Понеділок, 30 Листопада 2020 р.
19 Червня 2020

ГАВРИЛІВЦІ. Оповідь 2

Скориставшись нарисом «Історико-статистичний опис церкви та парафії села Гаврилівці Кам’янецького повіту Подільської губернії», опублікованим у 1878-1879 роках у другому випуску праць Комітету для історико-статистичного опису Подільської єпархії, ми в номері газети від 12 червня почали розповідати про це поселення, розташоване між містом Кам’янцем-Подільським і містечком, а нині знову селом Жванцем. Сьогодні продовжимо нашу розповідь.

ОБЛАЧЕННЯ СВЯЩЕННИКА

Миколаївська церква у Гаврилівцях, освячена 1851 року та знищена в радянський часУ церковній ризниці під час ревізії 1739 року виявився такий одяг священника: дві ситцеві ризи, одна з них поношена, інша ще нова, два білі підризники, єпитрахиль (довга стрічка, що оги­нає шию й обома кінцями спускається на груди). Поясу зовсім не було.
Церковна ризниця дуже ма­ло поліпшилася під час ревізії 1758 року, тобто за 19 років.
З убрань священника бачимо такі: дві ризи – одна вишита золотом, інша стара ситцева, єпит­рахиль і два пояси. Підризник був позичений. Візитатор настійливо радить парафіянам Гаврилівців придбати підризник і починити ризу.
1781 року, тобто через 23 роки від попередньої ревізії, облачення священника знову не відрізнялося особливим багатст­вом, але, принаймні, було повним. До колишнього одягу візитатор додає нове священниць­ке облачення, пожертвуване в ризницю місцевим настоятелем церкви Лукою Зеленецьким, а підризник дістався від парафіян.
1791 року, тобто ще через десять років, церковна ризниця міс­тила такий одяг священника: дві ризи прості та одна шовкова, два лляні підризники й один шовковий, дві єпитрахилі, чотири пояси та три пурифікатори (це в католицтві та в деяких протестантських церквах білий плат, яким витирають євхаристичні посудини після їх очищення, а в описаний період церква в Гаврилівцях була греко-католиць­кою). Таким чином, церковна ризниця тільки до 1791 року досягла значного добробуту.

ЦЕРКОВНІ КНИГИ

Із церковних книг ревізія 1739 року перераховує такі: друковане Євангеліє, писану мінею (церковно-релігійний збірник, в якому житія святих, перекази, повчання тощо розміщені по днях кожного місяця, відповідно до дати вшанування), друкований Октоїх (це Сучасний вигляд церкви в Гаврилівцяхспеціальна богослужбова книга), писаний Апостол, псалтир, требник і служебник.
До 1758 року деяких із цих книг уже не було, як, наприклад, мінеї, псалтиря, а деякі були при­дбані, як, наприклад: Апостол київського видання (в чверть аркуша) і часослов, теж київського видання. Ревізія 1758 року згадує ще про метричні книги, в яких записано всіх народжених з 1740 року та тих, що поєднувалися шлюбом, із 1741 року.
У церкві, побудованій після 1770 року, за свідченням ревізії, до вищеназваних книг додавалися такі: псалтир почаївського видання та служба Миколі Мирлікійському.
До 1784 року до церковних книг додалася пісна тріодь. Це богослужбова книга для перед- і післявеликоднього часу церковного календаря. Є дві тріоді: пісна, у якій вміщено пісні пе­реважно покаянного змісту, пристосовані до великого посту, здебільшого у формі трьох пісень; квітна, що охоплює служби пасхальні зі страсним тижнем, велико­днем, зеленими святами та неділею всіх святих.
Ревізія 1791 року згадує вже про дві Євангелії – почаївського та львівського видання, про великий уніатський (греко-католицький) служебник і, понад те, про квітну тріодь, якої бракува­-ло раніше.

САДИБА ТА ЦЕРКОВНА ЗЕМЛЯ

1758 року парафіяльний священник села Гаврилівців воло­-дів невеликою садибою із садом і городом на два дні оранки. Ор­ні поля визначаються ревізією 1758 року в трьох місцях: на слобідці, на стоці та на Бахках. Де саме були ці місцевості, невідомо. Перше поле (на слобідці) було на чотири дні оранки, а інші – на шість. До складу церковного земельного наділу входив і сінокіс на дев’ять косарів.
До 1791 року земельний церков­ний наділ збільшився незначно.

СИМЕОН СВІНЦІЦЬКИЙ

1739 року настоятелем церкви в селі Гаврилівцях був Симеон Свінціцький. Ревізія цього року заявила, що, за свідченням парафіян, місцевий священник ревно виконував усі обов’язки духовного пастиря. Взагалі, це був добрий пастир, улюблений своєю паствою. Про час висвячення його на священника ревізія не говорить нічого.
Давнє Євангеліє в церкві села Гаврилівців придбано, як свідчить зроблений на ньому напис, при священникові Лаврентієві.
У написові прізвища не вказано. Той же напис вказує і рік придбання Євангелія – ​​1716. Отже, Свінціцький був не першим священником у селі Гаврилівцях.

«ПОДВИГИ» СИМЕОНА ГАЛЕШКЕВИЧА

Після Симеона Свінціцького священником у Гаврилівцях був Симеон Галешкевич. Цей священник далеко не був схожий на свого попередника. За пияцтво, невиконання своїх обов’язків і різного роду неподобства він судом Кам’янця-Подільського був засуджений до тижневої єпитимії в кафедрі та читання псалма 118, з ударами батогом після кожного вірша цього псалма. Єпитимія – це церковна покута. Головна її мета полягає не в покаранні за гріховні діяння або охороні їх від таких (хоча й такою є мета накладення єпитимії), а в зціленні хворобливих станів душі грішника.
Але ще до виконання зазначеного вище вироку суду Галешкевича знову притягнули до відповідальності за грубе поводження зі своєю дружиною. Мати дружини занесла скаргу на нього: Галешкевич, будучи п’яним, побив до напівсмерті свою дружину. Тому мати просила суд покарати його, стягнути з нього всі ви­трати, яких зазнала вона під час судового процесу, і дати розлучення її дочки з чоловіком, який жорстоко ображає її.
Отже, Галешкевич після першого вироку суду не тільки не виправився, але, навпаки, ще більше пиячив і бешкетував. З огляду на це суд засудив його замість колишнього покарання єпи­ти­мією до тижневого ув’язнення в монастирському карцері, до читання псалма 118 із дисциплінарними ударами батогом. Понад те, він повинен був сплатити 10 гривень судових витрат.
Але Галешкевич і після цього не вгамовувався. Незабаром його звинуватили в підпалі сараю та пограбуванні в церкві одного парафіянина. Вчинки його, нарешті, вивели з терпіння єпархіальне начальство, тож він був позбавлений парафії.

МИКОЛА БОНКОВСЬКИЙ

Місце Симеона Галашкевича зайняв Микола Бонковський. Перед заняттям парафії в Гаврилівцях Бонковський був спостерігачем церкви в селі Крживолуки. Нині відомо два села Криволука (без літери «ж»): в Чортківському районі Тернопільської області та в Ізяславському районі Хмельницької області.
За поданням патрона вельможного князя Матвія Лянцкоронського, поміщика з Гаврилівців і попечителя церкви, Бонковського 1756 року призначили настоятелем церкви в цьому селі. Це призначення затверджено ре­золюцією преосвященного Леона Шептицького.
Ревізія 1758 року відгукнулася про Бонковського дуже приємно, як про побожного священника, що ревно виконував свої пастирські обов’язки.

ЛУКА ЗЕЛЕНЕЦЬКИЙ

Лев (Леон) Шептицький, єпископ Львівський, Галицький і Кам’янецький1781 року священником у селі Гаврилівцях був згадуваний уже Лука Зеленецький – людина релігійна та моральна. Піклування його про церкву виразилося в пожертві в церковну ризницю повного облачення священника і в оновленні іконостасу.
Ревізія 1791 року про цього священника повідомляє такі подробиці: він був презентований на священниче місце в селі Гаврилівцях воєводою Брацлавсь­ким графом Лянцкоронським; висвячений на священника 1772 року Левом (Леоном) Шептицьким, єпископом Львівським, Галицьким і Кам’янецьким у 1747-1778 роках.

БРАТСТВО

Діяльність братства Гавриловецької церкви ревізія 1739 року визначає тільки тим, що братст­во приносило просфори до церк­ви. Просфора – це богослужбовий літургійний хліб, який ви­користовується під час богослужіння літургії та для поминан­-
ня живих і померлих. Імовірно, братство це недавно сформувалося та не встигло ще проявити діяльності в більших розмірах.
До 1758 року діяльність братства значно розширилася. Воно представило візитаторові статут, складений 1750 року Іваном Плиським (очевидно, тодішнім головою братства), за печаткою і підписом преосвященного Лео­на Шептицького, і прибутково-­видаткові книги, які велися досить акуратно.
У прибутково-видаткових кни­гах старшого братства показано: на відсотках – 8 злотих і 5 грошей, готівкою – три злоті. Молодше братство мало готівкою 26 злотих. Візитатор похвалив акуратність братства; причому настійливо порадив йому зробити палітурку для прибуткововидаткових книг і щорічно проводити ретельні обрахунки. Крім того, наказав усім членам братства не пропускати зборів, що призначаються старшим членом братства, а за невідвідування колишніх зборів він наклав штраф на членів братства – по три гривні з кожного.
Із звіту, поданого братством 1781 року, виявилося, що прибуток становить 162 злоті 14 грошей, а витрачено 82 злоті 19 гро­шей; залишок представлено готівкою. Молодше братство показало приходу 120 злотих; але ці 120 злотих уже близько шести років перебувають у члена братства Дмитра Сисака. Важливою дохідною статтею братства при Гавриловецькій церкві була па­сіка, що складалася з 12 пнів. Спочатку було в пасіці 13 пнів, але один пень, як зауважує ре­візія, передано поміщику як десятину.
Візитатор наказав братству на свої кошти пофарбувати збудований іконостас, зробити при церкві пристойну огорожу та придбати деякі речі з церковного начиння, що братство й ви­конало до 1784 року. Цього року було представлено візитаторові парафії з часу попередньої ре­візії – 11 злотих 15 грошей. Крім того, ревізія з’ясувала, що старший член молодшого братства не надав звітів і що 120 злотих досі ще не відібрані від Дмитра Сисака.
1791 року старше братство показало від останньої ревізії: прибутку 75 злотих і 7 грошей, витрат 15 злотих і 26 грошей,
у касі залишилося 59 злотих і 11 грошей. За реєстрами молодшого братства виявилося прибутку 96 злотих і 26 грошей, витрат – 18 злотих і 15 грошей, залишилося в касі 78 злотих і 11 грошей.

ПРИЄДНАННЯ ДО ПРАВОСЛАВ’Я

Акт переходу парафіян села Гаврилівців з греко-католиків до православ’я відбувся, цілком імовірно, наприкінці XVIII сто­ліття. Хоча на це і немає точних вказівок, але так можна дума­ти тому, що кінець XVIII століття ознаменований в історії церкви прийняттям більшою частиною уніатів православ’я. У цей час, до речі, прийняли православ’я мешканці містечка Жванця та села Панівців – місцевостей, що перебувають у близькому сусідстві з Гаврилівцями.
Перехід греко-католиків у пра­вославні пояснюється тим, що 1793 року Гаврилівці, як і все Поділля, перейшло від Польщі до Російської імперії, де панівною релігією було православ’я.

НОВА ЦЕРКВА

Церква в Гаврилівцях, по­будована ще у XVIII столітті, проіснувала до п’ятдесятих років XIX століття.
1851 року закінчено будівницт­во нової церкви. Ця церква побудована з каменю, як то велів новий час. Споруджено її за рахунок сум, асигнованих із державної скарбниці за височайшим повелінням, а освячено в рік закінчення будівництва церкви пре­освященним Євсевієм, єпископом Подільським, на честь святителя Миколая Чудотворця.
Іконостас у цій церкві дощатий із новими іконами. З ікон, розвішаних на стінах церкви, особливо чудові за своїми розмірами дві ікони: ікона розп’ят­-тя Спасителя та ікона Покрови Богоматері; обидві ці ікони мають у висоту по 10 аршин, а в ширину по 5 аршин. Аршин – це 28 дюймів або 71,12 сантиметра.
З інших священних речей чудові два Євангелія, що збереглися ще з XVIII століття. Одне Єван­геліє львівського видання (1690 рік), оправлене в сап’ян, куплене 1718 року в церкву села Гаврилівців мешканцем цього села Дмитром Старушковим, що ви­дно з напису на Євангелії. Це те саме Євангеліє, яке, за свідченням народного переказу, зазнало сумної долі від ударів турецьких шабель. 1773 року воно віддано для оправлення мешканцем Гаврилівців Миколою Тосарем, і служило ще на престолі до 1789 року, коли в Гавриловецьку церкву надійшло нове Євангеліє. Цю книгу почаївського видання придбано 1780 року гавриловецьким обивателем Іоанном Войтовичем.
Зі старих богослужбових книг до часу написання нарису 1878-1879 років зберігся ще Октоїх, львівського видання (1770 рік). Також збережено книгу, придбану в Гавриловецьку церкву мешканцем Феодосієм (прізвища немає можливості прочитати з напівстертого напису на цій книзі) 1716 року при священникові Лаврентієві (його прізвища теж не знаємо). Є і квітна тріодь, теж львівського видання (1746 рік). Новітні богослужбові книги, як зазначає автор нарису, всі московського видання.
Наприкінці XIX століття парафія церкви в Гаврилівцях належала до сьомого класу. По штату в ній покладено причт: священник і дяк. Церковний причт має у своєму володінні землі: садибної три десятини, а орної 33 десятини і сінокіс – 10 десятин. Землі ці 1851 року відмежовано та розділено між причтом повітовим землеміром.
На той час мешканців у Гав­рилівцях було понад 1000, з них 20 осіб католики, решта православного віросповідання. Для на­вчання селянських дітей у цьому селі засновано недавно (нагадаємо, що нарис написано в 1878-1879 роках) народну школу.

(Далі буде).