Неділя, 27 Вересня 2020 р.
11 Вересня 2020

СПРАВА ПРО АНТОНІВСЬКЕ ЧУДО

27 вересня 1924 року в Кам’янці-Подільському в Шевченківському театрі (нині міський Будинок культури) розпочалася виїзна сесія Подільського губернського суду, яка розглянула справу про Антонівське чудо. Дуже детально цей процес висвітлювала київська газета «Більшовик», яка надіслала до Кам’янця свого спеціального кореспондента Ішина (цілком можливо, що це псевдонім). Завершуємо публікації «Більшовика», подаючи їх відповідно до сучасного правопису. Початок у «Подолянині» від 28 серпня і 4 вересня.

ВЕЧІРНЄ ЗАСІДАННЯ 2 ЖОВТНЯ. ВИПАДКОВИЙ ЗАРОБІТОК

Підсудного Тимофія Зерлюка позивали раніше. Біля колодязя був двічі. Дивився, але нічого не бачив. Підходить до справ практично.
– З колодязя, – каже він, – не завжди заробиш на хліб. Хіба часом кілька десятків карбованців.

ЧЛЕН КОМНЕЗАМУ

Підсудний Яворський – це єдиний серед усіх підсудних член комітету незаможних селян. Поважний, старий. Обережно розв’язує пачку паперів, дістає звідтіль свою «картку» і з почуттям власної гідності подає її голові суду.
Біля колодязя був «умисне», подивився «трохи», для «практики», але «рішуче» (підкреслю­ючи) нічого не бачив. Правда, він прочитав біля верби два акафісти, але тільки тому, що вона була завішана образами, як іконостас. Зате він знає напам’ять «Інтернаціонал», якого він тут же вправно й з піднесенням «декламує» перед судом.

ЧЕРЕЗ СКРОМНІСТЬ

Підсудний ОрловськийПідсудний Орловський – член церковної ради. Подібний до німецького колоніста. Підкреслює свою поважність і скромність. Біля колодязя був чотири рази, але вважав, що йому «не годиться» заглядати в колодязь, бо навколо були «вимучені жінки». Вірить тільки в євангельські чудеса. Проте акафісти біля колодязя читав. Уважає, що всяка влада, і Радянська, від Бога. Хати-читальні не відвідує через скромність. Там найбільше буває молодь. А йому, старому, мовляв, там не місце.

ДОХІДНА ПРОФЕСІЯ

Останнім допитується Ніколишев.
У нього паралізована рука.
Ніколишев робить «чистосердечне» зізнання.
– Де народ, туди й я йду. Прошу милостині. Не казав, що бачив Божу матір. Це на мене вмис­не такий наклеп, бо заздрять моїм великим заробіткам.
Ніколишев казав прочанам, що коли йому заплатять, то він молитиметься, і вони побачать Божу матір на вербі.
Він одверто й сміливо заявляє:
– Коли не буду молитись – то здохну з голоду. Це моя професія…
Допит підсудних закінчився.

РАНІШНЄ ЗАСІДАННЯ 3 ЖОВТНЯ

Допит свідків, поставлений широко, розвинув повну й яскраву картину того, як свідомо підготовляли Антонівське чудо особи, матеріально в ньому зацікавлені.
Першим допитують свідка Юхи­ма Онищука – секретаря цер­ковної ради, одного з організаторів автокефальної церкви. Онищук прийшов до колодязя «у самий розпал чуда». Він бачив Бучка коло колодязя в повному «церковному облаченні». Бучко говорив казання про апостолів і про «чудеса». Свідок стверджує, що про Антонівське «чудо» він нічого не знає, «навіть на копійку». Але кілька обвинувачених тут же кажуть, що він був у курсі всіх справ, їздив у Кам’янець до архієрея, щоб зареєструвати церкву.
Зважаючи на брехливі свідчення Онищука, суд, за клопотанням прокурора, ухвалює порушити проти Онищука карне переслідування, обвинувачуючи його в неправдивих свідченнях і операціях з царською монетою, яку заборонено в 15-верстній прикордонній смузі.
Свідок Різник, що був коло колодязя вкупі з попом Бродовським, намагається довести суду, що кожна копійка, що збиралася коло колодязя, відраховувалась по совісті. Сам свідок в чудо не вірив, бо не бачив його.
– А чи не думаєте Ви, – питає його прокурор, – що все це чудо є пряме шахрайство для того, щоб викачати у віруючих побільше грошей.
Різник на це відповідає: «Довго про це розмовляти».
Свідок Глуховський – колишній голова комітету незаможних селян Миньковецького району, докладно висвітлює настрої богомольців, що збиралися коло колодязя.
Він розказує про те, що коло колодязя провадилась контрреволюційна агітація.
– Чудеса, – каже він, – відійшли на задній план. Навколо колодязя провадилась агітація, щоб не вносити податків, і проти стра­хування від вогню.
Свідок сам чув, як натовп співав: «Спаси, Господи». Коло колодязя тинялося багато попів з хрестами під рукою.
Якби духівництво не каламутило, і якби не було в цьому певної контрреволюційної руки, то, на думку свідка, й чудо, штучно видумане, швидко б випарувалося.
Свідок Шулега, колишній голова райвиконкому Миньковецького району, теж показує, що обвинувачений Бучко мав близькі стосунки зі всією історією чуда.

«ПРОРОЧИЦЯ»

Ярина Зінківська – найцікавіша фігура на процесі. У ній, як у фокусі, зійшлись і випукло відбились основні моменти всієї
цієї контрреволюційної гри в чудо – мерзотне фарисейство й ганебне крамарство.
Професіональна святоша, вона, як ворон, що зачув падаль, як тільки довідалась, що «говорять» – «узяла й пішла».
Вона зі своєю «душевною вірою» носиться, як з писаною тор­бою. І хоч вицвіла її чорна кацавейка й коротенька хустина, і проймають її тисячі молодих, допитливих чужих очей, – вона цідить крізь свої зашнуровані
губи слова-краплі.
Там, в Антонівці, де п’ять тисяч прочан біля закритого чорним покривалом колодязя, при світлі свічок, у нічній темряві слухали Зінківську, її слова, справді, були краплями отру­ти, а екзальтована релігійна проповідь – справжнім опіумом.
Зінківська й на суді пророкує:
– І ось я вам скажу про «чудо-­чудеса», про свічки, хрест, престол і зірки. Ідуть люди, іду й я до Хіврі. Глянула я на цю жінку, на її смиренний вид…
Далі розповідає про те, що бачила Онищукова; розповідає стильно, підкреслюючи окремі місця:
– Колодязь, красуня панна, – умисне повторюючи і тихо шепочучи. Після цієї фантастики – холодне, розмірковане й цинічне резюме:
– Я вислухала, що мені треба, та й пішла.
Вештаючись по різних монастирях, Ярина Зінківська набралася й монастирської філософії. Стоїть перед судом і, наче фо­кусник із провінціального цирку, витягає бинди (стрічки), різнокольорові, безконечні: «Душа, всемогутній, свічка й яскравість» і так далі.
Куди ж Зінківській треба було піти?
Туди, де було «щось подібне до каси», тобто криничний комітет, де їй сказали:
– Вас не забудемо.
Так нібито в подяку.
Лицемірно зітхаючи, Зінківська заявляє:
– Релігія тепер підупала.
Як же втриматись пророчиці Зінківській проти куркульських спокус вдячності і не пророкувати про чудо.

ВЕЧІРНЄ ЗАСІДАННЯ 3 ЖОВТНЯ

Дуже цікаві свідчення Соро­кіна, теж колишнього голови райвиконкому Миньковецько­го району. Вся аудиторія з напруженою увагою слухала його свідчення.
– Процесія з корогвами з Минь­ківців до Антонівки, – каже він, – на чолі з попом Бродовським була організована куркулями. Самі організатори чуда – попи й куркулі – вечорами грали в карти. Чудо якраз припало зі збільшенням бандитизму: в Антонівському районі оперувала шайка Ковтаня, що обстрілювала село. З лісу виходили богомольці на чолі з благочинним, і не можна було розібрати – де банда, а де богомольці. Селяни скаржили­-ся, що через процесію богомольців поле їхнє потоптано і кукурудзу поламано. Одночас­-но з’явилася й контрабанда. Доводилося боротися з проституцією, п’янством і безпатентним торгом, що збільшилися через чудо. Коло хреста збиралися каліки, хворі на рак, пранці і цілували хреста.
– Кажу певно, товариші судді, – каже Сорокін, – що в попі Бродовському та його штабові ми маємо певних контрреволюціонерів, що своєю працею підтримували закордонну контрреволюцію і гальмували виконання державних завдань на селі.
Свідок піп Бродовський (поважний, старий), якого вже судив раз народний суд у справі Антонівського чуда і засудив умовно, дає свідчення як «стороння особа».
Між іншим, Бродовський каже: «Сам одержав 20 карбованців з лишнім і рушників штук 40». Обвинувачений Кравчук каже на суді, що Бродовський з компа­нією прийшли в квартиру, де зби­рався криничний комітет, «з п’яними обличчями». На запитання, чи вірить він у чудеса, свідок піп Бродовський каже:
– Вірю тільки в ті чудеса, що стверджені церковною владою і гражданською.
Колодязь він посвятив, бо «люди просили». Що ж стосується боротьби між слов’янською й автокефальною церквами, то, на думку Бродовського, боротьба йде через те, що автокефальна церква є «незаконною ієрархією».

ЕКСПЕРТИЗА ЗВИНУВАЧЕНОЇ ЗІНКІВСЬКОЇ

Викликаний у суд, як експерт, доктор Павловський, що обслідував фізичне й психічне ста­новище обвинуваченої Зінківської, докладав суду про наслідки своєї експертизи.
– Зінківську, – каже він, – не можна назвали душевно хворою. Вона тільки трохи екзальтована. Релігійного психозу в неї не помітно. Є тільки явища неврастенії.

РАНІШНЄ ЗАСІДАННЯ 4 ЖОВТНЯ

Допитують далі свідків. Голова сільради села Миньківців, свідок Левицький, розповідає судові про те, як проводилася організаційна робота так званого криничного комітету. Останній про свої кошти старався нічого не говорити місцевій владі. Виставлялися спеціальні дозори, які свідкували за всіма заходами Левицького щодо чуда. Біля колодязя була страшна тіснота. Одну з прочанок ледве не на смерть зачавило. Селяни, що поблизу колодязя жили, просили його вичистити. Прочани не так цікавилися чудом, як слухали лірників, і взагалі на все чудо дивилися, як на весілля. Коли народний суддя умовно засудив перших організаторів чуда – священника Бродовського й інших, серед прочан ширилися чутки про те, що нібито доказом наявності чуда є той факт, що комуністи «не змогли» засудити священника.
Свідок священник Новаківський (скінчив духовну семінарію) робить своє зізнання, увесь час посміхаючись. У чудо не вірить. У колодязі, на його погляд, були якісь «газові світлячки».
– Отже, – питає його прокурор, – був обман?
– Так.
Під час дальшого допиту з’ясовується, що Новаківський особисто припускав можливість чуда, бо, на його думку, наука ще не сказала свого останнього слова.
Щодо різниці між автокефаль­ною й старослов’янською церк­вою, то Новаківський сказав, що догматичних різниць між ними нема. І єдина причина ворожнечі – це те, що автокефальна церк­ва править службу українською мовою. Характерна відповідь Новаківського на запитання, яка причина, що припинилася хвиля чудес.
– Причина цього, – каже Новаківськнй, – це богошукання, а також те, що в народі з’явились «деякі» сумніви щодо віри. Через це народ дошукується всьому надприродного пояснення.
Пояснюючи чудо, свідок посилається також на «романтизм» селянства й інші такі речі.
– Але ж вороги Радянської влади, – питає його громадський обвинувач, – могли в цій каламутній воді ловити рибку?
– Так, була можливість, – відповідав Новаківський.

ВЕЧІРНЄ ЗАСІДАННЯ 4 ЖОВТНЯ

Свідок Загольний каже, що до колодязя приходили прочани із закордону. Дерева обвішували образами та хрестами. Збірники грошей мінялися біля колодязя. Священник Бучко говорив при всіх, що в колодязі є свята. Між іншим, свідок розказує судові про таке оголошення, яке ширили серед прочан:
«Хто знайде цю картку й читатиме додану до цього молитву, повинен молитву переписати й роздати її дев’ятьом прочанам. А хто цього не зробить, то на третій день у нього загине син».
Молитву цю розповсюджував підсудний Лисичук. Ініціатори чуда говорили також, що хто курить, той не може побачити чу­-да. Зінківська була популярна серед прочан. Співали пісень про Калинівське чуло, а також «Спаси, Господи». Молились за Романових. Говорили про близький кінець Радянської влади.
Свідок Давиденко (Кам’янець­кий священник) про з’явлення чуда й інтерес до нього селянст­ва пояснює «підвищеним нервовим настроєм». Давиденко вважає (не так, як священник Новаківський), що між автокефальною церквою й слов’янською є принципові розходження, як, наприклад, у справі екстериторіа­льності архієреїв. Автокефальна церква, на погляд свідка, демократичніша за слов’янську. Сам Давиденко – колишній робітник-­електротехнік. Пішов у попи нібито для того, щоб «проповідувати народові правду».
Прокурор товариш Яценко знімає перед судом клопотання, щоб притягнути свідка Давиденка до карної відповідальності,
бо він одержав від Антонівської делегації гроші царською монетою, яку заборонено в 15-верст­ній прикордонній смузі.
Суд постановив розпочати проти Давиденка карну справу і, щоб забезпечити правильне судове слідство, узяти його під варту.

ОСТАННІ ДНІ ПРОЦЕСУ

Останні дні процесу було присвячено, переважно, допитові решти свідків, що додали, проте, мало нового й характерного. Всі свідчення доводили одне й те ж: біля колодязя менш за все цікавилися «чудом», головне було видурити найбільше грошей, полотна тощо від прочан.
Найбільш цікаві були свідчення кам’янецького архієрея Задверняка. Це до нього приїздили делегації від антонівських церковних «діячів» по пораду й допомогу в справі організації в Антонівці автокефальної церкви. До нього ж не одного разу їздив і автокефальний піп, підсудний Бучко. Задверняк не тільки давав поради, але й брав діяльну участь у реєстрації Бучківської церкви.

ДЕБАТИ СТОРІН

По судовому слідству почалися дебати сторін. Представник державного обвинувачення ка­м’я­нецький окружний прокурор товариш Яценко в своїй промові спочатку докладно змалював історію всіх «чудес», які хвилею прокотилися на Поділлі, зазначив­ши, що в усіх цих «чудесах» ке­рувала якась-то досвідчена контр­революційна рука. Переходячи до юридичної кваліфікації провини кожного з підсудних зокрема, товариш Яценко особливо докладно зупиняється на аналізові ролі підсудного священника Бучка в антонівській справі, підкреслюючи той факт, що Бучко обплутав сіткою злісного піддурювання й брехні наївну масу прочан, а також грав на релігійному почутті селянського населення Антонівки.
Представник громадського обвинувачення товариш Гоца, якого вирядив спеціально на процес окружний комітет незаможних селян, всю свою промову присвятив громадсько-політичному аналізові справи Антонівського «чуда». Товариш Гоца зазначив те, що Антонівське «чудо» було свідомою фабрика­-цією з боку куркульських елемен­тів, які провадили свою контр­революційну агітацію під за­хистком «піднесення релігійно­-го почуття». Насправді ж Антонів­ське «чудо» показало, що куркульські елементи села ще не ос­таточно відмовилися від спроб накласти свою руку на сумління, волю й свідомість селянських мас. З Антонівського «чуда» треба зробити відповідні політичні висновки в напрямкові збільшення уваги до села, до культ­освітньої роботи на селі та широкої організації незаможного селянства.

ВИРОК

У своєму останньому слові підсудні, як і під час зізнань, заперечували свою участь в організації «чуда» і заявляли, що вони дивились в колодязь, але нічого там не бачили і прохали суд суворо не судити їх.
Вироком суду колишнього свя­щенника автокефальної церкви села Антонівки та одного з головних ініціаторів Антонівського «чуда» підсудного Степана Бучка засуджено до одного року по­збавлення волі з позбавленням громадянських прав на п’ять років після відбуття кари. Сімнадцять підсудних засуджено до позбавлення волі строком на шість місяців кожного, з решти – частину виправдано, частину засуджено умовно.

Публікацію підготував Олег БУДЗЕЙ.