Понеділок, 10 Серпня 2020 р.
17 Липня 2020

ВОНИ БУЛИ ПЕРШИМИ…

Щороку 19 липня вже сивочолий полковник у відставці Павло МАКАРСЬКИЙ бере до рук ви­пускний альбом, гортає сторінки із чорно-білими фотографіями і поринає в події тепер уже 50-річної давнини. Саме тоді відбувся перший випуск молодих лейтенантів першого набору в Кам’янці-Подільському військово-інженерного училища (згодом К-ПВВІКУ ім.Харченка) 1967 року. Далекого 1970 року в восьмій роті (при створенні – 4-й), якою командував капітан Павло Макарський, випустилося 108 курсантів, котрі стали офіцерами інженерних військ. Загалом же таких рот випустилося три. На випуск тоді завітали група офіцерів і генералів Прикарпатського військового округу, представники громадських організацій області та міс­та. Адже подія була хвилююча й історична – перший випуск наших курсантів.
Спогади про події 50-річної давнини Павло Леонідович зберіг і приніс до нашої редакції. На білих аркушах паперу дрібним шрифтом занотувалася частинка історії становлення військового училища, здобутки курсантів-першопрохідців і, звичайно, душевне тепло та повага, які сповна передав колишній перший командир курсантської роти.

Павло Макарський«50 років тому, 19 липня 1970 р., було підписано наказ міністра оборони колишнього СРСР про закінчення училища і присвоєння пер­шого військового звання «Лейтенант» ви­пускникам першого набору (1967 р.) Кам’янець-Подільського військово-інженерного, – пише Павло Леонідович. – У різних гарнізонах Збройних сил колишнього СРСР, в Афганістані, країнах Близького Сходу і Африки несли військову службу випускники нашого училища, курсантська юність котрих ми­нула в місті-­фортеці Кам’янці-Подільському з 1967 до 1970 років. Військове училище підготувало чи­малий загін висококваліфікованих офіцерів інженерних військ, які успішно виконували завдання інженерного забезпечення бою.
Прибувши у війська, випускники училища займали посади від командирів взводів до командирів інженерних полків, бригад. Деякі обіймали й відповідальніші посади у штабах, управліннях, військово-навчальних закладах.
Випускник 4-ї роти курсантів лей­тенант Валерій Рубченко, проходячи військову службу в Севастополі, виявив і знешкодив 500-кілограмову авіаційну бомбу часів Другої світової війни. За виконання цього бойового завдання нагороджений бойовим орденом «Червона Зірка». Саме він першим розпочав бойовий подвиг випускників Кам’янець-Подільського училища 1970 р.
А ще всі ці курсанти були першими, котрі після занять, у вихідні й передвихідні, брали активну участь у будівництві училища. Зокрема, навчальних корпусів №№1 і 2, спального 3-поверхового приміщення казарми, в реконструкції курсантської їдальні.
Училищу дісталася солдатська їдальня, яка не мала достатньої кіль­кості місць, тому 1968 року вирішили побудувати нову їдальню для курсантів. Будівництво затягнулося і не завершилося до зими 1968-1969 рр. Склалися особливо важкі умови для харчування курсантів. Особливо восени 1968 р., коли курсанти, повернувшись із польових занять, голодні й холодні, обідали під відкритим небом, у польовій кухні під брезентом – під дощем, інколи снігом, колючим осіннім вітром. Але ніхто не скаржився, бо всі розуміли, що триває будівництво першого в Україні, в Кам’янці-Подільському військово-навчально­го закладу. І курсанти у цей важкий час вистояли – честь їм і хвала!
Попри ці труднощі, важкі умови життя, навчання, побуту, випускники 1970 р. вистояли, проявивши дисциплінованість, організованість у повсякденному житті. Вони були першопрохідцями. У цьому їм допомагали офіцери-вихователі, старші лейтенанти Анатолій Приступко, Анатолій Шутов, Микола Гайдученя, Геннадій Трошин. Ці офіцери при­були в курсантську роту з військ, мали досвід навчально-виховної роботи.
Згадую і приклад патріотичного ставлення курсантів нашої роти до училища. Річ у тім, що на території закладу на той час не було місця, де б курсант після напруженого навчального дня, будівельних робіт міг розслабитися, відпочити, разом із товаришами в затишному приміщенні послухати музику, випити чаю чи кави, побалувати себе смаколиками. Начальник училища – на той час полковник – Василь Єрмаков запропонував моїй курсантській роті знайти добровольців з облаштування курсантського кафе в цокольному приміщенні їдальні, де був склад будматеріалів. На зборах роти створили ініціативну групу, до складу якої ввійшли десять курсантів. Зокрема, Володимир Пустовалов (керівник групи), Сергій Тесленко, Віктор Балюк, Володимир Фа­ліон, Володимир Шопін, Микола Стягов, Петро Дорош та інші. Вирішили працювати в позанавчальний час, у вихідні й передвихідні. Розпочали в жовтні 1968 р. і запланували облаштувати кафе до нового року. Начальник училища схвалив план і пообіцяв прийти 31 грудня, аби привітати курсантів із Новим роком. І слово своє стримав, знайшов час і завітав у святково облаштоване ка­фе. Його зустріли командир роти, курсанти і продемонстрували результати праці. Василь Єрмаков залишився задоволений роботою, подякував роті й дозволив курсантам зустріти тут Новий рік. Тож 1969-й я зустрів разом зі своїми курсантами та сім’єю у цьому затишному кафе. Курсанти, офіцери, викладачі, військослужбовці училища із задоволенням і вдячністю почали відвідувати це місце. До слова, кафе й досі існує.
Йшов 1969 рік. Командування Прикарпатського військового округу ухвалило рішення залучити Кам’янець-Подільське училище до участі в параді військ Львівського гарнізону, приуроченому до Дня Перемоги. Це вперше училище брало участь у параді курсантів першого набору. Тому готувалися відповідально вдень і вночі.
І коли парадна коробка нашого училища підходила до трибуни, всі, хто був біля неї і на ній, закидали наше училище квітами, також ніхто не шкодував долонь – і лунали бурхлині оплески. Відтоді наше училище відкривало паради військ у Львові. Це стало визнанням високої підготовки курсантів Кам’янець-Подільського училища, початок якому зробили випускники 1970 року.
Ці події, а також багато інших сто­рінок вписали випускники 1970 р. в історію училища.
Сьогодні всі вони на заслуженому відпочинку. Любов до рідного училища не покидає їх, і вони підтримують із закладом зв’язок. Випускники 8-ї роти щороку організовують зустрічі за святковим столом, згадують події минулих днів зі словами: «А пам’ятаєш?..»
Сподіваюся, що і цьогоріч 19 лип­ня доля подарує нам чергову зустріч, приурочену до ювілею випуску. І мої курсанти першого випуску також запропонують мені першому сказати слова вітань. Звертаючись до курсантів своєї роти, обов’язково скажу:
– Дорогі бойові друзі! У цей святковий ювілейний день вітаю всіх із чудовою подією у вашому житті – 50-літтям із дня закінчення закладу, присвоєння першого офіцерського звання «Лейтенант», яке й визначило вашу подальшу долю. Упевнений, що ви із вдячністю згадуєте ті важкі роки навчання в училищі. Я дякую вам усім за спільну службу в 1967-1970 роках. Особливо хочу подякувати випускникам нашої роти, які постійно підтримують зі мною зв’язок. Це офіцери Володимир Пустовалов, Володимир Фаліон, Вік­тор Горобієвський, Віктор Балюк, Володимир Шопін, Геннадій Левицький, В’ячеслав Ільїн. Бажаю всім міцного здоров’я, благополуччя, спокою в житті, сімейного щастя сьогодні й назавжди. Нехай і надалі горить у вас жага до життя, нехай оптимізм та віра в краще майбутнє ніколи не полишають вас.
Честь маю!».

Підготувала Галина МИХАЛЬСЬКА.