Вівторок, 27 Липня 2021 р.
29 Січня 2021

ЧОТИРИ БИТВИ ЗА КАМ’ЯНЕЦЬ

Кандидат історичних наук Валентин Пагор, що працює в Національному історико-архітектурному заповіднику «Кам’янець», нещодавно видав надзвичайно цікаву та змістовну книжку «Битви за Кам’янець». Вона має підзаголовок «Public history», тобто «Публічна, популярна історія».

Обкладинка книжки «Битви за Кам’янець»Науковим редактором видання є кандидат історичних наук, доцент Вадим Стецюк, а рецензентом – доктор історичних наук, професор Олександр Комарніцький. Право на екранізацію належить Андрієві Зайцю. Видавець книжки – Алла Панькова.
В анотації сказано: «У книзі описано захоплюючі битви за Кам’янець-Подільський. Баталії XVII і XX століть розкривають вершини військового мистецтва, таємні плани та неочікувані тактичні рішення, і все з однією метою – захопити неприступне місто».
Книжка складається з чотирьох розділів. Перший із них – «Велика битва, 1633 рік» – має п’ять частин: «Абаза-паша», «Листи в Польщу», «Похід», «Битва за місто» та «Полонянка для султана». Йдеться про невдалу битву за Кам’янець Абази-паші.
Другий розділ має назву «Облога міста турками, 1672 рік». Він теж має п’ять частин: «Пересторога», «Deli, 100 000, Love sto­ry» (зокрема, про Рабію Гюльнуш), «Анатомія облоги», «Штурм фортеці» та «Кам’янецький ейялет». Завершуючи цей розділ, автор пише:
«До кінця XVII століття Османська імперія поступово ослабла. 1699 року на засіданні Карловицького конгресу прийнято рішення повернути Кам’янець разом з територією Поділля Польщі. 21 вересня після 27-річного володіння містом турецькі родини вийшли і стали на Підзамчі.
Воїни ще залишалися в місті і чекали офіційного розпорядження. Наступного дня, у вівторок, до міс­та наблизилося польське військо.
З міста назустріч їм вийшов яничарський загін, а в замкових воротах показалося 300 татар, які належали до свити турецького коменданта. За ними повільно вийшли Ібрагім-паша і валаський господар. На волохатій кобилі виїхав Мустафа Каґраман-паша, оточений 12 вірними охоронцями. Несподівано поляки зіграли веселу музику. Але ті не піднесли голови, продовжуючи свій рух дорогою на Підзамче, де їм встановили тимчасовий табір. Назустріч виїхали комісари на чолі з київським воєводою Мартином Копт­ським з дорученням прийняти управління містом. Паша запросив польську сторону до шатра, де всі, розсівшись, випили свіжозаваре­ної кави з солодощами. Після цього паша продемонстрував письмове доручення султана про повернення замку Речі Посполитій. Мартин Коптський зачитав документ, в якому йшлося про прийняття Ка­м’янця. Наостанок після перегляду всіх паперів паша промовив: «Ми взяли Кам’янець лицарськи, лицарськи ним володіли і повертаємо його лицарськи». Ібрагім-паша додав: «Бог велить нам віддати Вам Кам’янець». Яничарага віддав клю­чі від міських воріт, а київський воє­вода, знявши з пальця розкішний діамантовий перстень, подарував на пам’ять паші. Після короткого прощання турки рушили за Дністер. В місті відразу почалося святку­ван­ня, стріляли з гармат і рушниць, сим­волічно направляючи зброю в бік Дністра.
Турки залишали місто розчарованими, деякі з них тут народилися і виросли, а виїжджали в Туреччину, як на чужину. Сам паша сказав: «Краще б прийшли сюди за моєю головою, ніж тепер мені так покидати Кам’янець».
Розділ «Австрійська атака, 1914 рік» присвячено початку Першої світової війни і недовгій окупації Кам’янця-Подільського австрійськими військами. Цей розділ складається з чотирьох частин: «Напередодні війни», «Біплани», «Артобстріл» та «Три дні окупації».
Четвертий розділ, який завершає книжку, «Кам’янець-­Подільський котел, 1944 рік» знову має п’ять частин: «Надзвичайно секретно», «Котел Губе», «Пам’ять залишається!» (що­денник Ірини Хорошунової), «Битва V.2.0 (про спробу німців відвоювати Кам’янець-Подільський) та «Руїна».
Наприкінці наведено список літератури. Валентин Пагор пише, що у виданні змальовано великі битви за ворота в Європу – місто Кам’янець-Подільський. Текст написано в науково-по­пулярному жанрі, який отримав назву «публічна історія». Використано документи учасників історичних подій: листи гетьмана Станіслава Конецпольського, «Реляцію Кам’янця», спогади, архівні матеріали. Завдяки науковим дослідженням професорів Юрія Мицика, Валерія Степанкова та Даріуша Колодзейчика вдалось висвітлити маловідомі сторінки нападу турків на Кам’янець-Подільський 1633 та 1672 років. Події Першої та Другої світових війн відображені в спогадах військових кампаній, газетних публікаціях та документах Центрального державного історичного архіву в Києві. Для тих, хто бажає глибше (науково) ознайомитися з історичними подіями, описаними у виданні, варто звернути увагу на перелік основних історичних джерел та літератури.
Наприкінці, для прикладу викладу, наведемо частину «Надзвичайно секретно» з розділу «Кам’янець-Подільський котел, 1944 рік».
«Початок цієї історії був таким:
Сторінка книжки Валентина Пагора з портретом Рабії Гюльнуш«Була неділя, або, як говорили за «совєтів», «вихідний день», отже, інколи в неділю я міг поспати більше звичайного – до 7 години ранку. Тупіт і біготня під нашими вікнами роз­будили мене. В голові майнула думка, що сталося щось надзвичайне. Через кілька хвилин вбігає в кімнату сестра дружини Ніна і перелякано сповіщає: «Війна! Німці оголосили війну СРСР. Ваня і Стьопа прибіг­ли додому і сказали, що їхній полк пішов уже на фронт. Уже бомбили багато наших міст, таких як Київ, Житомир, Одеса, Севастополь».
У Ніни цього місяця поселилися на квартирі два лейтенанти-артилеристи – Ваня і Стьопа, і це вони перші внесли в наш дім страшне слово «війна». Дружина засумувала й дрібнила слізьми, але в мене чомусь не виникло ніякої тривоги, лише заклопотаність про мате­ріальний стан моєї сім’ї в майбутньому й питання, де я буду в найближчі дні? Я знав, що в місті надзвичайна тривога, і пішов на подвір’я. На небі були недбайливо розкидані зрідка пірчасті хмарки – ознаки дощу в найближчі дні. Крізь просвітлені хмарки сонце золотило оселі. Ще не було в місті ніякого воєнного страхіття, але де дівся крик­ливий пафос радянського псевдопатріотизму. Вже з перших днів війни, коли фронт був кілометрів за 200 і більше, населенням опанував страх і непевність – я це так добре пам’ятаю.
Ідучи подвір’ям, я повернувся до кімнати. Радіорепродуктор хрипів і тарабанив. Одначе було виразно чути тривожний голос диктора: «Граждане, граждане города Каменец-Подольска, к городу приближаются по направлению со стороны села Устья три самолета противника. Будьте спокойны и бдительны». Значить, війна справді почалася. Цікаво побачити, що то за «самольоты противника». Я вийшов з кімнати, щоб побачити їх. Справді на небосхилі появилися три літаки. З різних напрямків заклацали і затарахкотіли дрібно- і великокаліберні скоростріли. Були навіть такі диваки, що стріляли по літаках з гвинтівок. Одначе літаки безбоязно кружляли собі над містом. Вони не скинули жодної бомби, жодної прокламації, не зробили жодного пострілу. Це, очевидно, були розвідувачі, які, напевно, з досвіду знали краще від «патріотів страни соціалізму», що більшовицька зброя їх не вразить, отже, вони так вільно літали над Кам’янцем. Перші сотні і тисячі даремно випущених ско­рострілами куль по німецьких літаках посіяли сумнів щодо боєздатності Червоної армії і досконалості «найпередовішої в світі техніки». Після цього нальоту війна стала мате­ріальним фактом навіть в очах дітей. Щоправда, діти сприйняли війну з цього зльоту, як забавну гру…
Серед людності вже о 2 годині дня кружляла вістка, що в місті наказом Кам’янець-Подільського військового комісаріату проголошено мобілізацію до 35 років. Я знав, що мобілізацію оголошувати мала право лише Верховна Рада, але її голосу ще не було чути. Отже, ясно було, що наказ про мобілізацію, очевидно, був надрукований десь за місяць до війни, і лише тепер його опублікували.
О 4 годині дня я вибрався до центру міста і побачив, як проходили безладні колони щойно мобілізованих частин. Червоноармійці шкандибали по брукові вулиці з натертими ногами від неприпасованого взуття. У крамницях протягом дня зникло все з полиць. Господарки даремно бігали з крамниці в крамницю – що не взяли спритніші, те по квартирах поховали євреї.
Уночі радіо передало указ Верховної Ради СРСР про мобілізацію чоловіків віком до 35 років. У цьому нервовому напруженні першого дня здавалося, що трудно пережити навіть один день війни…».
Ці слова належать невідомому свідку початку війни. Він їх опублікував у газеті «Подолянин» (Der Podolier) під псевдонімом «Л.К.». Тоді, 22 червня 1941 року, Адольф Гітлер наважився на найбільшу авантюру свого життя – напад на Радянський Союз. Наступ був блис­кавичним. Німці двічі бомбили місто, і вже 10 липня Кам’янець-Подільський був у складі Третього Рей­ху. Життя в окупованому місті від­разу кардинально змінилося.
Навесні 1942 року розпочалися систематичні роботи з розбирання пошкоджених історичних будинків Старого міста. З місцевого населення сформували спеціальну групу чорноробів, які для німецьких офіцерів заготовляли дрова та буд­матеріали. Як наслідок, було розібрано всю історичну забудову вулиці Довга над каньйоном, яка впродовж століть формувала історичний силует міста. Постраждало багато пам’яток архітектури.
Очевидець писав: «Людей на вулицях майже не видно. Пішохідні доріжки позаростали травою. Блукаючи вулицями Старого міста, наткнувся майже на єдину в місті цивільну установу «Контору по розбиранню будинків». Серед мертвої тиші вулиць Старого міста чути глухі удари ломів і гуркіт падаючих стін. Так знищують вулицю за вулицею, планомірно, з німецькою методичністю зрівнюють із землею історичні будови…».
Старе місто занепало, перетворилося на гетто з тюрмою. Неодноразово тут спалахували інфекційні хвороби, які поширювалися серед ув’язнених. Право ввійти в місто мали лише постійні мешканці.
Натомість в затишному районі на Новому плані, який був відда­ний для проживання німецьких офіцерів та місцевих чиновників, па­нувало розкішне життя. Функціонувало 2 фешенебельні ресторани, декілька магазинів одягу, відремонтовано кінотеатр. Німці завезли найновіше кінообладнання, на якому демонструвалися зарубіжні фільми. Особливо популярними були голлівудські стрічки «Бродвей­ська мелодія», «Бажання», «Це трапилося одного разу вночі». Життя вирувало. Гуляти вечором тут було безпечно, вулиці патрулювалися жандармерією. Із слов’янського населення потрапити сюди мали право лише охайні жінки та дівча­-та. Так все б тривало і далі, якби розкішне життя окупантів не перервало донесен­ня з Берліна під грифом «Надзвичайно секретно» (streng geheim).
За даними німецької розвідки, якій вдалося перехопити таємне повідомлення, стало відомо, що СРСР на днях планує розпочати масштабну військову операцію на Правобережній Україні. Це викликало неабияке занепокоєння в німців, які вже систематично здавали захоплені території. Настав час великих ризиків в умовах відсутності доріг і розриву комунікацій.
Закінчувалася сурова зима. Глухим гулом артилерії зі сходу на­ближався фронт. На Поділлі су­дилося розгорнутися битві, в якій обидві сторони задіяли величезну кількість танкових з’єднань, біль­ше ніж на будь-якій іншій ділян­ці радянсько-німецького фронту в той період. Брязкіт гусениць важких «Тиг­рів», «Пантер» та радянських «ІСів» впродовж декількох тижнів трусив тихі українські міс­течка і села.
4 березня 1944 року розпочався загальний наступ на всіх ділянках фронту. Того дня фронтовий кореспондент Костянтин Симонов у своєму блокноті записав:
«Я стверджую, що людина, не побачивши дороги тут, на півдні, цієї весни, не може зрозуміти до кінця, що це таке. Уявіть собі старе шосе, складене з підігнаних один до одного величезних каменів, залишене десь в самій середині ремонту, коли робітники вивернули все це каміння один за іншим з ґрунту, так і залишили його на місці, не встигнувши ні прибрати, ні перекласти. Це перше.
Друге. Уявіть собі, що зверху на ці вивернуті камені налито півметра рідкого бруду, якому нікуди стікати, тому що по обидва боки шосе на одному з ним рівні знаходиться ще більш глибоке болото.
Третє. Уявіть собі, що повзучи по такому шосе на всюдиході, але збісившись від штовхання машини, підкладання під колеса колод, соломи, всього що потрапило, ви раптом захотіли, плюнувши на спроби, проїхати по такій дорозі, вибратися на цілину і рушити по полю, то вас зупинило б від цього необережного наміру наступне видовище: в п’ятнадцяти метрах від дороги прямо з болота стирчить башта танка, не танк, а саме башта, тому що при наближенні ви з’ясовуєте, що танк цілий і неушкоджений, він просто затонув в багні».
Звичайно, чотирма битвами не вичерпується історія боїв за Кам’янець-Подільський. Наприклад, 3 червня 1919 року Третя Стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням полковника Олександра Удовиченка, атакувавши більшовицькі частини під Кам’янцем-Подільським і розбивши їх ущент, оволоділа міс­том. Сподіваємося, що цю та інші битви буде висвітлено у другій частині книжки. А наявна час­тина справляє надзвичайно гарне враження як змістом, так і численними вдало підібраними ілюстраціями.