р. робилися спроби закликати власників Василя ПОЛУБОТКІНА, а згодом його сина Дмитра ПОЛУБОТКІНА подбати про пам’ятку. 
- Ми вже тоді спільно з працівниками НІАЗу констатували руйнівні процеси на млині Ірафа: руйнування даху, тріщини, вивали каміння, тож намагалися зобов’язати власника виготовити облікову документацію на пам’ятку й провести протиаварійні та ремонтно-реставраційні роботи, - розповідає Олександр Чухрій. - Проте ні перший, ні другий власник жодних робіт не виконали, і того ж року завалився дах. Ми написали звернення до тодішнього начальника міськвідділу міліції Віталія Козярука, було складено протокол про адмінпорушення, і власника було оштрафовано за неналежне утримання пам’ятки «аж» на 1700 грн. Ми також писали звернення у Хмельницьке управління культури, національностей, релігій і туризму. Останнє звернення до поліції та прокуратури ми написали вже за фактом руйнування у грудні 2016 р., було відкрито кримінальне провадження, передбачене ч.2 ст.298 ККУ. 
Квітень 2017 р. Руїни млинаЯк не дивно, поліція у діях власника зруйнованої пам’ятки архітектури бачить лише «ознаки вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.92 КУпАП «Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини», а сам факт навмисного руйнування трактується лише як «неналежне поводження з пам’яткою архітектури» - принаймні таку відповідь на офіційний запит отримала редакція «Подолянина» від начальника міськвідділу ГУ Національної поліції у Хмельницькій області Бориса Сушицького. 
Питається, навіщо було би власнику руйнувати свій же привабливий туристичний об’єкт? Як пояснює Олександр Чухрій, ремонтно-реставраційні роботи на пам’ятці - справа надто непроста і коштовна та вимагає дотримання цілої низки правил. Проектно-кошторисну документацію можна виготовляти лише у спеціалізованих інститутах, що значно підвищує її вартість, а роботи мають виконувати тільки реставратори, за чітко встановленими технологіями. До того ж і вигляду пам’ятки не можна змінювати. Збудувати з нуля значно простіше і дешевше, ніж реставрувати стару розвалюху. 
Але чи можна задля цього руйнувати пам’ятки безкарно? Адже, згідно із законом, пам’ятку, що перебуває у приватній власності, навіть при неналежному догляді, неможливо вилучити у комунальну власність! Лише суд, за позовом органу охорони культурної спадщини, може постановити рішення про її викуп, і тоді викуплена пам’ятка може перейти у власність держави. От тільки у нашому випадку викуповувати вже нічого. Місту замість пам’ятки залишилися тільки зовсім не мальовничі руїни та непролазні хащі. 

І ПАМ’ЯТКИ ЗАТЯГНУЛИ ПАСКИ

У попередні дев’ять років держава не виділяла жодного фінансування на пам’ятки навіть національного значення, тож весь тягар почесної спадщини ліг на плечі міської влади і, відповідно, на фінансування з міського гаманця, який останнім часом і так надто схуд. 
Казарми фортеці загрожують житловим будинкамЩо може і що намагається робити міська влада у справі збереження пам’яток, особливо тих, що перебувають в аварійному стані? І яка позиція щодо зруйнованої пам’ятки «млин Ірафа»? Про це ми запитали в міського голови Михайла СІМАШКЕВИЧА. 
- Позиція міської влади однозначна: млин зруйнований, і винні повинні понести покарання, - запевняє Михайло Євстафійович. - Від міської влади ми надіслали листи у місцеву прокуратуру, а також в управління культури, національності, релігій та туризму Хмельницької ОДА, яке у свою чергу направило звернення до обласної поліції й прокуратури. Слідчі дії проводилися, та відповіді поки що немає. 
Я переконаний, що цю пам’ятку руйнували з єдиним умислом: аби стару будівлю знищити, а на її місці збудувати те, що потрібно власнику. Тому ми не залишимо цієї справи й будемо надалі подавати звернення до вищих інстанцій. 
- Михайле Євстафійовичу, в нашому місті є ще ціла низка пам’яток, які перебувають у загрозливому стані, зокрема аварійні казарми фортеці. Що робить міська влада, щоб уникнути чергових руйнувань? 
- Що стосується пам’яток державного значення, то ми не маємо ні права, ні можливості займатися їхньою реставрацією, тому що тільки на проектно-кошторисну документацію потрібні сотні тисяч гривень. Прикро, що держава зовсім не приділяє уваги пам’яткам архітектури, за які несе відповідальність. І це проблема не лише нашого міста, а й навіть Києва та Львова. 
Щодо казарм, то, на жаль, останні обстеження, що проводилися після зими, показали ще більші руйнівні процеси, які пішли вже від фундаменту. Листи обстеження були направлені до Міністерства надзвичайних ситуацій. 
Ми маємо готову проектно-кошторисну документацію на проведення ремонтно-реставраційних робіт, але для того, щоб лише провести консервацію, необхідно 16 мільйонів гривень. Буквально на минулій сесії обласна рада виділила 600 тисяч гривень на протиаварійні заходи, але це мізер. До того ж ці кошти ми отримаємо не раніше як у листопаді-грудні, а в цей період протиаварійні роботи не проведеш. 
Ми також намагаємося залучити кошти на казарми іншими способами, зокрема, був розроблений інвестиційний проект, і ним цікавилися окремі інвестори. Наприклад, до нас приїжджав шейх з Іраку, якого зацікавили наші мінеральні води, і він хотів створити на базі казарм бальнеологічний курорт. Ми готові були продати йому казарми за 4,5 млн.грн. з умовою повної реставрації та створення бальнеологічного курорту на 1200 місць. Загальна вартість проекту - від 12 до 20 мільйонів євро. На жаль, через війну ці плани зірвалися. Та сподіваюся, що все-таки інвестори з потенційних стануть реальними. 
- У ситуації з казармами найбільше лякає те, що біля їх підніжжя живуть люди, які, в разі руйнування, можуть постраждати… 
- Справді, під казармами проживають 11 сімей, яким було запропоновано переїхати до родичів, адже є небезпека руйнування. Розглядався також варіант, щоб ці родини винайняли житло, а міська рада надала кошти на оплату. Було навіть рішення про відселення мешканки Тетяни Гончар разом із дочкою в однокімнатну квартиру на вул.Космонавтів, 12, їй було виписано ордер на житло. Але жінка написала відмову. Тож на відселення поки що ніхто не погодився. 
- Велике занепокоєння викликає і стан Кушнірської вежі, яка вже декілька років стоїть без даху. На неї, наскільки мені відомо, виділялися кошти з міського бюджету? 
- Так, чотири роки тому ми почали виділяти кошти на те, щоб не втратити цієї пам’ятки. 2014 року було виділено 80 тисяч гривень на поточний ремонт тунельного проїзду Вітряної брами, адже він також був зруйнований. 
2015 року з міського бюджету виділено 141 тисячу на виготовлення проектно-кошторисної документації на ліквідацію аварійного стану вежі. На ремонтно-реставраційні роботи потрібно понад 3,5 мільйона гривень. Вартість лише першої черги робіт (консервація аварійного даху) - півтора мільйона. 
Декілька разів ми подавали цей об’єкт на грантові конкурси, зокрема, наприкінці 2016 року подали проект на грант Посольського фонду США збереження культурної спадщини. Відповіді поки що не отримали. 
Попри те, що держава всі 10 років не цікавилася збереженням пам’яток історії та архітектури, ми намагаємося виділяти хоча б частинами певні суми. Крім того, на реставрацію пам’яток ідуть кошти, зібрані з плати за проїзд через Замковий міст. Загалом за попередні сім років, відколи я перебуваю на посаді міського голови Кам’янця-Подільського, на пам’ятки архітектури з міського бюджету було виділено майже 4 млн.грн. 
На Кушнірську вежу цього року з міського бюджету виділено лише 50 тисяч гривень. Розумію, що це крапля в морі, але виділити на реставрацію мільйони ми не в змозі, бо тоді залишимо без фінансування освіту, медицину, соціальний захист. Не доводиться розраховувати й на залучення коштів місцевих підприємців, бо в теперішній скрутній ситуації вони й самі ледве здатні вирішувати власні проблеми. 
Тому вихід у цій ситуації лише один: або держава змінює свою позицію щодо пам’яток і відновлює їхнє фінансування, або залишається розраховувати на великих інвесторів. 

А ДО ЧОГО ТУТ ІРАФ?

Згідно з історичною довідкою, яку нам надала вчений секретар НІАЗу «Кам’янець» Лариса Рудюк, млин Ірафа був збудований на березі Смотрича, у поселенні Видрівка, у другій половині ХІХ ст. купцем Френкелем, на 1900 р. його власником був купець Іван Куриндін, а згодом, до націоналізації млина 1922 р., - граф Орловський. Перші зображення видровецького млина з’являються на світлинах Міхала Грейма 1885 р. 
У радянський час, із 1929 р., у будівлях млина працював фенхельний завод ім.С.М.Кірова, що виготовляв ефірні олії для фармацевтичної та парфумерної галузей. Із 1939 р. тут діяв цех соко-морсового заводу. Є інформація, що під час німецької окупації 1941-1944 рр. тут виготовляли фруктово-ягідні соки для німецької фірми «Блюна». Після війни соко-морсовий завод відновив свою діяльність і випускав продукцію для кондитерської, виноробної та лікеро-горілчаної промисловості. З 1950-х рр. у будівлях пам’ятки розміщувалися цехи винно-сокового заводу, згодом - заводу безалкогольних напоїв, заводу продтоварів, ЗАТ «Харчовик», де виготовляли плодово-ягідні вина, свіжі соки та солодощі. Звісно, за цей період будівлі млина неодноразово добудовувались і перебудовувались під потреби виробництва. 
2004 р. підприємство провело процедуру банкрутства, і з 2010 р. перебуває у приватній власності ПП «Полуботкін», а з 2014 р. - у власності Дмитра Полуботкіна. 
А до чого ж тут Іраф, іменем якого називають млин? Усе дуже просто: первісно його назва була «млин і рафа» («рафа» - діалектне «сито»), тобто, тут надавались послуги і з перемелювання зерна, і з просіювання. Згодом у середовищі містян, не знайомих із сільським господарством, назва трансформувалась у «млин Ірафа», і саме під такою назвою 1982 р. пам’ятка була занесена до списку пам’яток архітектури місцевого значення.

Автор:  Наталія ЯРОВА

Повернення до списку