Неділя, 20 Вересня 2020 р.
10 Липня 2020

ГАВРИЛІВЦІ. Оповідь 4

Скориставшись нарисом «Історико-статистичний опис церкви та парафії села Гаврилівці Кам’янецького повіту Подільської губернії», опублікованим у 1878-1879 роках у другому випуску праць Комітету для історико-статистичного опису Подільської єпархії, та статтею Віктора Аскоченського «Освячення церкви православної в державному селі Гаврилівцях Подільської губернії», вміщеною 1851 року в московському журналі «Москвитянин», ми в номерах газети від 12, 19 і 26 червня почали розповідати про це поселення, розташоване між містом Кам’янцем-Подільським і містечком, а нині знову селом Жванцем. Сьогодні продовжимо нашу розповідь.

ВРАЖЕННЯ СЕЛЯН

Віктор Аскоченський у стат­ті, поданій 1851 року журналом «Моск­витянин», представив дум­ки мешканців Гаврилівців про новозбудовану та освячену Миколаївську церкву. Віктор Іпатійович писав:
«- Що, люб’язні, – запитав я гурт селян, які стояли біля церковної огорожі, – гарна у вас церква?
– Е, пане, пане! Хоч би в царстві небесному дала цариця небесна таку радість!
– А хто ж вам побудував її?
– Та звісно хто; нехай тому Бог посилає щастя, і цариці його, і діткам їх!
– Моліться, друзі мої!
– Та вже ж молимося і молитимемося!
І добрі, простодушні селяни, з повними від сліз очима, почали класти земні поклони перед церк­вою.
– Слава тобі, Господи! – проговорив один старий, стоячи на колі­нах і хрестячись великим хрестом, – доживши віку свого, побачив, чого мені й не снилося, тепер хоч би й умерти!
І знову схилив він свою сиву голову до землі, у якій незабаром покладе він старі кістки свої, несучи із собою в могилу мир і благословення за радість, яка освітила темні сутінки останніх днів його життя…»

СВЯЩЕННИКИ

Архієпископ ІоанникійУ 1791-1879 РОКАХ Нарис «Історико-статистичний опис церкви та парафії села Гаврилівці Кам’янецького повіту Подільської губернії», опублікований у 1878-1879 роках, наприкінці подає священників села Гаврилівців, починаючи з 1791 року.
Лука Зеленецький, про якого ми вже розповідали 19 червня, був останнім уніатським свя­щенником у селі Гаврилівцях. Утім незадовго до своєї смерті й він прийняв православ’я.
Місце Луки Зеленецького зай­няв його зять Іван Вершковсь­кий. З клірових відомостей ви­дно, що це була людина невчена, яка ледь подужала початки російської грамоти, проте людина моральна й акуратна у виконанні своїх пастирських обов’язків. У священники його висвятив 1801 року перший архієпископ Подільський і Брацлавський Іоан­никій (у миру Микола (за іншими даними Іван) Никифорович Полонський). Іван Вершковський займав місце настоятеля храму в Гаврилівцях до 1820 року.
З 1820 року священником у селі Гаврилівцях призначено Анд­рія Даржецького. За ступенем освіти отець Андрій неда­леко пішов від свого попередника. Висвятив його на священника 1817 року також архієпископ Подільський і Брацлавський Іоан­никій.
Після Андрія Даржецького в селі Гаврилівцях священником був Захарія Доронович. Клірові відомості повідомляють про цього настоятеля подробиці: він навчався в Кам’янецькому духовному училищі; 1825 року висвячений на священника в село Кумар Балтського повіту, а 1843 року його переведено звідти в село Гаврилівці.
1850 року преосвященний Елпідіфор висвятив на священника в селі Гаврилівці сина по­переднього священника Филимона Дороновича. Це був перший священник у Гаврилівцях, який закінчив курс у Подільській духовній семінарії. За свідченням клірових відомостей, Филимон Доронович ревно виконував покладені на нього обов’язки що­до справ церкви. Ті ж клірові відомості вказують, що за пожертвування, зроблені ним і парафіянами, завдяки дії його повчань на користь російської армії в Кримській війні, він удостоївся монаршої подяки.
З 1868 року гавриловецьким священником був Євтимій Лю­бинецький. Він теж закінчив курс у Подільській духовній семіна­рії. Євтимій Любинецький декілька років прослужив інспектором Приворотського духовного училища. 1867 року його висвятили на священника. Євтимій Любинецький зайняв місце при Свято-Георгіївській церкві на Польських фільварках у місті Ка­м’янці-Подільському. Того ж року його перемістили на міс­це свя­щенника прибудинкової церкви Кам’янець-Подільського жіночого духовного училища. 1868 року Євтимія Любинецького призначили священником в село Гаврилівці. Клірові відомості від­гукуються про нього дуже добре і заявляють, що за ретельне став­лення до справ церк­ви його нагороджено набедренником. 1872 року Євтимія Любинецького обрали членом правління семінарії.
У даний час, тобто 1879 року, коли побачив світ нарис «Історико-статистичний опис церкви та парафії села Гаврилівці Кам’янецького повіту Подільської губернії», священником в селі Гаврилівцях є Петро Добротворсь­кий. Він закінчив курс у Подільській духовній семінарії, висвячений на священника 1863 року преосвященним Іринархом. До 1872 року Петро Добротворсь­кий займав священниче місце в селі Покутинці Ушицького повіту. 1872 року його призначили священником цвинтарної і тю­ремної церков у місті Кам’янці-Подільському, а 1875 року перевели в село Гаврилівці. За належне ставлення до своїх обов’язків Петра Добротворсь­кого нагороджено набедренником.

ЩЕ РАЗ ПРО ЄВАНГЕЛІЄ

Наведемо замітку з «Подільських єпархіальних відомостей» від 15 листопада 1864 року, яку потім не раз використовували при написанні нарисів про Гаврилівці:
«У 17 чи 18 верстах від міста Ка­м’янця-Подільського на поштовій дорозі в місто Хотин є село Гаврилівці, де тепер стоїть кам’яна церк­ва в ім’я святителя та чудотворця Миколая, влаштована на рахунок сум, асигнованих з державного казначейства, і освячена 1851 року. Але там у першій половині XVIII століття існувала православна церква преподобної Параскеви, як це ви­дно з напису на одній церковній кни­зі, купленій для цієї церкви 1789 року. Там же зберігається чудова па­м’ятка старовини та православ’я, що було тут до часів унії, яка на Поділлі стала посилюватися і поши­рюватися не раніше від першої половини XVIII століття. Це Євангеліє напрестольне, яке друкувалося у Львові 1690 року старанням й утриманням ставропігійного братства Успіння пресвятої Богородиці, з бла­гословення найсвятіших пат­ріархів. Воно куплено в Свято-Парас­кевсь­ку церкву села Гаврилівців 1718 року мешканцем цього села Дмитром Старушком, що ясно видно з напису, зробленого наприкінці передмови до цієї священної книги.
Це Євангеліє постраждало від турків або татар. Люди похилого віку села Гаврилівців передають, що близько 1770 року, під час Турецької війни, церкву преподобної Парас­кеви спалено, все церковне начиння частково розграбовано, а частину його знищено на місці. Залишилося тільки це Євангеліє як би для свідоцтва перед подальшим потомством про варварство мусульман. Усе це Євангеліє порубано шаблями магометан: справді, в ньому немає жодного аркуша, якого не було би порубано, або, принаймні, пробито шаблею. 1773 року його починив мешканець Гаврилівців Мико­ла Тосар, як це видно з приписки наприкінці передмови. Палітурник досить майстерно посклеював порубані місця на аркушах.
Євангеліє це, за влучним зауваженням нинішнього місцевого священника Филимона Дороновича, довгий час було напрестольним, поки не придбано було іншого. Варто було б цю священну книгу й археологічну коштовність нарядити кращою палітуркою, а не залишати в такому жалюгідному вигляді, в якому вона тепер перебуває. Чудова в цьому Євангелії силою та глибиною почуття молитва до Бога, яку возносять видавці; її розміщено перед передмовою».