Середа, 29 Січня 2020 р.
13 Грудня 2019

ВАСИЛЬ? ЄВГЕНІЙ? НАСПРАВДІ Ж – ОВСІЙ

Його часто називали Василем. 1950 року в газеті в офіційному матеріалі він чомусь став Євгенієм. Насправді ж усе життя його звали Овсій (російсь­кою – Евсевий). А якщо повно, то Овсій Андрійович Жвалюк (1919-1995). Між цими двома датами не просто 76 років життя, але й багата біографія. Овсій Андрійович викладав у школі математику й фізику до війни, історію після війни, 14 років був директором середньої школи. А ще він, хоч і недовго, носив мантію народного судді. Крім того, Овсій Андрійович був офіцером Радянської армії, капітаном інтендантської служби, капітаном, а пізніше майором запасу, заслужив за вправні дії ордени й медалі. А ще його внуч­ка – викладачка Кам’янець-Подільського коледжу будівництва, архітектури та дизайну Оксана Василівна Томіна – пишається своїм дідусем, ретельно береже документи про його життя. Та й мешкає вона там, де колись жив Овсій Андрійович, – у селі Кам’янка Кам’янець-Подільського району. Правда, дідусь жив у Радянському провулку, нині ж це вулиця Івана Франка.

МІСТЕЧКО ГРИЦІВ

Народився Овсій Андрійович Жвалюк 5 лютого 1919 року в містечку Гриців Заславського (Ізяславського) повіту Волинської губернії. Нині це селище міського типу Шепетівського району Хмельницької області.
У час народження Овсія Гриців був центром волості. Потім довго цей населений пункт був центром Грицівського району, утвореного, як і більшість цих адміністративних одиниць, 7 березня 1923 року, а розформованого 30 грудня 1962 року. Гриців хоч і мав статус районного центру, офіційно був селом, а селищем міського типу став тільки 1959 року.
Згідно з даними єдиного перепису населення Російської імперії, проведеного на початку 1897 року, в Грицеві було 482 чоловіки та 529 жінок (разом – 1011), переважали іудеї – 979 осіб. Єдиний перепис незалежної України, проведений наприкінці 2001 року, зафіксував у Грицеві 4935 мешканців. Правда, з кожним роком населення селища міського типу меншає.

РОДИНА

Батько Овсія – Андрій Прохорович Жвалюк – народився 1896 року, а помер у грудні 1949 року. Був хліборобом, а з 1932 року – колгоспником артілі імені 8 Березня села Гриців. Мати Тетяна Ка­лениківна теж була хліборобкою, а потім колгоспницею. Вона пережила чоловіка та, як пише 1967 року син в автобіографії, коли став директором школи, була на пенсії у рідному селі.
У 1941-1944 роках батьки перебува­ли в Грицеві на окупованій німцями те­риторії. 6 березня 1944 року село було повністю звільнено від нацистів, а у травні того ж року 48-річний Андрій Жвалюк був призваний на війну Грицівським районним військовим комісаріатом. Бать­-ко Овсія був гвардії рядовим, автоматником мотобатальйону автоматників 47-ї гвардійської танкової бригади, воював спочатку на першому Українському, а із жовтня 1944 року – на першому Білоруському фронтах, був поранений у червні 1944 року.
Повернувся Андрій Прохорович до­дому з орденом Червоної Зірки. За що ж йому дали таку високу нагороду? Під час бойової операції з оточення Берліна та взяття міст Науен і Бранденбург Жвалюк-старший був із батальйоном: його призначили старшим при переведенні трофей­ного продовольства з Бранденбурга в Науен. Із цим завданням він впорався гарно. Далі в підсобному господарстві потрібно було засіяти яровими культурами 150 гектарів. Жвалюка знову поставили старшим. Він зробив посів достроково та, проявивши ініціативу, понад план посадив для бригади 15 гектарів картоплі. Тому 2 черв­ня 1945 року гвардії майор Калмиков закреслив, що Жвалюк достойний медалі «За бойові заслуги», а вписав натомість цього орден Червоної Зірки. 6 червня дав остаточну згоду на на­городження Жвалюка орденом коман­-дир бригади гвардії полковник, Герой Радянського Союзу Микола Копилов.
В Овсія були сестра Ніна та двоє бра­-тів – Олександр, якого в сім’ї називали Сяником, і Леонід. Останній потонув ще малолітнім. А Олександр, 1925 року на­ро­дження, комсомолець, пішов 1944 року на фронт червоноармійцем. Його призвав Вовковинецький районний війсь­ковий комісаріат Кам’янець-Подільської області (нині Вовковинці – селище міського типу Деражнянського району Хмельницької області). Олександр був розвідником і загинув 17 січня 1945 року. Поховали його в польському місті Кельце.

СЕРЕДНЯ ШКОЛА

Овсій Жвалюк 1928 року став першокласником Грицівської середньої школи, а через десять років закінчив її. Вчився він добре. Так, після восьмого класу Жвалюк мав похвальну грамоту за відмінні успіхи в навчанні та за зразкову пове­дінку.
В атестаті за десятий клас, виданому 29 червня 1938 року, лише одна посередня оцінка – з української мови, 14 відмінних оцінок та три добрі (з російської та німецької мов і креслення). Зате на відмінно оцінені знання з української та російської літератур, чотирьох математичних предметів (арифметика, алгебра,
геометрія, тригонометрія), фізики, хімії, геології з мінералогією, природознавства, астрономії, історії, географії, а також малювання.
Навчаючись у школі, 1935 року 16-річний юнак став членом Всесоюзної Ленінсь­кої комуністичної спілки молоді (ВЛКСМ). Комсомольцем він був до 1942 року, коли на фронті став кандидатом у члени Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) – ВКП(б).

УЧИТЕЛЬ

Закінчивши школу, 19-річний Овсій Андрійович став слухачем короткочасних одномісячних педагогічних курсів в обласному центрі – Кам’янці-Подільському. Із серпня 1938 року він став учителем математики й фізики п’ятих – сьомих класів у неповній середній (семирічній) школі в селі Брикуля Грицівського району. Нині це село в Ленковецькій сільській територіальній громаді Шепетівського району Хмельницької області.
Одночасно він заочно вчився в Житомирському педагогічному інституті. Чому в Житомирі? Бо в Кам’янці-Поділь­ському та й усій Кам’янець-Подільській області тоді не було жодного вишу, їх ліквідували 1935 року. Правда, 14 липня 1939 року в обласній молодіжній газеті «Сталінська молодь», що видавалася в Ка­м’ян­ці-Подільському, з’явилося ого­лошення, що із 1 серпня будуть іспити у новостворений Кам’янець-Подільський учи­тельський інститут, але він повинен був готувати, на відміну від педагогічного інс­титуту, тільки вчителів неповних середніх шкіл.
11 жовтня 1939 року 20-річного юнака Грицівський районний військовий комісаріат призвав до лав Червоної армії. Так у житті Овсія Жвалюка почався аж до травня 1948 року довгий, майже дев’ятирічний, військовий період, коли треба було забути і про вчителювання, і про заочне навчання на педагога.

ДОВОЄННИЙ ПЕРІОД

У довоєнний період Овсій Андрійович проходив військову службу в двох військових округах (Середньоазіатський і Харківський) та в чотирьох містах (Кушка, Ашхабад, Чернігів та Чугуїв).
У жовтні 1939 року Овсій Жвалюк став курсантом полкової школи 45-го стрілецького полку Середньоазіатського військового округу в місті Кушка, яке 1992 року постановою Верховної Ради Туркменії перейменовано на Серхетабат. Це найпівденніше місто Туркменістану, Російської імперії та СРСР.
У червні 1940 року його служба продовжилась в Ашхабаді. Нині столицю Туркменістану треба писати як Ашгабат. Він був писарем штабу 45-го стрілецького полку.
У серпні 1940 року відбулося прощання із Середньою Азією та повернення в Україну: Овсій Жвалюк став служити в Чернігові у 326-му стрілецькому полку Харківського військового округу теж писарем штабу полку. Так тривало до грудня 1940 року. А далі до червня 1941 року Овсій Жвалюк проходив службу в Чугує­-ві – у 109-му танковому полку 65-ї тан­кової дивізії Харківського військового округу. Він був завідувачем продуктового складу полку.

ВІЙНА

Червоноармієць Овсій Жвалюк у місті Кушка, листопад 1939 рокуУсю війну Овсій Андрійович пройшов без поранень і контузій. Спочатку був у Саратові, де завідував складом 31-го запасного танкового полку. Далі продовжив службу на багатьох фронтах: Західному (із 4 травня 1942 року); Південно-Захід­ному (з 1 січня 1943 року); Воронезькому (із 3 березня 1943 року); Центральному (з 1 травня 1943 року); першому та другому Українському (з 1 січня 1944 року) й першому Білоруському (із 17 червня 1944 року до 9 травня 1945 року). Служив у 51-й танковій бригаді третього танкового корпусу, а на першому Білоруському фрон­ті – у 47-й гвардійській танковій бригаді дев’ятого гвардійського танкового корпусу. Спочатку завідував у бригаді продовольчим постачанням, а, починаючи із Центрального фронту, був начальником продовольчого відділу бригади.
Овсій Андрійович за війну мав два ордени: Червоної Зірки та Вітчизняної вій­-ни другого ступеня; п’ять медалей: «За бо­йові заслуги», «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років», «За звільнення Варшави», «За взяття Берліна».
Першою нагородою була медаль «За бойові заслуги». В нагородному листі 4 липня 1943 року помічник командира 51-ї танкової бригади з господарської час­тини підполковник Любицький писав:
«Працюючи на посаді помічника начальника продовольчого постачання із заготовки, показав себе працездатним, виключно дисциплінованим.
Усі наряди, які спускалися армією, виконувалися повністю і в більшості своїй перевиконувалися, незважаючи на жодні труднощі в заготовках і віддаленості району заготовки.
Завдяки чіткій роботі старшого лейтенанта адміністративної служби Жвалюка, бригада не мала жодного випадку перебоїв у м’ясі, жирах й іншому продовольстві.
У період бойових дій бригада забезпечува­лася продуктами, що заготовляють, відмінно.
За вміло поставлену роботу із заготівлі гідний нагородження урядовою нагородою: орденом Червоної Зірки».
Цього ж дня із цим погодився командир 51-ї танкової бригади підполковник Кокурін. Проте 16 липня 1943 року командир 3-го танкового корпусу генерал-майор танкових військ Синенко вирішив інакше і написав, що товариш Жвалюк гідний урядової нагороди: медалі «За бойові заслуги».
В атестації за три роки, з 1 липня 1943 року до 1 липня 1946 року, сказано, що загальний стан здоров’я Жвалюка доб­рий за винятком часткової втрати зору на обидва ока. В тексті самої атестації, яку підписав помічник командира 47-ї гвардійської танкової бригади з постачання гвардії майор Калмиков, сказано:
«Справі партії Леніна – Сталіна і соціалістичній Батьківщині відданий.
Працюючи над постачанням бригади, з роботою справлявся. Грамотний. У військовому плані підготовлений задовільно. Здоровий. Фізично розвинений. У питаннях політики розбирається добре. Стріляє задовільно. Має великі організаторські здібності. Дисциплінований. Має велику волю і рішучість. Витриманий.
Вимогливий до себе і підлеглих. Систематично працює над підвищенням своїх знань. Бувають випадки, коли особисті інтереси ставить вище суспільних. Має схильність до звільнення в запас.
Висновок: доцільно використовувати на господарських роботах у Червоній армії».
Овсій Жвалюк став членом ВКП(б) у квітні 1943 року, прийнятий у партію політичним відділом 51-ї танкової бригади.

ПОВОЄННА СЛУЖБА В АРМІЇ

Після закінчення війни з німцями Ов­-сій Андрійович і далі служив у 47-й гвардійській танковій бригаді. Із серпня 1946 року до квітня 1947 року він був заступником командира батальйону в 5-му гвардійському мотоциклетному полку, а да­лі до лютого 1948 року служив у 48-му окремому гвардійському батальйоні. Ця служба проходила в Німеччині «в окупаційних військах», як напише він сам в особистому листку з обліку кадрів. До серпня 1946 року він служив у місті Нойштреліц, а далі в місті Фюрстенберг.
У лютому 1948 року відбулася заміна офіцерів, що служили в Німеччині. Овсія Андрійовича перевели в Ленінградський військовий округ. У травні 1948 року він демобілізувався за власним бажанням, тож виправдалася характеристика з атестації, що Жвалюк має схильність до звільнення в запас.
До речі, в службовій характеристиці від 8 лютого 1947 року на гвардії капітана інтендантської служби Овсія Андрійовича Жвалюка, який перебував на посаді помічника начальника постачання п’ятого гвардійського мотоциклетного батальйону, сказано, що він заслуговує того, аби послати його на навчання в акаде­-мію. Але Овсій Андрійович не спокусив­-ся на військову кар’єру і став капітаном запасу, а 18 серпня 1967 року в особистому листку з обліку кадрів вказав, що є майором запасу.

СІМ’Я

Овсій Жвалюк із дружиною Ганною26 червня 1946 року 27-річний Овсій Андрійович одружився. Його обраницею стала 23-річна Ганна Іванівна Лупашко, яка відтоді носила прізвище Жвалюк. Шлюб було зареєстровано в місті Бєльці Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Ганна народилася 1922 року, була донькою коваля, що працював у Бєльцях на цукровому заводі.
У молодого подружжя 3 вересня 1947 року народилася дочка Тамара. Сталося це в Німеччині. Наступного, 1948 року, вже в Радянському Союзі, з’явився на світ син В’ячеслав. На жаль, обидва нащадки сім’ї Овсія й Ганни Жвалюків нині покій­-ні. Та вони встигли обзавестися дітьми: Тамара – донькою Оксаною, В’ячеслав – донькою Наталею та сином Андрієм.

ЮРИДИЧНА ШКОЛА

Після демобілізації 29-річний Овсій Андрійович був направлений Кам’янець-­Подільським обласним комітетом КП(б)У на навчання в Київську юридичну школу. Як правило, комуніста не питали: «Чи треба це йому?», – обком партії вирішував усе за нього. Навчання тривало два роки, тож 28 червня 1950 року Жвалюку надано кваліфікацію юриста.
Овсій Андрійович завжди вчився старанно. Він 1950 року успішно склав усі п’ять державних іспитів: його знання з основ марксизму-ленінізму та радянського цивільного права було оцінено на четвірку, а знання радянського цивільного процесу, радянського кримінального права та радянського кримінального процесу були відмінними. В заліковій книжці була тільки одна трійка – з російської мови, решта – четвірки (зокрема, з української мови) та п’ятірки, причому останні переважали.

(Закінчення буде)