ЯК ЗВУЧАВ СТАРИЙ КАМ’ЯНЕЦЬ

Ми можемо уявити, як виглядав давній Кам’янець, зав­-дяки гравюрам, документам чи описам мандрівників. А от як звучало наше місто колись? Давайте перенесемося в часи, коли музика була ще розкішшю та нечастою радістю. Це важко уявити тепер, коли до улюбленого трека – лише один порух пальця і кнопки на смартфоні, та колись музика була синонімом свята або церковної служби.

Так само, як і скрізь у Європі, музика у старому Кам’янці чітко поділялася на духовну, яку ви­конували у храмах, та світську. Та який музичний жанр не обереш, без нотної грамоти та вміння грати на музичних інструментах далеко не заїдеш. «Подолянин» уже розповідав на своїх шпальтах історію кам’янецького єзуїтського колегіуму – першого кам’янецького вишу, що працював у XVIII ст. Викладання музики в закладі було на досить високому рівні, тож його випускники могли похвалитися вмінням співати за нотами та грати на му­зичних інструментах. На жаль, поки що не знайдено жодного архівного документа, котрий містив би список, які саме інст­рументи були обрані для науки. При колегіумі діяв театр – і музика була необхідною частиною вистав, які влаштовувала в ньому молодь.
Крім єзуїтської колегії, нагадаємо, в місті діяла ще й єзуїтська школа. Існували й єзуїтські бурси – там навчалися переважно діти незаможних батьків. Але музику викладали в усіх закладах. Бурсаки навіть були зобов’язані виступати з музичними творами публічно, грати для містян.
У червні 1733 р. у кам’янець­кій колегії відбувся модний у ті часи захід – філософська дискусія. Після її завершення трембовельський полковник Завадський влаштував для панів учених обід. Відомо, що на ньому звучала музика.
Мусили бути музиканти і при римо-католицькій кафедрі міс­та. І при ній точно існував кафедральний хор, завданням кот­рого був музичний супровід усіх урочистих подій, котрі відбувалися в Петропавлівському кос­телі. 1736 року пройшла церемонія поховання подільського воєводи Стефана Гумецького – документи свідчать, що на ній співали кам’янецькі монахи, каноніки (керівники церковних хорів) і хор кафедрального костелу. Без музики не обходилися і прийоми у кам’янецьких єпископів та капітули. 8 грудня 1748 р. святкували іменини тодішньо­го римо-католицького єпископа Миколая Дембовського, і на бан­кеті, влаштованому з такої нагоди, теж звучала музика.
Із церковниками та їхніми вподобаннями зрозуміло. А як щодо світської влади в місті? Жоден великий прийом, жоден святковий обід на честь урядової делегації в місті не обходилися без музики та танців. Документи свідчать, що 1751 року прийом-карнавал, на котрому танцювали аж до ранку, влаштував у Кам’янці львівський ста­роста Іоахим (Юхим) Потоцький. 1768 року до міста з візитом завітав посол вельможного сусіда – хотинського паші. З такої нагоди генеральний полковник Фран­цишек Ксаверій Браницький влаштував прийом із танцями. Ймовірно, на таких заходах за музику відповідали приватні ансамблі місцевих аристокра­тів – у XVIII столітті і на Поділлі, і у Речі Посполитій, і в усій Європі було модно тримати у своєму палаці власних музикантів. Чиновники високого рангу часом привозили до міста театральні трупи та музичні ансамблі. 1783 року з оказії іменин ще одного героя «Подолянина», коменданта нашої фортеці Яна де Вітте було показано оперету. Нечувана в місті річ стала можливою стараннями подільського підкоморія Казимира Липинського.
Швидше за все, власний ансамбль мало і місто, щоб забезпечити музику на урочистих світських подіях і святах. Серед видатків польсько-руського (читай польсько-українського) магістрату часто зустрічаються суми на оплату музикам. Імовір­но, саме цей ансамбль тішив вуха слухачам на прийомі з наго­ди відправлення до Туреччини страж­ника коронного Юзефа Се­раковського 1732 року. «Прегарну виставу» з музикою згадують документи від 7 травня 1776 р., у переддень королівських іменин. Влаштував свято кам’янець­кий магістрат.
Меси, прийоми, урочистості – це все для еліти. Але музики хотілося і простим людям. І вона в них була. Звучали акордами та гупали п’ятами в танках усі ка­м’янецькі корчми. Жителі краю, котрий не так давно звільнився з-під османської неволі, краю, котрому все ніяк не давали спокою то епідемії, то неврожаї, то напади гайдамаків, то марширування по його дорогах російських полків, не втрачали жодної нагоди потішитися життям, повеселитися і потанцювати. Чим важчим було буденне життя, тим більше душа хотіла хоча б на хвильку забутися під чарівні звуки скрипок чи лютень. Це вічна наша самотерапія, і тепер, у часи пандемії та непевності, вона теж актуальна.
Так, церковну музику згадали, придворні капели – теж, народну не забули. Це вже всі різновиди? Звісно, ні. Гарнізонне місто з великою кількістю вояків звучало також військовими маршами. Кам’янецький гарнізон мав у своєму складі військовий оркестр. Кам’янецька газета від 25 березня 1736 р. повідомляє, що в місті гучно відсвяткували чергові іменини чергового вельможі. Цього разу це був гетьман великий коронний Юзеф Потоцький. Із такої нагоди солдати з Корпусу артилерії коронної влаштували прегарне світлове «шоу». А акомпанементом до артилерійських феєрверків був виступ гарнізонного оркестру та стук барабанів.
Військові музики часто грали і для простих мешканців міста. А ще при гарнізоні діяв самодіяльний театр і часом тішив містян виставами. Одна з подільсь­ких газет під назвою «З Кам’янця» згадує, що в липні 1784 р. вояки з артилерійського кор­пусу показали комедію «Солдатське кохання». Хоча театр – це вже зовсім інша розвага. Й інша історія, котру ми теж обов’яз­ково розповімо на сторінках газети.

Ірина ПУСТИННІКОВА.