Субота, 24 Жовтня 2020 р.
2 Жовтня 2020

ЩЕ РАЗ ПРО АНТОНІВСЬКЕ ЧУДО

Зовсім недавно ми у трьох номерах поспіль (28 серпня, 4 та 11 вересня) друкували «Справу про Антонівське чудо», базуючись на матеріалах київської газети «Більшовик».
У Шевченківський театр Кам’янця-Подільського (нині міський Будинок культури, а перед тим Пушкінський народний дім тверезості), щоб висвітлювати процес, прибули кореспонденти й інших газет України: «Вісті», «Пролетарська правда», «Червоний край». Слідкував за судом і місцевий «Червоний кордон». Подаємо матеріал у газеті від 2 жовтня 1924 року, підписаний ініціалами «Т.М.». Цілком очевидно, що це Терень Масенко. Особливості тодішнього правопису збережено (инший замість інший, ріжні замість різні, керниця замість криниця тощо).

НЕ ТІЛЬКИ ТЕМРЯВА

Голова суду ГорчинськийЗараз у місті Кам’янці провадиться суд над Антонівськими «чудотворцями».
На суді виявилося, що в Антонівці – (село в 175 дворів) за старого часу не було школи, і зараз між оскарженими є дуже багато зовсім неписьменних. Виявилося, що в Комнезамі Антонівки всього 15 членів і що вони ходять ще й досі до церкви. Тому то й не дивно, що темне забобонне населення Антонівки так легко повірило Февроні Онищуковій, (у неї «не всі дома» – каже на суді Яким Онищук), коли та сказала, що бачила в керниці «матку божу». – Темне, збідніле село, яке не розуміє причин свого зубожіння і не знає добре того правдивого шляху, по якому треба і можна вибитися з своїх злиднів, прямуючи до нового кращого життя, яке несе радянський уст­рій, це населення легко вірить хитрій, або дурній, божевільній жінці, бо воно хоче вірити і при нагоді шукає такого «чуда». Це темрява. Тут непочате поле роботи для нашої школи та пунктів ліквідації неписьменности.
Прокурор ЯценкоАле чому це тут з’являється ціла юрба професіоналів – чудотворців, починаючи з «пророчиці» Ярини Зіньківської (саме так написано її прізвище в «Червоному кордоні». – О.Б.) та инших благочестивих волоцюг та брехунів – і кінчаючи Степаном Бучком, який використовує «чудо», пробуючи одірвати від Миньковецької слав’янської парафії Антонівських овечок, засновує автокефальну релігійну громаду?
Громадський обвинувач ГоцаЧому це він з цією громадою зразу ж береться за «божий промисел», за збирання грошей від богомольців, маючи на увазі збудувати «свою церкву»? І хіба це все? Добре, як би це полягало тільки в тому, що, як казав на суді Лисичук Мефодій: «бога не бачив, але діди й прадіди казали, що є»!
Але в цьому та й инших подібних «чудотворствах» причиною являється не тільки одна темрява: Як би вся суть була тільки в «чуді», у християнській вірі в те «чудо», то чому б там з’являлася така сила і куркулів, і всіх тих темних постатей, що тільки на такій ниві як «чудо» розпочинають свою таємну, контрреволюційну роботу?
А скільки там від того «чуда», разом з сифілісом рознеслося в ріжні кутки району, або й округи ріжних «благочестивих» оповідань про «кінець радянської влади», про «князя Кирила», про «Миколая Миколайовича»!
Хто цим усім займався, хто і влаштовував і використував для цього «чудо»?
І справедливий робітничо-селянський суд винесе свій присуд не над темрявою нашого селянина, з темрявою инші шляхи боротьби, а над тими таємними зло­чинними ворогами працюючого люду, що старалися цю темряву використати в своїх власних цілях, творячи контрреволюційне діло.