ДАВНІЙ РИМ У БЕССАРАБСЬКІЙ ГЛИБИНЦІ
Скло – настільки поширений матеріал, що сучасній людині важко уявити часи, коли його не існувало. Чи коли скляні вироби були страшним дефіцитом і коштували чималі гроші. Проте на Поділлі аж до епохи пізньої Київської Русі скло не виробляли, лише екпортували. Звідки? А це дивлячись коли. На зорі нашої ери такими експортерами були сусіди з іншого берега Дністра, з території сучасного Кельменецького району. Саме тут, на полі між селами Комарів та Дністрівка Чернівецької області, археологи ще декілька десятиліть тому знайшли рештки унікальної пізньоримської майстерні (ІІІ-IV ст. н.е.) з виробництва скла – гути або склоробні.
Знахідка ця настільки сенсаційна, що, здавалося б, не надто багата пам’ятками історії Кельменеччина мала б ухопитися за цей шанс прославитися серед туристів та істориків. Та в туристів поки жодного шансу побачити комарівський раритет немає. Бо ще 20 серпня цього року невеликий екскаватор «Маніту» засипав землею розкопані археологами залишки унікальної таємничої споруди. Звісно, науковцям із київського Інституту археології НАНУ та студентам-історикам, які майже місяць працювали тут в археологічній експедиції, було сумно. Знову під землю ховалася єдина відома давньоримська склоробня, розташована поза межами тієї грандіозної імперії. Це чи не єдина на теренах Західної України пам’ятка, пов’язана зі Стародавнім Римом, і абсолютно точно найдавніша гута України та єдина такого типу споруда на території від Великої Британії до Уральських гір. Сюди б не ковші землі, а хоча б скромний музейний павільйон, та коштів на музеєфікацію об’єкта поки немає. Тож усі знахідки скла, виготовленого за античними рецептами, помандрували з учасниками експедиції до Києва.
Та перед тим, як заховати об’єкт під землю, його законсервували: простір між стінами споруди щільно засипали піс-ком, котрий привезли спеціально для такої мети, а з працівниками агрохолдингу «Сварог», котрий орендує в місцевих селян поле, де проводилися розкопки, домовилися про щадну оранку й обережні сільськогосподарські роботи на цій ділянці. Бо в майбутньому керівники археологічної експедиції бачать тут музей-скансен, котрий міг би стати потужним туристичним магнітом для Кельменецького району. Поки що до цього далеко.
– Та консервація, котру ми зробили, найбільше вбереже кам’яну споруду від руйнування, і вона в такому стані дочекається музеєфікації хоч через рік, хоч через сто. Повторно її найближчим часом відкривати ніхто не буде, досліджуватимемо площу навколо споруд, – розповідає молодша наукова співробітниця відділу археології ранніх слов’ян Інституту археології НАН України Мар’яна Авраменко.
Комарів, або, якщо по-науковому, «виробнича факторія варварської Європи пізньоримського часу» – місце культове, адже ще з 1950 р. широко відоме у вузьких наукових колах. Археологічні роботи проводилися тут у 1950-1970-х роках під керівництвом львівського професора Маркіяна Смішка.
Роботи з вивчення унікального поселення відновилися 2012 року. Проєктом займаються відділ археології ранніх слов’ян і НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАНУ. Із 2014 р. роботи проводяться в рамках спільного українсько-німецького проєкту «Комарів – центр виробництва скла в Барбарікумі». В дослідженнях беруть участь фахівці з Німеччини та Польщі. Щороку досліджується нова ділянка: загальний розмір археологічної пам’ятки – 35 га, максимальний обсяг території, яку досліджують за сезон, – 600 кв. м. Тож роботи триватимуть і надалі.
Та відшукувати таємничу кам’яну споруду новій генерації археологів через більш як 45 років після перших експедицій довелося майже з нуля. Попередники як орієнтир зазначили телеграфний стовп, котрого давно вже не існує. На щастя, історикам не довелося перекопувати все поле, з якого незадовго до робіт якраз зібрали врожай пшениці. До кута кам’яної кладки прокопали лише декілька метрів.
Давні римляни дуже охороняли свої технології та не ділилися ними із сусідами-варварами. Це стосується і виробництва скла. Тому й стільки запитань у вчених до комарівського поселення. На полі між Дністрівкою і Комаровим 1962 р. була досліджена склоплавильна піч. 2017 року археологи відкопали сміттєву яму з великою кількістю решток скляного виробництва. Споруда, котру досліджували повторно 2019 року, майже не має слідів виробництва. Це елемент інфраструктури поселення. Археологи переконані: будівля не мала утилітарного характеру. В чому її унікальність, пояснює Мар’яна Авраменко:
– За цією кам’яною кладкою дуже багато стоїть. Вона була зроблена за античними зразками, найближчі з яких знаходяться за 300-400 км від Комарова. І, що найважливіше, її могли зробити лише ті люди, які те ж саме робили і в самій імперії, тобто фізичні носії технології, можливо, громадяни імперії, що перебралися на варварські землі. Ці ж люди виробляли тут і плінфу (цеглу), і черепицю, і скло.
За однією з версій, римські ремісники-склодуви оселилися тут, на краю античної ойкумени, через те, що в їхньої
продукції був у середній течії Дністра (отже, і на теренах сучасної Кам’янеччини) непоганий ринок збуту. Та є й інші гіпотези.
– 2019 року головним завданням було додатково дослідити будівлю з кам’яним фундаментом, яку вперше відрив Смішко, – розповідає керівник експедиції, завідувач відділу археології ранніх слов’ян ІА НАНУ Олег Петраускас. – Як правило, в археології об’єкт двічі не відкривається. Але тут маємо, без перебільшення, унікальний об’єкт, надзвичайно значимий, оскільки для римської доби кам’яні будівлі відомі тільки в античному світі та у германських племен півночі Європи і Скандинавії. Це перша і єдина споруда, побудована із застосуванням каменю у черняхівській культурі. Археологи – це, напевно, найстрашніші люди для археологічної пам’ятки: вони після себе залишають тільки папірці документації. На об’єктах, які досліджуються, прийнято виймати все, навіть камінь. Але в Комарові застосовуються неінвазивні методи, котрі допоможуть зберегти цей унікальний комплекс. Ми залучаємо до роботи геофізиків. Проводимо хімічні аналізи знахідок. За понад півстоліття досліджень призначення будівлі так і не отримало однозначного пояснення. Існують припущення, що споруда, побудована за традиціями пізньоримської архітектури на території варварів, могла бути майстернею, де обробляли скло, сторожовою баштою або навіть ранньохристиянським храмом. Кожна з гіпотез має свою аргументацію. Розкопки 2019 р. повинні дати нові аргументи на користь існуючих або нових гіпотез. Наразі дослідження об’єкта триває.
Запитуємо в пана Олега про доцільність облаштування музею на місці знахідки:
– Безумовно, ця будівля може бути музеєфікована. Проте це не входить до завдань експедиції. Охорона і музеєфікація є компетенцією органів охорони культурної спадщини. Вважаємо, що комарівська археологічна пам’ятка повинна набути статусу національної. Ми налаштовані на подальше дослідження склоробної майстерні в наступні роки. Проте це залежить від багатьох чинників. На жаль, із часів незалежності держава практично не виділяє грошей на польові дослідження. Сучасні європейські вимоги до вивчення археологічних пам’яток передбачають залучення цілого комплексу новітніх методик, які потребують відповідного фінансування. А ми одним зі своїх завдань бачимо популяризацію цього красивого куточка України – північної Бессарабії.
Ірина ПУСТИННІКОВА.