ПРИНЦ І ДАУНШИФТИНГ
Усім гарне Поділля – і дністровськими пейзажами, і могутніми замками, і родючими грунтами. Для повної атмосфери казковості не вистачає хіба прекрасного принца. Прекрасний чи не дуже – це вже питання смаків, але справжній принц у Кам’янці був. Точніше, бував. Коменданту фортеці Яну де Вітте ніколи б не вдалося запустити у травні 1784 року повітряну кулю, якби не допомога принца де Нассау-Зігена («Подолянин» уже писав про цю історію раніше). Чи то німецького, чи то подільського – це вже самі вирішуйте. А згадалося про нього, бо в інтернеті останнім часом з’явилися фейкові новини, нібито знайшлася могила піонера кам’янецького повітроплавання.
СЕЛО ЗА ТРИДЕВ’ЯТЬ ЯМ
Розбиратися, так це чи ні, вирушимо в місце, котре не дуже асоціюється з особами блакитної крові – в село Тинну Дунаєвецького району. Це якихось 45 км по старій трасі (через Нігин). Дорога – мука для автомобіліста. Довший варіант у 65 км проведе в Тинну через станцію Дунаївці, хоча ділянка між станцією та Удріївцями теж нагадує страшний сон Укравтодору.
Головна архітектурна домінанта Тинної – костел Успіння Діви Марії і св. Войцеха з двома вежами посеред старого католицького цвинтаря. Невже той самий, про котрий у польському тижневику «Tygodnik ilustrowany«» №235 за 26 березня 1864 р. писали, що «єдина і велика хвала сучасній Тинній – це прегарний костел, який славиться дивами. Село заселялося долиною, з півдня його вінчає ліс, а з півночі, на лівому березі річки, царює над селом костел»? Шкода, та храм зі старого часопису, зведений 1717 року, був зруйнований у радянські роки. Перед нами нова святиня – практично ровесниця української незалежності. Костел будувався з 1988 р., освячений 31 травня 1993 р.
Згідно з легендами, колись на місці поселення була чи то пустка, чи то став, де з-під землі було чути дзвони. Тинна у XVIII ст. була містечком, що славилося ярмарками та «чудодійним» образом Мадонни. На лівому березі Тернавки, навпроти постоялого двору, який викону-вав також функції ратуші, ще в середині ХІХ століття показували місце, де стояв перший, ще дерев’яний костел св. Катерини. На відпусти в Тинну приходили тисячі прочан. 2 липня 1743 р. поклонитися образу прийшли 30 000 вірних.
ПРИНЦ, ЩО ПРИВІЗ НАМ ГОРТЕНЗІЇ
Наприкінці XVIII ст. власником симпатичного, але – ну будьмо чесними – вкрай провінційного містечка став цілий принц. Шарль-Анрі-Отон де Нассау-Зіген (1745, Сенарпонт – 1808, Тинна) був яскравою неординарною людиною, а принагідно і тим двигуном, котрий підняв-таки над Кам’янцем перші повітряні кулі. На Поділля французький авантюрист німецького походження потрапив завдяки шлюбу з місцевою поміщицею Кароліною з Годзьких. Дружину принц відбив у князя Яна Сангушка. Чув, що вона неймовірно багата. Вона ж чула, що він спадкоємець трону в якомусь із німецьких князівств. Вінчалася пара 14 вересня 1780 р. у Варшаві, там же і мешкала деякий час у гарному бароковому палаці. Дружина протринькала весь свій спадок, шанси де Нассау на трон були теж примарними, та це вже не мало значення. Дітей пара не мала, хоча у принца була дочка Тереза-Софія-Александрина від акторки Терези Еймер.
Подружжя перебралося на Поділля. Вже з кінцями: вибирався з милої тихої Тинної принц лише декілька разів. А раніше ж де вельможу лише не носило. Принц здійснив у 1766-1769 рр. кругосвітню подорож із мореплавцем Луї де Бугенвілем на фрегаті «La Boudeuse» («Буркотун»). Бугенвіль підібрав екіпаж ретельно: крім подільського поміщика, там був астроном (П’єр-Антуан Верон), картограф (Шарль Рутьє Роменвіль), ботанік-натураліст (Філіберт Коммерсон).
Щоб учені мужі не нудьгували в океані, на додатковому судні «L’etoile» («Зоря») плив квартет музикантів. А ще в екіпажі був слуга Жан Баре. Вже під час мандрівки раптово з’ясувалося, що Жан – переодягнена Жанна, перша жінка, котра здійснила подорож навколо глобуса.
Ох, тут сюжетів – на цілий пригодницький серіал.
На Маврикії принц знайшов неймовірної краси квітку, невідому тогочасній ботаніці. Назвав її на честь своєї сестри Гортензії. Коли побачите на клумбах ніжні кульки гортензій, згадайте про те, що в Європу їх привіз той самий де Нассау-Зіген, котрий піднімав над нашим містом першу кулю.
Пізніше Шарль брав участь в облозі Гібралтару іспанцями 1782 р. Відразу після запуску куль у Кам’янці та Хотині у червні 1784 р. проплив Дністром аж до Чорного моря, вивчаючи річку та створивши першу на теренах Речі Посполитої гідрологічну карту. Мав плани поглибити русло Дністра, та так їх і не втілив. Дослужився до адмірала, хоча у морських битвах зазнавав переважно поразок. Шпигував на користь Росії у Франції та Іспанії. Бив турків на Чорному морі. Відбивався від вічних претензій дружини у листах: де тебе носить, я знудилась уже сама! Висилав їй з Парижа ляльок із наймоднішими сукнями та зачісками, щоб і вона не відставала від високої моди. Був посередником між своїм приятелем, останнім польським королем Станіславом Августом та російською імператрицею Катериною ІІ. Супроводжував царицю в подорожі Україною та Кримом 1787 року. І от ця висока, рум’яна, енергійна людина, котру називали «невразливий» та «приборкувач потвор», кавалер безлічі орденів, серед яких були ордени Золотого Руна, св. Станіслава, Білого Орла та св. Духа, таки почула скарги дружини – і з 1796 р. аж до смерті живе у Тинній. Виходить, був не лише 
піонером повітроплавання, а й першопроходцем так популярного на початку ХХІ ст. дауншифтингу. Нагадаємо: це тренд, коли люди відмовляються від кар’єри та шумних мегаполісів заради самореалізації та спокійного життя в колі родини.
Маленька Тинна ніколи більше не бачила такої кількості аристократії. Кароліна де Нассау, згадуючи молодість у Парижі, організувала в містечку французьку колонію – для шляхетних біженців від жахіть буржуазної революції 1789 р. Для цього кагалу потрібні були гроші. Якраз важко захворіла тітка Кароліни – і принцеса написала своєму адміралу листа: от би швидше Бог забрав тітку до себе. Бо ж нам вона на землі лише заважає. Та переплутала конверти – і лист відправився до тітки. Старенька все своє майно заповіла костелу.
1807 року принц поховав 60-річну дружину біля тинського костелу (за іншими даними, та померла 1800 р. в Яричеві біля Львова). За декілька днів до своєї смерті 1808 р. 63-річний де Нассау склав заповіт: «Бажаю бути похованим у Тиннiй без помпи тиннянським священни-ком через три днi пiсля моєї смертi на дiлянцi землi у 50 квадратних крокiв, яка знаходиться бiля цвинтаря, i де у майбутньому нiхто не може бути похованим. Я засновую два посаги по три сотнi флоринтiв для двох дiвчат, якi будуть виходити замiж кожного року в Тиннi за умови, що тиннянськi дiвчата будуть вирощувати квiти на дiлянцi землi, де буду похований. 12 найбiльш поважних селянок Тинни обиратимуть двох дiвчат для видачi замiж у рiчницю моєї смертi. Вибiр на користь дiвчат залежатиме вiд умiння й старанностi, з якими вони вирощуватимуть квiти на моїй могилi».
У ХІХ ст. збірку листів принца з Поділля видав його внук Луї-Альбер-Шарль де Морель д’Арагон. Шкода, але книга «Паладін XVIII ст.» не перекладена українською, хоча нам, подолянам, вона була б цікава.
НАДГРОБОК БЕЗ НАПИСІВ
Історики стверджують, що могилу князя зруйнували при будівництві нового костелу. Місцеві ж ентузіасти впевнені: то було поховання його дружини Кароліни, а поховання принца он же, на старому цвинтарі, найбільше і найвище. Його добре видно праворуч (якщо стояти обличчям до входу в костел). Версія десь логічна, десь притягнута за вуха: навколо могили колись були стовпи з важкими металевими ланцюгами (у цьому бачать якісь корабельні аналогії). На стовпах були лев’ячі голови (а це вже натяк на принцеві полювання на тигрів, одне з них, яке відбувалося в Аргентині, потрапило на полотно французького художника Жана-Батиста ле Паона). В нішах надгробка, за словами старожилів, раніше були написи польською, французькою і нібито німецькою мовами, та вони не збереглися. А принц же був 
пов’язаний і з Німеччиною, і з Францією. Плюс сам масштаб монумента. Все сходиться? Майже. Пам’ятник – неоготичний. Цей стиль увійшов на Поділлі (та й у всьому світі) в моду вже у 1820-х, через більш як декаду після смерті принца. А в заповіті князь чітко виразив власну волю: нікого іншого тут не ховати. Перед нами, швидше за все, надгробок наступного власника Тинної.
Подумати про цю неймовірну історію можна біля сільської криниці поблизу костелу. Такої ви точно не бачили! Хоча від більшості сучасних спроб розписати паркани, автобусні зупинки чи торці будинків робиться нестерпно соромно, в Тинній усе вийшло мило: суміш наїву, петриківського та самчиківського розписів і приємна кольорова гама. Авторка розпису – місцева жителька Валентина Галіціян.
Ірина ПУСТИННІКОВА.