ПРИСВЯЧЕНА СІЦІНСЬКОМУ Й ТИМОЩУКУ

18 жовтня в Галереї мистецтв відбулася ІХ Міжнародна науково-практична конференція «Археологія й фортифікація України», приурочена до 160-ї річниці від дня народження Юхима Сіцінського (1859-1937) та 100-ї річниці від дня народження Бориса Тимощука (1919-2003). Її учасникам вручили збірник матеріалів конференції.

Було проведено пленарне та секційні засідання, заслухано змістовні доповіді. Так, кандидат історичних наук Лариса Виногродська розповіла про ар­хеологічні дослідження двору Старого замку Кам’янця-По­діль­ського в 2018-2019 роках. Наступного року вони будуть продовжені.
Про внесок Бориса Тимощука й Григорія Хотюна в археологічні дослідження літописної Бакоти, які розпочались у 1961-1962 роках, розповів кандидат історичних наук, завідувач науково-дослідної лабораторії археології Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Віталій Гуцал. Для обох дослідників можливість ознайомитися з пам’ятками археології розпочалася в музейних установах у перші післявоєнні роки. Визначальним для вчорашніх ветеранів став 1946 рік. Саме тоді Хотюн після демобілізації влаштувався інспектором музейної справи Воронезького обласного відділу культури, з часом його було призначено директором Станіславського обласного історичного музею, а 1949 року він обійняв посаду директора Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника.
Схоже, але дещо драматичніше розпочався кар’єрний ріст у Тимощука. Після звільнення з полону з тавром «ворог народу» спроба працевлаштуватися до Житомирського музею була невдалою, але саме в стінах цього закладу доля звела його зі знаним українським археологом Гончаровим, який запропонував бідоласі посаду землекопа в археологічній експедиції. Незабаром, враховуючи неабияку зацікавленість новачка дослідженнями та паралельне студіювання теоретичного курсу, доручив йому керівництво окремим розкопом. Це позитивно вплинуло на вирішення життєвих проблем і згодом дозволило Тимощуку влаштуватися завідувачем ар­хеологічного відділу Бердичівського краєзнавчого музею. Активна діяльність у галузі археології, а відтак впізнаваність у науковому середовищі сприяла його запрошенню 1947 року як фахівця-археолога до Чернівець­кого краєзнавчого музею.
Тож, враховуючи географіч­ну близькість музейних установ, а відтак схожість напрямів роботи, зокрема, у виявленні, дослідженні та охороні пам’яток ар­хеології Придністров’я, у Ти­мощука і Хотюна встановились добрі ділові стосунки. Найбільш тісно вони проявились у зв’язку з початком реалізації плану будівництва Дністровської ГЕС, який вимагав прискореного обстеження берегової лінії, що підпадала під затоплення. Через не­хватку археологів цей процес у межах Кам’янеччини дещо за­тягувався, тож з кінця 1950-х років чернівецькі археологи брали активну участь в обстеженнях Дністровського лівобережжя, зокрема, Новоушицького району, та підтримували контакти з іншими загонами комплексної Південно-Подільської (Дністровської) експедиції, що працювала на Кам’янеччині в околицях сіл Врублівці, Острівчани, Боришківці.
Окремо варто зупинитися на ролі Тимощука та Хотюна в розвідкових дослідженнях Бакотського мікрорегіону впродовж 1961-1962 років, про що свідчать деякі документи з особистого архіву Хотюна, який зберігається в Кам’янець-Подільському державному історичному музеї.
Найкраще про роль Тимощука у цьому проєкті говорить один із листів до Хотюна, в якому він обумовлює умови своєї участі в проєкті, зі знанням справи дає рекомендації щодо відповідного комплектування експедиції необхідним людським, технічним та інформаційним ресурсом. Віталій Гуцал наводить цей лист:
«Шановний Григорій Миколайович!
Признаюсь – столиця Пониззя – Бакота та її околиці мене захопили уже давно. Таке передчуття, що там будуть відкриття союзного значення. Зрозуміло, що кожному археологу хочеться взяти участь у таких розкопках. Мене Бакота цікавить ще й тому, що вона з усіх столиць Галицької Русі – найближча наша сусідка. Сьогодні говорив з Новицьким про спільну експедицію. (Ми уже закінчили роботи у Хотині). Він не проти моєї поїздки до Вас на 1-1,5 місяця. Але сказав, що заплатити командировочних він не зможе. А чи зможе це зробити Ваш музей?
Експедицію краще всього провести у вересні. Адже ж вона буде розвідковою і потрібно, щоб значна площа була вільною від посіву. Якщо ж Ви вважаєте, що її доцільніше почати в серпні – я згодний. Я тоді свій відпуск перенесу на пізніший час. В Чернівцях я буду ще тиждень. Про своє рішення відносно терміну експедиції сповістіть Л.Новицького, як тільки отримаєте листа.
Для експедиції потрібні слідуючі матеріали: рулетка (10-20 метрів), компас, ножі і щітки для розчистки (по 5 шт.), 2-метрова рейка з поділками, шнур (шпагат), пакунковий матеріал (бумага, ящики), міліметровка (10 штук), фотоматеріали (з розрахунку плівки проявляти на місці).
Землекопів можна буде брати не більше 8-10 чоловік в день (з більшою кількістю не справитись на­шими силами). З цього розрахунку потрібно готувати гроші для робітників.
До виїзду потрібно зібрати відомості, які археологічні роботи і де проводились на території Старо-­Ушицького р-ну (щоб не повторити зроблену роботу).
Ще раз прошу, повністю домовитись з Новицьким про мою участь у Вашій експедиції.
Вітайте від нас – чернівчан Вашу дружину, дочку і всіх наукових працівників музею».