ЯК МИХАЙЛО БОЯРСЬКИЙ ПІВ РОКУ В РАТУШНІЙ ВЕЖІ СИДІВ
Питання правосуддя на Поділлі завжди було гострим, тож наш час далеко не виняток. За Середньовіччя суд у Кам’янці був організований і функціонував за так званим «німецьким правом». Воно ж – Магдебурзьке. І саме йому присвячена пам’ятна дошка у скверику з фонтаном біля Тріумфальної брами.
У ті часи на суд було покладено й місію слідкування за спокоєм жителів міста. 1725 року до місяця ув’язнення в башті Ратуші засудили міщанина Андрія Ковальського, котрий напідпитку наробив увечері в місті великого гармидеру і розпочав стрілянину, ледве не поранивши солдата.
На першій сторінці книги міського суду в 1783-1785 рр. було написано польською мовою: «Якщо колись не ті ми зробим справи, Суддя найвищий, будь до нас ласкавий!». Та кам’янецькі війти ласкавими не були. Кам’янчани неодноразово скаржилися у вищі інстанції, що справи розглядаються дуже повільно і перекидаються з одного суду до іншого. Часом, як сталося у квітні 1751 р., суд у подільській столиці взагалі не діяв. Із якої причини? А писарі ніяк не могли прийняти присягу. Це був не останній період без судової влади в Кам’янці. Без суду місто обходилося ще з липня 1770 р. і до кінця січня 1771 р. В ті найчорніші дні кам’янчан косила епідемія холери.
Чимало скарг було на те, що порядних (або більш-менш порядних) містян саджали відбувати покарання в одну камеру із затятими злодіями. Не допоміг навіть декрет 1750 р., за котрим «жоден міщанин, навіть найпідліший, а тим більш домовласник ніякого підратушного ув’язнен-ня (яке лише останнім гультяям та неучтивим є назначене) на собі не виносить». Проте у підземеллях Ратуші часто закривали тих, на кого у війта чи радників був зуб. На стать не зважали – жінкам теж доводилося там сидіти.
Хоча – навіщо приховувати – ситуація часто була на зразок «Яке їхало, таке здибало». Збереглося чимало документаль-них свідчень, що міщани не виконували вироків суду. 1784 року все місто слідкувало за справою Михайла Боярського (ні, не д’Артаньяна), котрий неодноразово нехтував судовими вироками та чинив рідному магістрату дрібні й не дуже капості. Маючи зуб на президента Кам’янця (так тоді називали мера), разом із Матіашем Солтовським зруйнували приміщення міського суду. За принципами Магдебурзького права, за таке мали карати «на горло» або хоча б висікти різками та назавжди вигнати з міста. Ситуацію ускладнювало те, що Боярського самі міщани Кам’янця обрали лавником, тобто суддею. А ще він був регентом і суддею апеляційного суду. Кейс Боярського, котрий ще й створив змову з іншими міщанами з метою висміяти владних мужів, проходив у міських кни-гах під заголовком «Signum (увага) Велика справа». Коли слуга приніс Боярському вирок суду, той зіштовхнув хлопця зі сходів і побив канчуком (батогом), а потім гнав аж до ринкової площі, раз у раз вдаряючи нещасного. Ще й при цьому кричав: «Накажу, аби гицель тебе вигнав за браму!».
Наступне після цього засідання суду Боярський знову зірвав, ще й побив возного та добряче пошарпав одного з радників, та так, що його ледве відбили і відвели до міського архіву – віддихатися і отямитися. Після цього випадку суд згадав про гасло «Суддя найвищий, будь до нас ласкавий!» і над Боярським змилувався: засудив його до виключення з цеху кушнірів, позбавлення всіх відзнак і міщанських прав та ув’язнив на пів року в ратушну вежу, наказавши виплатити 14 гривень на потреби каплиці Радників, оплатити судові витрати та завдані збитки побитому гінцю. На той час, поки суддя-бунтівник сидів за гратами, його місце серед лавників зайняв Ян Шитковський.
А тепер спробуємо вгадати, як складалася кар’єра Боярського після ув’язнення? Правильно: він продовжив свою діяльність лавника! 1785 року, коли в місті ніяк не могла почати працювати Комісія із впорядкування Подільського воєводства, міщани відправили делегацію до короля. До неї входили не лише війт, радний і декілька лавників, а й Боярський. А в документі 1792 р. зі складом апеляційного суду знову знаходимо його ім’я.
Ірина ПУСТИННІКОВА.
Фото автора.