Неділя, 31 Травня 2020 р.
17 Квітня 2020

ЕПІДЕМІЇ І КАМ’ЯНЕЦЬ: ЧАСТИНА ІІ

У попередній публікації в «Подолянині» від 20 березня ми зупинилися на страшній епідемії, котра лютувала на Поділлі у 1769-1771 рр. Хвороба зникла сама на початку 1771 року, але її наслідки ще довго давалися місту взнаки. Багато хто із заможних людей утік тоді з подільської столиці. Здавалося б, мали право, якщо мали гроші. Та кам’янчани вважали, що ні. У квітні 1771 р., коли мор минув, містяни вимагали в магістрата, аби той повернув до Кам’янця шевця Йоахима Шиманського. Хороший був швець, як тепер без нього?

ПОСТЕПІДЕМІЧНІ ПАНІЧНІ АТАКИ

Вигляд Хотина часів війни з Росією. 1788 р.Магістрату і без таких дивних вимог від посполитих було непереливки. Населення міста зменшилося катастрофічно – і тому міські права спочатку роздавали направо і наліво. І не те, щоб було аж так багато охочих цим правом скористатися. Страх наближатися до ще недавно зачумленого міста часто був занадто сильним. 16 березня 1771 р. рукописна кам’янецька газета писала: «Поки що ми здорові, але з жахом очікуємо весни, що наступає, котра з різних великих могил трупів тих, хто раніше помер, може нас заразити інфекцією».
Економіка міста ще довго залишалася кволою: 1771 рік був не­врожайним, 1772 року напав мор на худобу. Всі товари катастро­фічно подорожчали. Особливо сильно зросли ціни на свійських тварин і птахів. Наслідки тієї епі­демії давалися взнаки і ще через декілька років.
Але немає нічого злого, щоб на добре не вийшло. Хоча б трішечки. З 1771 року місто настільки боялося джуми, що як тільки до Кам’янця доносилися чутки про мор десь на Поділлі, магістрат відразу відправляв туди делегацію на чолі з лікарем, щоб переконатися, яка саме зараза блукає околицями, і чи відома вона тогочасній медицині. Так, 1778 року в Хотині була важка епідемія віспи. Заразилися і російські солдати, які стояли на карантині на Довжку. Тоді комендант кам’янець­кої фортеці Ян де Вітте наказав солдатам-кавалеристам патрулювати на терені від Жванця до Могилева і нарікав у листах, що не може дочекатися, «аби позбутися сусідів, непотрібних для фортеці». Коли коменданту доповіли, що за Могилевом шириться зараза, де Віт­-те попросив хотинського пашу посприяти, аби фельдшер та інші члени подільської делегації перевірили все на місцях.
Пану Яну ще раз довелося звертатися із проханням до хотинського паші – через рік, 1779-го. Цього разу кам’янчанин просив, аби сусід-турок перевіряв усіх купців, котрі хотіли переїхати Дністер, і пропускав їх лише в тому разі, коли вони не заразні. Всім, хто пройшов таку перевірку, мали видавати спеціальні квитки з дозволом на переправу. Нині, коли і у Жванці, і в Атаках стоять блокпости, мимоволі дивуєшся переплетінням історії.

КОНТУМАЦІЙНИЙ ДІМ

Бережись – не бережись, а Ка­м’я­нець таки вляпався в наступну епідемію вже у 1780-1781 рр. Прийшла вона відразу з двох боків: зі складів митниці над Дністром (знову постраждав бідний Жванець), а також із боку Волочиська та Олексинця (нині це село Старий Олек­синець Кременецького району на Тернопільщині). Аби подолати епідемію, Ян де Вітте співпрацював із турецькими очільниками Хотина та австрійською владою (за Збручем тоді вже була територія Австрійсь­кої імперії). Солдати кам’янецько­го гарнізону розтягнули кордон: через кожні 500 кроків (приблизно 350 метрів) ставилися будки з караулом. І так – від Волочиська й до Збруча. Вояків на таку територію не вистачало, тому караул несли не лише вони, а й селяни. Людям, кот­рі потрапили в епіцентр хвороби, Ян де Вітте наказав видати провіант із військових складів. До протиепідемічної акції долучився також гарнізон фельдшерів Яна Філіпа Фоккельмана і Яна Фридерика Дальке.
Рідкісний портрет коменданта Юзефа де Вітте (сина Яна) роботи РокштуляУ той час за королівським наказом на Поділлі перебував Йоганн Вільгельм Мьоллер, радник останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського, котрий залишив описи епідемії 1781 р. Тих, хто хворів або просто заразився, тримали в розташованих далеко від населених пунктів шалашах, бараках і наметах. Найчастіше такі ділянки вибирали на полях або біля лісів. Їх огороджували дротом. Часом хворі лежали на сіні чи соломі просто неба. За такими локаціями слідкували військові.
Військових знову залучили до протиепідеміологічних робіт і наступного року – 1783-го. Тоді вони стояли навпроти турецького та валаського кордону, не пропускаючи на подільський бік нікого. А східні купці, котрі планували з Хотина виїхати до Кам’янця, були змушені відсидіти там карантин. Про це в листі від 30 серпня повідомляв Ян де Вітте своєму старому приятелю Яну Комаржевському.
Комендант де Вітте не лише бавився запусканням у небо повітряних куль 1784 р. (про що «Подолянин» уже писав). Наступного ж року (останнього для нього) дуже немолодий, але прогресивний і допитливий пан Ян задумав проєкт спеціального комплексу в Жванці, де б усі, хто прибував на Поділля з-за кордону (тобто з-за Дністра), відбували карантин. Ян де Вітте, військовий інженер за фахом, навіть створив креслення та опис цьо­го проєкту. Комплекс мав складатися з декількох споруд: для тих, хто відбуває карантин, для охоронців і приміщення для провітрювання продуктів, які перевозили купці. Назвав він свій проєкт «контумаційний дім» (саме контумацією в ті часи називали карантин). Часом розумні ідеї просто літають у повіт­рі (як зараза, еге ж): схожий комплекс тоді ж взялися споруджувати у Гданську, тоді німецькому місті Данцігу.
Ще одним апологетом конту­маційного дому був кам’янець­кий хірург і член міської ради Ян Щицинський. Взявся втілювати цей проєкт він уже через багато років після смерті де Вітте, у 1790-х рр. Причому без усілякої оплати: грошей на той момент у скарбниці для таких несподіваних витрат не було.

ЛІКАРІ-ШПИГУНИ І КУПЦІ НА КАРАНТИНІ

Проте у Варшаві теж задумувалися про те, наскільки часто Поділ­ля страждає від «повітря» – і створили посаду «лікаря української провінції». 1785 року першим таким лікарем став Франк Карл Хайнтц. За цю посаду він отримував річну зарплатню 6000 злотих. Ще 500 злотих йому виділяли на купівлю медикаментів.
Портрет Щенсного Потоцького роботи ЛампіПід час російсько-турецької вій­ни 1787 р. Кам’янець знову опинився під загрозою джуми, яка знову – ви вже здогадались? – сунула на місто з Хотина. Тоді магнат Щенсний Потоцький і новий комендант кам’янецької фортеці Юзеф де Вітт (син Яна і перший чоловік другої дружини Щенсного Потоцького Софії) знову перекрили кордони з османами. Бо війна – справа звична, а от голоду та епідемії дуже не хотілося. І все б нічого, та в російсько-турецьку війну встрягла ще одна держава-сусідка – Австрія. Подільський посол (депутат) до польського сейму Онуфрій Морський виступив категорично про­ти того, щоб пропустити російські війська на теренах між Дністром і Дунаєм – знову ж на чоботах заразу рознесуть. А як же бути? Пан Морський мав пропозицію: ре­тельно перевіряти всіх людей і всі товари, які слідують із Туреччини. Кордон у такому разі могли б перетнути лише ті, в кого була довід­ка, що він їде з місця, де немає епідемії, а якщо відомості про мор з’являться, в ту ж мить закривати кордон і відкривати карантин. Усе просто.
Наприкінці 1791 р. військова комісія порадила тодішньому коменданту фортеці Юзефу Орловському забезпечити твердиню та сусідні з містом ділянки кордону засобами протидії епідемії. Під цим претекстом було перегруповано війська і посилено арсенал фортеці: так тишком готувалися до війни з Росією.
Кам’янецькі лікарі мусили вже виїжджати в епіцентри інфекцій­-них захворювань і визначати, яка саме хвороба лютує не за бажанням коменданта, а за наказом так званої Комісії поліції. З такою метою 1791 року на волоський (молдовський) кордон виїхали кам’я­нецькі ескулапи Ян Щицинський та Мартин Шахин. Ще через рік медики досліджували, чим хворіють у місцях тодішніх бойових дій. Деякі історики підозрюють, що, крім цілей медичних, лікарі також займалися шпигунством і збиранням інформації.
А ще місто мало зі свого бюджету утримувати шпиталі для інфекційних хворих. Та це тема вже наступного сюжету.

За матеріалами Ренати Круль-Мазур
підготувала Ірина ПУСТИННІКОВА.