Четвер, 29 Жовтня 2020 р.
2 Жовтня 2020

ФРАНЦУЗЬКИЙ МЕТР І ГНИЛА ГАРЯЧКА: ЯКОЮ БУЛА КАМ’ЯНЕЦЬКА ШКОЛА У XVIII СТОЛІТТІ

Минулого тижня ми дізналися про перший вищий заклад Кам’янця – єзуїтський колегіум, котрий розташовувався на місці сучасного історичного факультету нашого університету. Сьогодні продовження розповіді про навчальні заклади Кам’янця минулих століть.

ЗАМІСТЬ ЄЗУЇТІВ – ТЕАТИНЦІ

Шкільний квартал, 1885 рікЗупинилися ми на сумному моменті: Товариство Ісуса було заборонене, всі єзуїтські навчальні заклади (а їх на території сучасної України було чима­-ло) закрили. Де ж училися юні подоляни?
По-перше, в місті й раніше дія­ли інші, неєзуїтські навчальні заклади. Скажімо, нижча пуб­лічна школа. Навчання в ній тривало три роки – і це, напевно, все, що відомо про цей заклад освіти. Ще одну школу утримували греко-католицькі монахи чину св.Василя Великого. Нагадаємо, що до анексії Поділля Російською імперією 1795 року більшість русинів-українців Ка­м’янця зокрема і Поділля загалом були греко-католиками. Пра­вослав’я було нав’язане окупа­ційною російською владою. А єзу­їтську школу після скасування ордену передали в управління священникам о­рдену театинців. Декілька їх спеціально прибули до Кам’янця зі Львова заради такої справи.
Подільська столиця знала різних ченців – і домініканців, і францисканців із тринітаріями, а от театинці були для міста чимось новим. Цей чоловічий римо-католицький орден заснував 1524 року на півночі Італії Кае­-тан Тієнський. Пізніше він був канонізованим. Каетан знайомиться з єпископом Театинсь­ким Джованні Петро Караффою, котрий пізніше став Папою Римським Павлом IV. Із розмов і роздумів цих двох отців церкви і народилося нове товариство. На відміну від інших орденів, цей складався не з ченців, а з прос­тих священників, які не при­ймали чернечих обітниць, а працювали парохами у своїх храмах. Головним завданням театинців було місіонерство та боротьба з єресями. Замість важкої та довгої офіційної назви ордену «Конгрегація регулярних кліриків Божественного провидіння» всі називали його членів просто театинцями. В Україні у них було два осередки: у Львові та Городенці на Прикарпатті.

КНИГОЗБІРНЯ В ПОДАРУНОК

У Кам’янці театинці чомусь дов­го не затрималися: займалися шкільними справами лише два навчальні роки, у 1776-1778 рр. Чому так сталося, історія поки не знає. Та місту вони залишили чудову бібліотеку 2000 томів. Тут були книги латинкою, французькою, іспанською, польсь­кою, італійською, німецькою та вірменською мовами. Темати­-ка? Найрізноманітніша, від фі­лософії до історії, від географії до права, від фізики до астрономії. Не лише друковані видання та підручники з Італії, Німеччини чи Нідерландів, тут були і стародавні рукописи з теології, філософії, логіки. А ще – вірмено-латинські словники. Про цю книгозбірку пізніше згадував у своїх працях відомий краєзнавець Йозеф Роллє. Коли 1808 р. російська влада проводила інвентаризацію театинського дарунка, книги було складено в 12 величезних пакунків. Інвентари­зація була не просто так: лише 1808-го, через 30 років після того, як театинці покинули місто, бібліотеку отримала у розпорядження школа, в якій колись викладали священники.
Але повернімося до 1778 р. Після театинців повітовою кам’янецькою школою взялася опікуватися Краківська академія. На­вчання у школі тривало шість років, а вчитися учні ходили до колишнього єзуїтського колегіуму. Вчительський колектив для закладу підбирали в Головній коронній школі. Частина вчителів дісталася закладу ще з єзуїтсь­ких часів, частину прислали з Краківської академії. 1788 року таким прибульцем з-над Вісли був професор права. Пізніше лакуни в педагогічному складі заповнювали випускники різних учительських семінарій.

НУ, ЗОВСІМ СЕРЕДНЯ ШКОЛА

Кам’янецька школа займала 50 місце із 74 шкіл тогочасної Речі Посполитої. З якого боку не подивися, вона була середньою: і за розмірами, і за якістю знань, які отримували учні. 1774 року в ній навчалися 200 учнів. 1780-го – рекордні 380. Далі цифри коливалися між 190 (1785 р.) чи 200 дітлахами (1782, 1786) і 300 (стільки було у 1790 та 1791 рр.). Найменше учнів було 1787 року – лише сотня.
З архівних документів випливає, що школа була погано обладнаною, бідною і давно потребувала ремонту. На це весь час звертали увагу ревізори, котрих тоді називали «генералами-візитаторами». Їх щороку надсилали в місто з перевірками Комісія народної освіти та Головна корон­на школа.
Шкільні приміщення були в аварійному стані, й батьки боялися відправляти туди дітей узимку. Тому навчалися тут лише доти, поки було тепло, а з холодами учні перебиралися в інші навчальні заклади.
Усі батьки знають: де скупчення дітей – там можливі хвороби. Два з половиною століття тому було так само. Учнів часто косили епідемії «гнилої гарячки». Були навіть летальні випадки.
1776 року посланець від Комісії народної освіти Казимир Липинський представив кам’янець­кому магістрату нову адмініст­ративну структуру шкіл на По­діллі. Правда, структура ця не була сталою і часто змінювалася. За нею в кам’янецькій школі мали працювати семеро вчителів. Зарплатню вони отримували безпосередньо від Комісії народної освіти. За станом на 1781 р., до кам’янецького освітнього відділу входили школи в Кам’янці, Барі, Шаргороді й Купиську (останній населений пункт, напевно, відтоді змінив назву: на По­діллі сьогодні таких немає, лише у Білорусі). Ще через два роки Кам’янець (центр воєводства!) чомусь віднесли до волинського відділу.
У ті роки в кам’янецькій школі працювали проректор, шестеро професорів, казнодій (бухгалтер), учителі французької та німецької мов – таких спеціалістів традиційно називали «метрами».

БИТВА ДВОХ ПРОФЕСОРІВ. У КОРЧМІ

Відомий педагогічний колектив зразка 1788 року. В.о. проректора тоді був священник Миколай Баранович, який також працював і професором вимови (була і така наука!), і «метром» французької мови. Вчителем І класу був священник Андрій Кобилинський, ІІ класу – Антоній Хімоновський. Професором математики значився Каетан Цішевський, права – Тадеуш Шмідт, фізики – Мацей Каспрович. Казнодієм був священник Андрій Богданович.
Якщо ви думаєте, що в сучасних учительських трапляється недружня атмосфера, то ви мало знаєте про 1788 рік. Професори фізики та права Каспрович і Шмідт чомусь не любили один одного. У квітні 1788 р. в одній із міських корчем фізик разом зі своїми учнями побився із п’яним Тадеушем Шмідтом. Звільнили з роботи в результаті тільки Шмідта, ще й звинуватили його в поганій поведінці та безбожності.
Про Мацея Каспровича «Подолянин» уже писав раніше: влітку 1784 р. він разом із комендантом фортеці Яном де Віт­те виготовляв повітряну кулю. Каспрович цікавився технічни­-ми новинками та експеримен­тами, спостерігав за природни­ми явищами. Він залишив опис землетрусу в Кам’янці, який став­ся ввечері 6 квітня 1790 р. Земля дрижала протягом шести секунд, жодної шкоди будинкам і мурам міста не було, але людей це налякало. А 8 травня 1788 р. на честь іменин короля Стані­слава Августа продемонстрував містянам власну «електричну машину», сконструйовану за планами англійського механіка Джессі Рамсдена. Пристрій палахкотів вогнем і вбивав невеликих тваринок – дивний спосіб потішити людей у свято.
Та винахідник – не обов’язково добрий педагог. У характеристиці фізика в «Рапортах головної коронної школи про генеральні візити шкіл» 1787 р. сказано: «До научання зовсім нездатний, в поведінці нерозтороп­ний, зухвалий».
Остання візитація кам’янець­кої школи відбулася 1793 року. «Генералом-візитатором» був тоді Марцин Фіялковський. Їхав він у польське місто, а приїхав – раптово – в російське. Новина про те, що Поділля дісталося Росії, школи закрили, а учнів розпустили по домівках, застала Фіялковського в дорозі. До Ка­м’янця пан таки доїхав, де з’ясовував фінансові відносини з учителями Яном Ришарським та Мацеєм Каспровичем. Вони вимагали, щоб кошти на книжки не від­правляли назад до Кракова, а були поділені між кам’янецькими педагогами, які не бажали залишатися в місті, яке раптово стало російським.

Ірина ПУСТИННІКОВА.