Вівторок, 20 Серпня 2019 р.
31 Травня 2019

ЯК У КАМ’ЯНЦІ ТАЛМУДИ ПАЛИЛИ І ОРГІЇ ЗАСУДЖУВАЛИ

Недавно в місті відбувся перший фестиваль, присвячений подіям XVIII століття, – «Тріумфальна арка». Те століття в Кам’янці багате на події, в які сьогодні важко повірити. Давайте пригадаємо ще одну.

ТОЛЕРАНТНЕ МІСТО

Коли через турецьку навалу місто залишили вірменські купці, на заміну їм на Поділля прибули сини Ізраїлю. Хоча їм заборонялося жити в середмісті, подоляки ставилися до нових сусідів на загал значно толерантніше, ніж мешканці інших частин Польщі. Скажімо, 1726 р. в Луцьку іудеям заборонялося виходити на вулиці в останній тиждень перед Пасхою, а під час релігійних процесій сини Ізраїлю повинні були ховатися в своїх помешканнях за закритими вікнами. В толерантнішому ж Кам’янці навіть не відбувалося жодного суду через ритуальні вбивства. Це освічені ми у ХХІ столітті розуміємо, що все це маячня і плітки, та наші предки ще 300 років тому були набагато наївнішими – і всією Річчю Посполитою котилася хвиля судових справ про ритуальні вбивства. Поділля зачепило зовсім трошки (у Дунаївцях 1748 р. таку справу таки розглядали). Кам’янець не зачепило взагалі.
Тому в місті іудеї почувалися вільніше. І на такому щедрому на толерантність грунті, ще й в епоху релігійних шукань, якою було XVIII ст., не могли не виникнути свої диваки та пророки.

ЕТАПИ ЙОГО ШЛЯХУ

Талмуд, виданий у Львові у XVIII ст.Найяскравішим із них був Яків Франк (1726-1791), самопроголошений месія та авантюрист із долею, котра так і проситься на великий екран. Вислів «Хочеш розбагатіти – створи власну релігію» з’явиться аж у середині ХХ століття, та Яків розумів це вже у XVIII.
Його доля тісно пов’язана з нашим краєм. Уродженець Королівки на Поділлі (нині це Тернопільська область) Якуб навчав­-ся у Чернівцях, мешкав у Бухаресті, де, за родинним звичаєм, із 13 років займався торгівлею. Коли підріс і розбагатів, одружився 1752 р. з 14-річною Ханою, заможною єврейкою з болгарського Нікополя. Часто бував в Османській імперії, де познайомився з саббатіанцями – прихильниками секти Шабтая Цея, ще одного самопроголошеного спасителя єврейського народу. Саме саббатіанці назвали подоляка «Франком», себто європейцем.
Яків зумів вибудувати логічну (в його очах) низку перевтілень душі – від пророка Мухаммеда через Шабтая Цея та Баруха Руссо до себе. Аби довести, що він обраний, Франк почав привселюдно порушувати всі єврейські заповіді. Цим налякав турецьких одновірців і втік від них на Поділ­ля 1755 р.
У Кам’янці «месію» взяв під свою опіку католицький єпископ Микола Дембовський (і його біографія точно варта окремої статті). З його подачі Яків Франк брав участь у диспутах із рабинами. Полум’яними промовами зумів повірити в себе чималу кількість людей. Та й не тільки промовами: Франк організовував екстатичні збори, на котрих «ритуально» порушували тору, в тому числі й сексуальні заповіді.
27 січня 1757 р. Франка з фран­кістами заарештували за оргію в містечку Лянцкорунь (нині село Зарічанка Чемеровецького району Хмельницької області). Правда, за деякими свідченнями, оргія була така собі, швидше, провокація: в містечко приїжджає чимало франкістів, збираються в одному будинку, вночі відчиняють вікна і голосно співають єретичні пісні.
Справа могла потрапити до ін­квізиції. А кому ж це треба? Франк викрутився: сказав, що є турецькопідданим. Ви теж згадали Остапа Бендера? Ну, як турок, то дорога до Туреччини. Але так, щоб і від Поділля недалеко. Хотин здавався ідеальною локацією. Франк перебрався туди.
Тим часом прибічників франкізму тіснили по всій Галичині та Волині – від Львова до Старокостянтинова.

ДИСПУТ ІЗ ТАЛМУДИСТАМИ

Справа про оргії таки дійшла до інквізиції, тож Якову залишався єдиний вихід: спробува­-ти подружитися з католицькою церквою. У свою релігію він вводить поняття християнської Трійці, а на суді вибудовує таку сис­тему захисту, що всі розуміють: це не купка людей збирала­ся для оргій. Це свідомі іудеї боролися проти талмудистів і за визнання святої Трійці та месії-пророка. Те, що пророком вважають не Христа, а його самого, Франк делікатно промовчав. Оргіям франкісти знаходять пояснення: це ж не гріх, а спроба звільнитися від кайданів демонічних сил (демонічними сила­-ми виступали ортодоксальні інституції – всі гуртом). Це ж не для задоволення робилося, ну що ви: з ким Месія наказав, із тим і спали. На зло Торі. На зло їй же займалися одностатевим сексом і зоофілією.
Портрет Якова Франка в останні роки життяМикола Дембовський наказав ортодоксальним іудеям чітко сформулювати звинувачення проти франкістів. А франкісти натомість мали логічно пояснити свою віру. Так і зробили: грамота, в котрій у дев’яти пунк­тах описувалася нова релігія, підписана 23 сектантами, лягла на єпископський стіл 14 червня 1756 року. На липень призначають диспут – та сама перспектива дискусії з сектантами так розбурхала теологів, котрих Дембицький запросив до Кам’янця, що від дискусії доводиться відмовитися. Теологи довго ще невдоволено клекотіли – 19 грудня 1756 р. навіть видали у Чорнокозинецькому замку своє резюме: наука талмудистів – помилкова, що півсправи. Вона ще й шкідлива. А це вже вирок.
Та єпископ хотів дебатів. І за півроку, 20 червня 1757 р., в Кам’янці таки відбувається кількагодинний диспут, на котрому франкісти відмовилися від Талмуду. Ортодоксальні рабини не хотіли брати участі у фарсі, та їх змусили, налякавши високими штрафами. Приїхали 4 поважні талмудисти – а проти них Франк виставив маленьку армію з 25 най­полум’яніших захисників нової релігійної течії. Єпископ визнав переможцями у диспуті саме франкістів, а у жовтні того ж року наказав іудейській громаді Лянцкоруна виплатити любителям оргій 5000 злотих компенсації та ще й заплатити податок на храми Кам’янця.
Неначе цього мало, Талмуд єпископ оголосив книгою, яку треба спалити. Виконувати вирок мав кат, на дійство запрошувалися всі мешканці міста.
На суворе XVIII ст. цей вирок був ще одним дивом толерантності. Схожі процеси, як правило, закінчувалися спалюван­ням людей – у страшних муках.
У подільській же столиці кров не лилася, а дійство і костельна, і світська влада намагалися обставити з певною долею теат­ральності. Тож, швидше за все, і кат був у своїй похмурій уніформі, і вогнище постаралися зробити максимально великим, і людей прийшло чимало.
Саме зі спаленням Талмудів маємо цікавий зразок такої модної сьогодні постправди, але родом із далекого вже XVIII ст. Єврейські хроніки слізно стверджують, що поліція з франкіс­тами ходили по будинках рабинів, зазирали у хедери та синагоги, не минали бібліотек і всіх місць, де можна було знайти Талмуд, відібрати – а потім спалити на кам’янецькому Ринку. Деякі українські краєзнавці навіть стверджують, що книги при­возили до Кам’янця цілими во­зами – було що палити. Та документи – річ уперта. А за ними, навіть єпископ не мав юридичного права забирати чуже майно. Тому Дембицький купив Талмуд для спалювання за власні гроші – його й кинули у полум’я. Вислів «У кожного своя правда» здається у таких розбіжностях в описі справжньої ситуації дуже доречним.
Як би там не склалося, це було останнє у світовій історії пуб­лічне спалення Талмуду.

ПОЗА КАМ’ЯНЦЕМ

Яків Франк на смертному ложі, гравюраПід час цих книжкових ауто­дафе Микола Дембовський раптово помер, що ортодоксальні іудеї потрактували як кару Божу за книги у вогні. Одна із хасидських легенд навіть стверджує, що він помер від опіків, отриманих тоді, як власноруч палив два Талмуди.
Без покровительства єпископа франкісти швидко впали у немилість. Якуб Франк із чималою компанією втік 1757 р. до Туреччини, де прийняв іслам. Та франкістам це не допомогло: їх так і не прийняли місцеві євреї. Тому вже за рік, 1758 р., Франк повертається на береги Дністра, оселяється у селі під Хотином і створює секту на кшталт християнських братств. Яків листується з польським королем Августом ІІІ: обіцяє прийняти християнство та розповісти про «ритуальні вбивства» іудеїв, чутки про котрі розповсюджували малограмотні священики. В обмін на це просить скромненько землю вздовж Дністра. Не вийшло. Далі в біографії Якова Франка був диспут із львівськими рабинами (він знову виграв); масове хрещення сектантів у Львові 1759 р., повторне хрещення Франка у Варшаві (коли хресним батьком погодився стати сам король Август ІІІ, чому ж не хреститися ще раз?); слідство проти секти, ініційоване папським нунцієм. За популярною легендою, коли творець хасидизму і уродженець Окопів на Збручі (див. маршрут до печери «Кришталевої») Баал Шем Тов почув, що Франк хрес­тився, то в нього від горя розірвалося серце. Є й хасидська версія цього ж переказу: серце Баал Шем Това зупинилося, коли він дізнався, що рабини відвернулися від Франка. Арешт Франка в польській Ченстохові; розсилання листів іудейським громадам із проханням перейти у католицизм; обіцянки при­йняти православну віру (якраз почалася Коліївщина і погроми); створення іудейсько-козацького війська в моравському Брно; зустріч з імператором Йозефом ІІ (дочка Франка Єва була коханкою австрійського правителя); отримання баронського титулу та доживання віку в неймовірному багатстві в німецькому Оффенбасі, але всі ці події вже відбувалися задалеко від Кам’янця-Подільського.

Ірина ПУСТИННІКОВА.