СТОРІНКАМИ «КОЛЕКТИВІСТА ПРИКОРДОННЯ»

90 років тому, 26 лютого 1930 року, в Кам’янці-Подільському побачило світ перше число газети «Колективіст прикордоння». Саме цю дату вказує сучасний часопис «Край Кам’янецький»: «Видання засноване 26 лютого 1930 року». Так колись вирішив Хмельницький обласний комітет Комуністичної партії Радянського Союзу, визначаючи день народження «Прапора Жовтня», попередника «Краю Кам’янецького», перейменованого 27 серпня 1991 року.
«Прапор Жовтня» довгий час вів відлік від 1 травня 1944 ро­ку, коли в місті над Смотричем вперше з’явилася газета з такою назвою. Та обласний комітет партії, опираючись на дані обласного архіву, ретельно вів пошук попередника для газети Кам’янець-Подільського райо­-ну. Таким виявився «Колекти­-віст прикордоння». Тож 22 грудня 1973 року «Прапор Жовт­ня» вперше повідомив: «Газе­та виходить із 26 лютого 1930 року».
«Колективіст прикордоння», який іменував себе колгоспівською газетою, виходив недовго: три місяці. Останнє, тридцяте число цього часопису, побачило світ 1 червня 1930 року. Більше газети з такою назвою ні в нашому краї, ні в цілій Україні не було. У відділі рідкісних книг, що міститься в Старому місті на історичному факультеті національного університету імені Івана Огієнка, із 30 чисел «Колективіста прикордоння» є 23: немає перших шести номерів та передостаннього.
Наклад «Колективіста при­кордоння» був 11 тисяч примірників (числа від 19 березня до 15 квітня), а потім – 7 тисяч (від 18 квітня до 1 червня). Його відповідальними редакторами вказані Ротштейн (19 збережених номерів із 23) та Коган (чотири номери від 30 березня до 9 квітня).
Погортаємо числа «Колективіста прикордоння». Зауважи­-мо, що в матеріалах часто трап­ляється абревіатура соз – спільний обробіток землі. КНС означає колектив незаможних селян, сество – селянське споживче товариство. Подаємо статті за пра­вописом, чинним для 1930 року.

НА СЛОВАХ ЗА КОЛЕКТИВ, А НА ДІЛІ?

В селі Голоскові мається багато активістів, які тільки на словах за колективізацію, а на ділі… нічого не роблять. Наприклад, голова КНС Паровий послав жінку, щоб вона подала заяву про вихід з колгоспу, бо, очевидно, додумався до того, що голові КНС соз не потрібен.
Голова кооперації Юрчишин веде зривницьку роботу проти колективізації взагалі. Секретар сільради Вербицький теж дочитався в обіжниках, що треба послати жінку відібрати заяву з созу назад, а голова ревізійної комісії Верхолій час­тенько напивається в кооперації і посміш­кується з членів созу. З таким активом далеко не поїдеш. Його треба вимести з наших організацій.

КУМІВСТВО В СОКОЛЕЦЬКІМ СЕСТВІ

В нашим сестві негаразд з розподілом дефіцитного (недостатнього) краму. Особ­ливо забувають за ті невеликі села і філії, що входять до нашого сества і ходять цілими днями за кілька верст, а в сестві кажуть: «Вам нема – треба для інших». Це тому, що у нас в кооперації п’яниці, понапиваються в лавці, затискають рот, ніби то зуби болять.
Прикажчик Атаманюк – колишній петлюрівець, В.Зюбрецький – петлюрівсь­-кий спекулянт, вони крутять в коопера­тиві, а керівники села за ними не приглядаються.

НЕ ПРИЙМАТИ САМОГОНЩИКІВ У КОЛЕКТИВ
(село Довжок)

У нашому селі є така громадянка Ольга Матрос, її основна професія – це самогон і шинкарство.
Та вона має охоту вступити в колгосп, але боїться, що там не дадуть спекулювати та шинкувати. Оце 1926 року до неї зайшли якісь хлопці, то вона їх так на­поїла, що вони чоловіка зарізали в її хаті.
Деякі кажуть, якби хоч доброю горілкою торгувала, а то чисту отруту продає, трохи розведе того денатурату, що до примусів беруть, а п’яниці п’ють.
Видно, не тільки колгоспові, а й ще комусь варто було би закрити цей шинок.

НЕГАЙНО ПОКАЗАТИ КОНТРРЕВОЛЮЦІОНЕРУ ШЕНДЕРУКУ ЙОГО МІСЦЕ

Куркульня села Межигора скажено бореться проти бідноти, проти колективізації. Особливо нахабно й відверто виступає Шендерук. Він ніби забув, що Межигір – радянське село. Він тероризує актив, залякує. Одверто виступав із закликом: «Що ви будете агітувати за соз, а я проти, і побачимо, за ким більшість піде». Видно, Лук’ян Шендерук зовсім зарвався.
Щоб дискредитувати актив, образити його, він, наприклад, учительці після її виступу на зборах каже: «Ви зверху червоні, а всередині білі». Це він на чолі куркульні, що кілька літ уже бореться проти колективізації.
Треба йому трохи язика прикоротити, спинити його контрреволюційну агітацію.
Сільський кореспондент Фігуль.

КУРКУЛЬ СУНЕТЬСЯ ДО КОЛГОСПУ

В селі Сокіл є тепленький куркуль – екс­пертник Арсен Дзіневський. Чомусь 7 квіт­ня його заява про вступ до соза опинилась на засіданні правління соза. Та це не дивно, дивно лише, чого так довго правління міркувало над цією заявою, наче б то засіданню більш нічого було робити, чи воно ніби не знало, з ким має справу.
Правлінню добре повинно бути відомо, як Дзіневський разом з іншими куркулями вели і ведуть вперту роботу до зриву колективізації.

КОМСОМОЛЬЦІ, БУДЬТЕ ПРИКЛАДНІ
(село Мілівці)

У нашім колективі комсомольці не дають прикладу в своїй праці.
Так, комсомольці Гриць Чеплюк і Дмит­ро Мороз поїхали раз до Кам’янця з колгоспними кіньми, то так спускалися з горб­ка, що цілком знівечили одного коня, побили йому ноги.
Другий раз їздив Чеплюк за дровами, то побив воза. А куди дивиться комсомольський осередок.

«ДВОЛИКИЙ» АКТИВ

Такого є багато в селі Довжку. Хоч село коло міста, здавалося б, тут повинна панувати радянська культура. Але видно на Довжок чимало впливають кам’янецькі міські церкви. Візьмемо таких як Марія Вишинська або Марфа Мазурик – ці «святі» сестрички стверджують, що живими на небо будуть взяті, через те аж до архієрейської церкви на поклон бігають. Також Г.Міхацька, ця мироносиця, яку виклю­чили з сільради – вона, як кажуть, на два кінці: розписалась за перетворення церк­ви під сільський будинок і зараз же побігла до церкви гріхи замолювати.

ВИТЯГНУТИ СЕЛО З ТЕМРЯВИ БАГНА

Вітер дув прямо. Ідемо вдвох, я і Чорнобривець, до села Кубачівки, щоб дізнатись про життя села.
– Чи вже скоро будемо в селі Кубачів­-ці? – питаю.
– Скоро! – відповідає мені товариш Чор­нобривець.
«Кубачівська сільрада Кам’янецького району» – підказує вивіска.
Заходимо. Сільрада міститься в маленькій кімнаті. За маленьким столом сидить секретар.
В селі жодної роботи на культосвітньому фронті не провадиться. Ні осередку комсомолу, ні загону піонерів. Молодь вся вгрузла в міщанське багно. Тут ще панують старі звичаї індивідуального господарства. В селі жодного колгоспу чи созу нема, – незважаючи на те, що село знаходиться недалеко від райцентру.
В селі немає ні школи, ні сільського будинку чи хати-читальні.
М.Клейнман.

ЗАВМЕРЛА РОБОТА В КНС

Нещодавно в селі Лясківцях проведено перебори КНС. Головою КНС вибрано демобілізованого червоноармійця Івана Котельбу, який нічого не робить, а тільки бігає за членськими внесками, думаючи, що робота полягає тільки в тому, що назбирає собі на утримання. Слід би було нашому голові звернути увагу не тільки на членські внески, а й на роботу КНС, яка зовсім занепала.

НА ТОБІ, НЕБОЖЕ, ЩО МЕНІ НЕГОЖЕ
(село Сокіл)

Багато селян у нас передплатили газету «Колективіст прикордоння», та чомусь вона не попадає до рук тим, хто передплатив. Багато селян одержують замість «Колективіста» «Радянське село» або «Червоний кордон».
А то дають «Червоний кордон» за лис­топад 1929 року. Це обурює селян і відштовхує їх від передплати газет.

НАШ ПРОДАВЕЦЬ «КРАМАРЮЄ»
(село Суржа)

В нашому селі Довжоцьке сество «Сіяч» відкрило свою філію, де за продавця пра­цює Чорний, якого вже хотіли викинути з крамниці за шахрайство, але могоричі його тримають. Коли продає мануфактуру, завжди в лишки, а хто купив, то на кожнім метрі недостає вершка два, себто, дуже натягав, щоб йому більше залишилося. Одного разу привіз чотири хустинки: три чорних, а одну червону, то покупці хотіли того же дня купувати, а він каже, що завтра раненько, а коли прийшли раненько, платків вже не було, а коли його запитували, де вони, то він з усміш­кою відповідає: «Я забрав своїй жінці».
Хіба ж в Довжоцькому сестві немає людини, щоб такого Чорного, котрий в короткий час зробився таким бюрократом, замінити на кращого.

ХУЛІГАНИ «ХАЗЯЮЮТЬ» У СЕЛЬБУДІ
(Жванець)

25 травня, коли б хто заглянув до нашого сельбуду, то міг побачити там цілий розгром. Хтось скрутив колодку, зірвали з стін всі плакати, лозунги, газети вщерть порвали, хоч мало хто ними і користувався, бо завідувач сельбуда Бронштейн приходить туди раз на місяць, нічого не робить, газети і журнали коли хулігани не порвуть, то миші їх читають.
Скільки раз вже писалося, що нам потрібний інший завідувач. Чого районна народна освіта цього не бачить?

НЕ ТРЕБА ЧУЖАКА ЗА «ВИХОВАТЕЛЯ»

У селі Лясківцях мається хороша школа, але коли придивитись до самого складу учителів, то зовсім навпаки: завідувач школи громадянин Кость Добржанський, якого нещодавно вичистили з Кам’янець-Подільського хімічного технікуму як сина куркуля, якого розкулачено, не має тісного зв’язку з учителями цієї школи. Одночасно він підмостився до колгоспу, де його вибрали головою ревізійної комісії, та записався до колгоспу. Варто було б звернути увагу та вигнати його з радянської установи, а на його місце дати не чужого нам елемента, а нашого – радянського.

БІЛЬШЕ УВАГИ НОВОМУ БУДІВНИЦТВУ

Цього року держава відпустила значні суми на нове будівництво шкіл, лікарень у нашій окрузі, як прикордонній. Багато коштів асигновано на господарче і комунальне будівництво в колгоспах. А громадська думка і контроль, ініціатива не досить скупчені навколо цього. Лише у Ляшковиці та Мукші Пановецькій уже приступлено практично до роботи. В інших селах ще сплять.
Нашому району відпущені кошти на збудування шкіл у селах: Мілівці – на 600 карбованців, Завалля – на 16.800, Ляшковиця – на 169.000, Сокіл – семилітку на 30.000 карбованців.
Крім цього, відпущено на добудову шкіл: Бабшинецької – 5500 карбованців, Мукшо-Пановецької – 4505 карбованців, Янчинецької – 1300 карбованців, Кептинецької – 400 карбованців, Боришковецької – 1000 карбованців.
Округа безпосередньо будує у Жванці зразковий кущовий будинок колективіста і там же пошесний барак.

ЗАПРЯГАЄМО СМОТРИЧ – БУДЕ ЕЛЕКТРИКА

18 травня у водоспаді, що біля «Турецького моста», переведено урочисту закладку Кам’янецької гідроелектростанції.
Через два роки ця станція дасть енергію новим підприємствам Кам’янця тайого околиць, дасть змогу освітити низку сіл навколо Кам’янця. Електроенергія буде коштувати недорого, бо гнати буде її дарова сила – вода.
Потужність станції при відкриттю її буде дорівнювати 1600 кінських сил.
Гребля повинна підвищити рівень води на Смотричі на чотири метри.

ХОЧ З ТРУДНОЩАМИ,А ВПОРАЛИСЬ
(Жванець)

Єврейський колгосп перевів першу сівбу. Заважало невміння, особливо, незнайомство з новими інтенсивними культурами. Проте напруження всіх сил і свідомість своїх обов’язків помогли до кінця травня цілком обсіятись.
Більше половини площі засіяно цінними трудомісткими культурами. Першу умову по соцзмаганню виконали.

ІСАКОВЕЦЬКИЙ КОЛГОСП ВИКОНАВ ПОСІВПЛАН НА 122%

Ісаковецький колгосп закінчив сівбу 30 травня, виконавши 122% плану. За­сіяно 154 га ярових, з них 70% просапних. Незважаючи на тяжкі умови, трудовий
героїзм колгоспників дав свої наслідки.

НА ЧАТІ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ СІВБИ

Підсумки тримісячного існування «Колективіста прикордоння» Сьогодні виходить тридцяте, останнє число «Колективіста прикордоння».
Три місяці існування районної колгоспівської газети залишили в громадсько-­політичнім життю району досить значні сліди. Масовий рух бідняцького та середняцького села до колективізації, рух мільйонів до нового, до нових форм гос­подарювання викликали до ужиття нову форму організації громадської думки навколо цих величезних процесів – колгоспівські друковані газети.
Наша газета почала роботу в розпал підготовки до більшовицького сіву, коли ще не все було зроблено, щоб зустрінути більшовицьку весну як слід. Три місяці газета стояла на чаті більшовицької сівби, пильнувала наймаліші прориви. Ця мобілізованість давала свої наслідки – район не пас задніх протягом квітня і половини травня. Але з другої половини травня ми почали здавати темпи роботи. Проте наше намагання – в останньому числі газети рапортувати про стовідсоткове закінчення сівби в районі – здійснилось.
Останній номер нашої газети перетворився у колективний голосний рапорт-переклик передових сіл, колгоспів про виконання та перевиконання планів сівби. Прорив ліквідовано. Цьому чимало спричинився оголошений ударний п’ятиденник: «до 1 червня – сівбу закінчити».
Піднятий правильною Ленінською політикою партії трудовий ентузіазм мільйонів дав блискучі наслідки. Ці наслідки треба закріпляти.
Газета виявила величезну активність колективізованих мас – вона була дійсно колгоспівською – 75 відсотків матеріалу, що друкувався, це з життя колгоспів. Основний кадр дописувачів – це колгоспники. За три місяці в газеті надруковано 540 дописів, 90 статей, основні політичні директиви партії і уряду, 15 оперативних зведень про перебіг підготовки та хід самої сівби. Газета допомогла районній партійній організації у боротьбі за закріп­лення колгоспів, у боротьбі з перекрученнями в колективізації, в боротьбі на два фронти за генеральну лінію партії, особ­ливо проти основної небезпеки – правого ухилу.
Величезним недоліком роботи газети, який потрібно особливо підкреслити і який ще можна надолужити – це не закріп­лення своєї роботи, не закріплення розбудженої навколо газети активності, щоб почата робота не припинилася. Для цього потрібно організаційно оформити на селі, в колгоспі вирослі кадри сількорів, згуртувати їх в газетні сількорівські гуртки навколо стінгазет під керівництвом партійної організації «Червоного кордону». Армія сількорів нашого району дуже близька до «Червоного кордону», який, ставши газетою лише нашої округи, збільшивши свій формат, зможе багато більше місце віддавати нашому районові. Сількори «Колективіста» не повинні за це забувати, а також і за те, що на них лежить обов’язок закріпити стінгазети: «Жодного колгоспу без стінгазети, без гуртка дописувачів» – це гасло повинні здійснити перш за все наші сількори. На току колгоспу, у полі мобілізовувати думку колгоспників на господарське і організаційне закріплення колгоспів, на увінчання більшовицької сівби, такими ж більшовицькими жнивами, на боротьбу з куркульськими вилазками і на знищення куркуля як класу – на базі суцільної колективізації, до запровадження Ленінського соціалістичного змагання в роботі, критики, самокритики, просунути комуністичну, радянську газету в кожну хату колгоспника, бідняка і середняка – ось наш заклик до сількорів, до колгоспників і бат­рацьких, бідняцьких і середняцьких мас нашого району.