СТАРОПОДІЛЬСЬКИЙ УРБАНІЗМ

ЧАСТИНА ДРУГА

Позаминулого тижня ми ознайомилися з тим, як проєктували місто в Середні віки, і зупинилися на початку ХІХ ст. Кам’янець уже не польський, а російський, зроблено декілька карт міста і розроблено його генеральний план. Як архітектори та чиновники, ці урбаністи минулого, змінювали образ подільської столиці – читаймо далі.

НАВІТЬ У ДОЩ – І БЕЗ БОЛОТА

Хоч і торгівля в Кам’янці початку ХІХ ст. не буяла, як раніше, і народу проживало менше, ніж у Могилеві чи Вінниці, а все ж місто подобалося мандрівникам та приїжджим у справах. Ось досить компліментарний опис Кам’янця-Подільського із тому І тритомника «Статистичні, топографічні та історичні описи Подільської губернії» Лаврентія Маршинського (Вільнюс, 1820-1823 рр.): «місто муроване, особ­ливо у квадратному веселому і чистому Ринку (…). Вулиці ж прості, світлі, і так як і ринок бруковані, утримувані охайними, навіть у найсильніші дощі – без болота». Нині, в листопадову похмуру мряку, аж трохи за­здрісно читати про Кам’янець рівно 200 років тому.
Принагідно згадаємо, що наше місто справді могло пиша­тися станом доріг. Недарма у сквері за Ратушею встановлена скляна піраміда. У ній – шматок дороги. Точніше, музеїфікова­на ділянка найдавнішої міської бруківки України, віднайденої 2016 року Кам’янець-Подільсь­кою архітектурно-археологічною експедицією під шаром піз­нішої бруківки з ХІХ ст. Найдавніша в Україні – бо ще з 1760 р. Навіть найбільші міста на те­ренах нашої держави почали мостити каменем лише у ХІХ ст.
У Києві, приміром, бруківка з’явилася аж 1842 року. Історики, можливо, чули, що Львів був забрукований одночасно з відкриттям Америки, 1492 року. Тільки от мостили львівські вулиці деревом, а не каменем.
Вулиці Кам’янця масово вкри­лися бруківкою у 1830-х рр., та 1760 р. червоноградський чашник Стефан Маковецький вкрив кам’янецький Ринок каменем.
У щілинах найдавнішої бруківки знайшли уламки посуду та люльок XVII ст.

ДОРОГІ ВОДА Й ВИНО, ЗАТЕ ДЕШЕВІ КАВУНИ

Із книги Маршинського дізнає­мося, що 1819 р. до Кам’янця привозили вино з Волощини (теперішньої Молдови) та Угорщини – і останнє було занадто дорогим. Приїжджали зі своїм крамом купці з Одеси та торгового гіганта того часу Бердичева – і навколо Ратуші можна було що завгодно купити. Вічним дефі­цитом були хіба дрова, у ті часи потрібні абсолютно всім. Як писав Маршинський: «Дрова коштують чимало з причини віддаленості лісів. А ще більше через вирубування в них усе більшої кількості дерев, вирощуванням котрих ніхто не займається». Зелених екоактивістів тоді ще не існувало. Також автор скаржиться на дорожнечу води для приготування їжі, пояснюючи таку ціну тим, що бочки з нею доводилося тягнути аж від Смотрича вгору до середмістя. Що ж виходить, усе в Кам’янці було занадто дорогим? Не все: більшість товарів коштувала дешевше, ніж в інших подільських містах. Особливо дешевими були фрукти, дині та кавуни.
Вимощений охайний центр міста контрастував із хаотичними передмістями з мазанками чи дерев’яними будинками, які зграйками обступали церквиці. 1795 року з 564 будинків міста в середмісті розташовувалися 285. І нова влада вирішила си­туацію із забудовою змінити.
16 липня 1797 р. російський Сенат видав наказ подільському губернаторові підготувати історично-топографічний опис місцевості й надіслати його до Петербурга. Нагадаємо, що наслідком указу стало створення 22 вересня того ж року інженером, підполковником Дементієм Мелещенковим ще одного плану Кам’янця, де були не лише зазначені будинки та фортифікації, а й написані пропозиції з впорядкування, модернізації та пристосування певних об’єктів до нових функцій.

АТЛАСИ ІЗ ПРОПОЗИЦІЯМИ

1806 р. губернський земле­впорядник Екстер видає перший «Атлас» («Географическое, гид­рографическое, топографическое и экономическое описание Подольской губернии и к опису атлас сочинено подольским губернским землемером Экстером в 1806 г.»). Тут були прикрашені гербами досить скромно виконані плани губернії, повітів та міст.
Наступне таке видання було датоване 1819 р. Ще один «Атлас» видали вже 1842 р., в часи губернаторства Карла Фліге. Автором був губернський землемір Георгій (Єжи) Щуревський. Східну сторону міста він пропонував розбудовувати шаховою структурою кварталів та поєднати з островом нарешті ще й передмістя – Руські та Поль­ські фільварки й Біланівку. За­будовувати обидва фільварки та Біланівку планувалося ре­гулярною сіткою кварталів, що покінчило б з плутаною системою вулиць і вуличок, яка існувала там до того часу. Поблизу до пош­тових трактів, які перерізали Польські та Руські фільварки, було запропоновано облаш­ту­вати майдани, а на них звести церкви. Ця частина плану була втілена – згадайте спроєктовану архітектором В.Васільєвим Покровську церкву на початку вул.Франка та Георгіївську (колишній планетарій) на Польських.
Пов’язати місто з його фільварками було ідеєю якщо не революційною, то давно визрілою. До того часу вся комунікація між островом-метрополією і його са­телітами на іншому березі ріки здійснювалася лише за допо­могою Замкового мосту та збудованого росіянами 1793 р. Дерев’яного мосту біля Польської брами. (Після спорудження Новопланівського Дерев’яний почали називати Старим). На Руські фільварки не вів жоден міст. Та й існуючі два були не найсучаснішими. Замковий, котрий народ вперто називав Турецьким, був катастрофічно вузьким. Дерев’яний був – ну, власне! – дерев’яним, і майже щовесни нищився розливами на Смотричі. Тож головним урбаніс­тичним завданням для міста 1842 р. було планування та будівництво нового мосту. Або й мостів. Саме так вирішив Георгій Щуревський – і запланував у «Атласі» зведення відразу двох, обох кам’яних. Один планував­ся з боку Польських фільварків, інший – навпроти Гунських криниць. І саме у цьому аспекті губернський землемір виявився візіонером. Мости є. А от усе інше із запланованого…

ТРИ ПЛАЦИ Й КІЛЬЦЕ БУЛЬВАРІВ

Саме в «Атласі» 1842 року вперше в історії Кам’янця на папері з’являється топонім «Старе місто». Наближену до прямокутника територію Старого міста мали обмежувати з півночі та сходу сади, котрі планувалося протягнути аж до Смотрича. Щуревський планував озеленити все місто, оточити його зеленим поясом із дерев – здається, впер­ше в історії Кам’янця хтось задумався про зелені насадження у громадському просторі.
Паралельно до каньйону та запланованих бульварів Кам’янець мала оперізувати новостворена вулиця Новобульварна (пізніше назву змінили на Бульварну).
Перпендикулярно до Бульварної в північній частині міста бігла коротша вулиця, котра на Польських фільварках мала переростати в поштовий тракт у напрямку Проскурова. У 1900-1901 рр. ця новостворена вулиця називалася Богодільничіською. Нині ми її знаємо як Пушкінську.
Бульварна мала пов’язати між собою три міські площі, на кар­ті по-солдафонському названі «плацами». Один такий плац мав розташовуватися з боку Руських фільварків – на ньому планувалося звести церкву. З боку не­існуючого тоді Новопланівсь­кого мосту та джерел, відомих як Гунські криниці, планувався ще один плац.
Нарешті найбільшою мала бути квадратна площа в північ­но-­східній частині міста (в околицях башти Баторія). Розміром цей плац мав бути 120х120 сажнів (сажень – російська мі­ра відстані, яка приблизно дорівнює 1,6 м). Саме з цього боку був у ті часи го­ловний в’їзд у місто – попри руїни Польської брами. Тож і ця площа мала б у майбутньому ста­ти головним міським майданом – тут мала ки­піти торгівля (для цього у центрі площі планувалося звес­ти гостинний двір із кількома торговими залами та складами провіанту), тут збирався б народ на урочистості. У центральній частині східного боку плацу мав вирости грандіозний православний собор. Приватні будинки, які мали б вирости неподалік від запланованого май­дану, планувалося будувати з виструненими в рівну лінію фасадами, а садочки та двори мали бути винесеними в глиби­ну ділянок. Планам не судило­ся здійснитися. Хоча власне як гостинний двір був запроєк­тований підковоподібний у плані будинок, який з’явився тут 1861 р.
Імовірно, видання «Атласу» було приурочене до візиту в губернську столицю російського царя Миколи І у серпні того року. Рукопис цього твору зберігався в нашому архіві до трагічної пожежі влітку 2003 р.
Скласти план міста і внести пропозиції з його модернізації було лише половиною справи. Далі потрібно було отримати «височайшеє соізволєніє» ім­ператора на такі перепланування. До кінця ХІХ ст. російські монархи дали згоду на впровадження змін лише у п’яти містах Подільської губернії: Проскурові – 1824 р., Вінниці та Летичеві – 1839-го, Новій Ушиці – 1845 р. Нарешті 5 лютого 1845 р. такий дозвіл Микола І дав і щодо Ка­м’янця. 1884 р. вдалося отримати царське «добро» і стосовно розширеного плану міста, виконаного ще 1872 р. Він був конче потрібен: тісне Старе місто ви­хлюпнулося на лівий берег Смот­рича завдяки щойно збудова­ному Новопланівському мосту. З’явився Новий план – і його теж потрібно було облаштовувати. Але це вже наступна сторінка на­шої історії.

Ірина ПУСТИННІКОВА.