Вівторок, 11 Травня 2021 р.
12 Лютого 2021

ОТЕЦЬ ФЕОДОСІЙ ТА ЙОГО ДОНЬКА

У Москві 2013 року накладом у тисячу примірників побачила світ 482-сторінкова книжка «Сім’я Горшкових у нарисах і спогадах родичів». В анотації до неї сказано, що видання присвячено історії родини Горшкових – близьких і рідних радянського військового діяча, творця ракетно-­ядерного флоту, адмірала флоту Радянського Союзу, двічі героя Радянського Союзу Сергія Горшкова. Вона об’єднує розповіді та нариси, написані родичами адмірала Горшкова, а також рукописи, збережені в сімейних архівах професора Георгія Горшкова. Оскільки адмірал Горшков народився 1910 року в Кам’янці-Подільському, а професор Горшков – 1909 року в селі Пудлівці Кам’янецького повіту, то видання надзвичайно цікаве й для нас.

ОТЕЦЬ ФЕОДОСІЙ У СПОГАДАХ

Георгій Михайлович ГоршковОтець Феодосій – це дід адмірала Горшкова, батько його матері Олени Феодосіївни Нікітюкової (у заміжжі Горшкової). Що ж про священника Феодосія повідають його родичі?
У післямові до спогадів сказано, що збірник грішить браком архівних пошуків. Мало знаємо ми отця Феодосія та його сім’ю. Але ж він був спадковим священником, і про всі події в житті цієї сім’ї є дані в записах відповідної єпархії. Хоча малоймовірно, сказано в післямові, що архіви українських єпархій збереглися. Одразу ж скажемо, що це неправда. Так, у Державному архіві Хмельницької області є величезний фонд Подільської православної консисторії.
У спогадах Тетяни Осипової (Горшкової), сестри адмірала, бачимо, що Олена Феодосіївна походила з родини спадкових православних священників.
Її батько, протоієрей Феодосій, викладав у гімназії закон Божий. Він дуже засмучувався, що ніхто із синів не вибрав стезі священника. Олена Феодосіївна була молодшою дочкою в сім’ї, де, крім неї, було ще дві сестри та два брата. Вона рано втратила батьків.
Олена Горшкова, донька адмірала, згадує, що Олена Феодосіївна (в дівоцтві Нікітюкова) була яскравим представником інтелігенції XIX століття. Вона народилася і виросла в Кам’янці-Подільському. Батько її (отець Феодосій) був священником, що зіграло величезну роль у формуванні морального обличчя Олени. Вона, рано втративши матір, виховувалася в закритому пансіоні для дівчат із шляхетських родин. Олена Феодосіївна була наймолодшою з дітей, старші – сестри Юлія та Єлизавета і два брати. Про долю своїх близьких Олена Феодосіїв­на говорила мало. Після 1917 ро­ку не було прийнято поширюватися про своє коріння. Олена Сергіївна додає, що, мабуть, багато цікавих моментів таїть у собі історія роду священника Феодосія Нікітюкова.
Тетяна Осипова, донька сест­ри адмірала, 1941 року наро­дження, пише, що отець Феодосій свого часу закінчив Петербурзький університет, східне від­ділення. Здається, після смерті дружини він переїхав до Кам’янця. І отримав там парафію. (Мож­ливо, він переїхав туди ще з дружиною). Все це відбувалося в другій половині ХIХ століття. Олена Феодосіївна – мабуть, молодша в сім’ї, вчилася в Кам’янецькому єпархіальному учи­лищі. Здається, вже після смерті батька. Отець Феодосій помер рано, дуже сумував за своєю дружиною.
Це все, що можна почерпнути зі спогадів. Як далі побачи­мо, тут, за браком фактів, нагромаджено багато нісенітниць про отця Феодосія.

ОТЕЦЬ ФЕОДОСІЙ У «ВІДОМОСТЯХ»

Багато чого про життя та діяль­ність отця Феодосія Нікітюкова ми можемо почерпнути з «Подільських єпархіальних відомостей», які видавалися з 1862 року, та інших офіційних довідників.
Уперше згадано його у «Відомостях» від 15 червня 1871 року: священника Феодосія Нікітюкова 26 травня (за старим стилем) затверджено на посаді благочинного сьомого округу Ямпільського повіту. Його обрано за новим балотуванням терміном на п’ять років.
15 квітня 1872 року ми довідуємося, в якому саме селі Ямпільського повіту був священ­ником Феодосій Нікітюков, – Стріль­ник (в однині). Нині це село Стрільники (в множині) Шаргородського (тепер, відповідно до постанови Верховної Ради Украї­ни від 17 липня 2020 року, Жмеринського) району Вінницької області.
Зі списку чинів, які перебувають на службі в Подільській губернії, складеного на 1 червня 1872 року, довідуємося, що благочинним сьомого округу Ямпіль­ського повіту в селі Стрільник був Феодосій Якович Нікітюков. Отже, він був сином Якова (очевидно, священника або дяка).
У «Відомостях» за 15 квітня 1877 року сказано, що Феог­ност, єпископ Подільський і Брац­лавський, надав Боже благословення та висловив подяку священнику села Стрільник Феодосію Нікітюкову за пожертвування на церкву 35 рублів і за ревне старання про її будівництво, парафіянам того ж села – за пожерт­вування 7550 рублів на будівництво нової церкви, поміщику Костянтину Пейкеру – за пожертвування на будівництво тієї ж церкви 100 рублів, і церковному старості тієї ж парафії селянинові Михайлу Школьнику – за діяльне сприяння в спорудженні церкви. Того ж 1877 року священника Феодосія Нікітюкова затверджено окружним депутатом четвертого округу Ямпільського повіту.
1885 року в Кам’янці-Подільському вийшли статистичні відомості про церкви та причти Подільської єпархії. Тоді Стрільник належав уже до четверного, а не сьомого благочинного округу Ямпільського повіту. Про це село сказано, що в ньому є церк­ва на честь Іоанна Богослова, побудована 1875 року. Число парафіян: чоловіків – 523, жі­нок – 567. Орної придатної зем­-лі – 45 десятин, незручної – 5 десятин 195 сажнів, сіножатей без лісу – 13 десятин. Відстань парафії від місцевого благочинного – 20 верст. Найближча поштова контора – село Рахни Лісові. Наявний склад причту: священник Феодосій Нікітюков, а на місці псаломщика диякон Петро Савкевич.
6 липня 1891 року «Відомос­ті» повідомили, що 13 червня (25 червня за новим стилем) 1891 року помер священник села Стрільник Феодосій Нікітюков.
Отже, понад 20 років отець Феодосій був священником у селі Стрільник. Він не був протоієреєм, не викладав закон Божий у гімназії, як сказано в спогадах. Також піддаємо сумніву, що він закінчив східне відділення Петербурзького університету.
У отця Феодосія були доньки Юлія, Єлизавета, Олена (остання народилася 1876 або на початку 1877 року) та сини Олексій, який народився 17 березня 1866 року, Микола, який народився 9 травня 1878 року. Можливо, ще були діти. Як бачимо, Олена не була наймолодшою з дітей отця Феодосія, як це ствер­джує донька адмірала. Неправда й те, що він дуже засмучувався, що ніхто із синів не вибрав стезі священника. Микола, коли 1891 року помер його батько, навчався в Шаргородському духовному училищі, а 1893 року його перевели в перший клас Подільської духовної семінарії.
У «Відомостях» за 20 липня 1891 року наведено алфавітні списки Подільського жіночого училища духовного відомства, складені після річних випробувань. Олена Нікітюкова (майбутня мама адмірала) у рік смерті батька закінчила в цьому училищі п’ятий клас і була переведена в шостий, випускний. Серед чотирьох вихованок п’ятого класу, які удостоєні правлінням училища нагород книгами за зразкову поведінку та відмінні успіхи, бачимо і Олену Нікітюкову. Тож за життя батька його донька встигла закінчити п’ять із шести класів училища. Нині в цьому приміщенні розташовано коледж харчової промисловості.

СЕЛО СТРІЛЬНИКИ

У «Парафіях і церквах Подільської єпархії», виданих 1901 року під редакцією священника Юхима Сіцінського, є дані і про Стрільники.
Стрільники – село, розташоване на схилах трьох невисоких горбів. Поблизу села протікає невелика річечка, яка впадає в ставок, що належить земле­власнику барону Маасу. Найближча залізнична станція Рахни Лісові в чотирьох верстах. Там же є і поштова контора, з якої проведено телефонний дріт у Стрільницьку дослідну сільсь­когосподарську станцію, а звідти – в Деребчинську економічну контору.
Піднесене і відкрите розташування, близькість лісів, відсутність багнистих боліт – усі ці умо­ви роблять тутешню місцевість здоровою. Грунт не скрізь однаковий: частково суглинний, частково піщаний. 1894 року на садибі Стрільницької дослідної станції, при постановці дренажних труб на глибині двох аршин, в наносному грунті, знайдено декілька штук кам’яних сокир. Трохи згодом на тій же садибі на тій же глибині знайдено глиняні намиста та грубий посуд. Знахідки ці свідчать, що тут було поселення в далекий доісторичний час. Старожили кажуть, що Стрільники колись називалися Краснянським хутором, а потім уже стали Стрільниками, – тому, як каже народ, що тут жили якісь козаки-стрільці. На північ від села, біля лісу Семашка, є місце, відоме під іменем Круг­лий Вал, яке донедавна збе­регло вид укріпленого табору. 1891 року знайдено церковний дзвін, виораний на дослідному полі барона Мааса, вагою 52 фунти. Слов’янський напис на дзвоні дає підставу думати, що він належав православній церкві, а та обставина, що його зарито в землю разом із балкою, до якої його прикуто, змушує припускати, що недалеко від цього місця була й сама церква.
Достовірні відомості про парафію починаються з XVIII століття. 1742 року закладено уніатську дерев’яну церкву, що видно з візити 1784 року. Тодішній власник Стрільників Стані­слав Ворцель 1777 року дає презенту Якову Лазаркевичу, якого висвятив у священники Львівський єпископ Леон Шептицький. Той же Ворцель 1781 року наділяє церкву землею, видає ерекцію (угоду) на земельні угіддя. 1795 року мешканці, колишні уніати, приєдналися до православ’я. Нині всіх парафіян у Стрільниках 382 чоловіки та 671 жінка, католиків – 10 чоловіків і 10 жінок, євреїв – 19 чоловіків і 20 жінок. Населення складається з селян-хліборобів; у вільний час вони працюють на цукрових плантаціях і доставляють різні предмети на завод.
Наявну нині церкву споруджено 1875 року на місці старої, збудованої 1742 року. Ниніш­ній храм дерев’яний, критий залізом, на кам’яному фундаменті, по одній бані з дзвіницею, в честь святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова; споруджено храм на кошти парафіян. Священником наприкінці ХIII століття був Яків Лазаркевич, при якому існувала навіть парафіяльна школа; він перейшов у православ’я і залишався свя­щенником до 1818 року; помер він 1820 року. Місце його зайняв його син, теж Яків, який священнодіяв до 1856 року. Він на власні кошти влаштував будинок з усіма службами на церковній садибі. На могилі його лежить плита з таким написом: «Перехожий, зупинись і Богу помолись. Твоя молитва потрібна, для Всевишнього чутна».
Церковної землі: садибної – 2100 сажнів, орної – 66 десятин 1548 сажнів. Будинок для причту зі службами влаштовано 1894 року. Церковнопарафіяльна школа існує з 1875 року; поміщається у власному будинку, влаштованому 1886 року на кош­ти парафіян.

ДОНЬКА ОЛЕНА

Олена Феодосіївна Нікітюкова - помічниця наставниці в училищіУ Державному архіві Хмельницької області зберігається переписний лист 1897 року на Олену Феодосіївну Нікітюкову. Вона мешкала в Кам’янці-Подільському в кімнаті 10 Подільського жіночого училища духовного відомства разом з іншою співробітницею цього закладу. Тоді їй було 20 років. Оскільки перепис населення Російської імперії 1897 року проведено за станом на 28 січня (9 лютого за новим стилем), то можна припус­тити, що вона народилася 1876 (або на початку 1877) року. Вона була незаміжньою, донькою священника, народилася в Ямпільському повіті Подільської губернії (напевно, в селі Стрільники, де був священником батько Олени; цим самим спростовано спогад доньки адмірала Олени Горшкової, що Олена Нікітюкова народилася в Кам’янці-­Подільському). Працювала Олена Нікітюкова помічницею виховательок (наставниць чи класних пань) Подільського жіночого училища духовного відомства.
У цій же кімнаті мешкала Олена Аркадіївна Дашкевич, 24-літня вдова священника, яка народилася в Могилівському повіті Подільської губернії. В училищі було шість наставниць, бо було шість класів, але тільки три їх помічниці. Третьою була 28-річна донька диякона Юлія Олександрівна Нікольська, яка мешкала одна в сусідній кімнаті 11. Всі троє закінчили училище: 1884 – Нікольська, 1888 – Дашкевич, 1892 – Нікітюкова. Всі троє працювали помічницями наставниць: від 29 квітня 1889 року – Дашкевич, від 31 грудня 1891 року – Нікольська, від 24 груд­ня 1892 року – Нікітюкова.

ШЛЮБ ОЛЕНИ ТА ГЕОРГІЯ

Сергій, Тетяна та Наталя Горшкови в КоломніЗа спогадами Тетяни Осипової (Горшкової), Олена Нікітюкова була дівчиною веселою і десь легковажною: могла і на столі станцювати. Незважаючи на те, що красою вона не відрізнялася, шанувальників у неї була маса. Сватався навіть якийсь барон. Він подарував їй срібну ложку для варення, яка досі під назвою «баронської» жива в сім’ї. Олена Феодосіївна відмовила йому зі словами: «Ну, яка я баронеса!» Як же Олена Нікітюкова ви­йшла заміж за Георгія Горшкова? В училищі вчителькою рукоділля (крою та шиття) працювала Марія Михайлівна Горшкова, рідна сестра Георгія. Вона мала домашню освіту, на службі при училищі була з 27 вересня 1900 року; на посаді вчительки рукоділля – з 16 серпня 1903 року. Очевидно, вона й познайомила Георгія та Олену.

Зберігся в архіві унікальний документ: «Його високородію панові директорові Кам’янець-Подільської гімназії викладача гімназії Георгія Михайловича Горшкова Прохання.
Покірніше прошу ваше високородіє дозволити мені вступити у шлюб з дівицею Оленою Феодо­сіївною Нікітюковою.
Олена Феодосіївна Нікітюкова – помічниця класної дами Кам’янець­кого жіночого духовного училища; православна.
Георгій Горшков.
1907 рік, 1 червня.
Квиток №1006 отримав 2 червня (чи липня, бо нерозбірливо написано) 1907 року.
Георгій Горшков».

Директором Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії був із 19 серпня 1906 року статський радник Костянтин Степанович Біленький. До нього як статського радника потрібно було, за законами Російської імперії, звертатися не інакше як «ваше високородіє». Очевидно, аналогічне прохання подала своєму началь­ству й Олена Нікітюкова. Отже, 1907 року Георгій та Олена одру­жилися.
Слідуючи своєму раціоналізму, Георгій Михайлович спланував склад своєї сім’ї: обов’язково мати трьох дітей, а, з огляду на свій вік (коли вони одружилися, йому було 33 роки, а Олені Феодосіївні – 30), часу багато не відпускалося.
15 вересня 1908 року народилася Тетяна, 26 лютого 1910 року – Сергій (майбутній адмірал), а останньою – 4 серпня 1911 року – Наталія. Всі троє народилися в Кам’янці-Подільському. Всі троє нині покійні: Сергій помер 1988 року, Тетяна – 1999 року, а Наталія – 2000 року.
Далі Георгій Михайлович отри­мав посаду інспектора народних училищ у Коломні Московської губернії, куди й переїхала сім’я. Олена Феодосіївна Коломну не любила. Після європейського Кам’янця патріархальна купецька Коломна здавалася їй нудною.
У сімейній обстановці Геор­гій та Олена називали один одного не інакше як «Єгорушка» та «Єлєнушка». Їхній син Сергій старшого сина назвав Георгієм, на честь діда, а доньку – Оленою, на честь бабусі.
Олена Феодосіївна прожила довге щасливе життя (померла в 92 роки), вона була щаслива і в шлюбі, і в материнстві. Її по життю любили й обожнювали двоє чоловіків – чоловік Георгій Михайлович і син Сергій Георгійович.