Вівторок, 13 Квітня 2021 р.
5 Березня 2021

ЯК ПОДОЛЯКИ У КРАКОВІ НАВЧАЛИСЯ

«Навчання у Польщі», «Польський диплом про вищу освіту», «Отримуй освіту в Польщі» – хто не бачив такі чи схожі рекламні оголошення в газетах чи на білбордах? Навчання в Польщі за попередню декаду стало ледь не буденністю, і возять десятки бусиків та бусів українську молодь через західний кордон.
250 чи 300 років тому було майже так само – мінус реклама на білбордах (їх не існувало) і бусики (їх теж не було). Плюс – Краків із Варшавою тоді були частиною однієї з Кам’янцем держави – Речі Посполитої.

КРАКІВ ЧИ ЗАМОСТЯ?

Найамбітніші подільські спудеї вибиралися на студії до двох академій – Краківської та Замойської (в місті Замостя, не­подалік від українського кордону). При цьому Замойська корис­тувалася більшою популярніс­-тю у XVII ст., а в наступні сто років свою привабливість як alma mater втратила. Краків зайняв провідну позицію.
Із Кам’янця вчитися на захід їхали переважно або сини із родин священників-уніатів, або власне самі священники (римо-католики), або представники багатих вірменських купецьких родів.
Їхали в польські метрополії і по вчені ступені. Так, у Замостя 1714 року вирушив навчатися канонік Петропавлівського римо-католицького костелу Грегож Августин Мальдонський, щоб отримати докторське звання з права. На межі XVII та XVIII століть там же навчався вірменин Шимон Мінасевич.

ДЕ ВЗЯТИ МЕДИКІВ?

Гуго КоллонтайУ 1780-х роках відомий політичний діяч того часу та за сумісництвом ректор Головної Кра­ківської школи Гуго Коллонтай зініціював у Кам’янці проєкт із навчання у Кракові майбутніх подільських медиків. Тут треба зробити відступ і пояснити, що у Речі Посполитій у XVIII столітті довгий час не було власної медичної школи. Тож таких необхідних і містам, і селам меди­ків гостро не вистачало. Більша час­тина нечисленних спеціа­лістів приїжджали в край із німецьких або італійських князівств, були хороші лікарі серед синів Ізраїлю. Хірурги в ті часи були справж­ньою елітою і знахідкою для поселення. Але більшість міст – і на Поділлі, і в країні загалом – тоді не мала достатньо коштів, щоб утримувати таких рідкісних спеціалістів. Їх заміняли цирульники-перука­рі, баби-повитухи або знахарі. Вирвати зуб чи пустити кров – вам до цирульні. Щось не таке нагальне і болюче – шукайте знахаря-травника. Жінки ж знали контакти повитух, до котрих і зверталися за потреби. Тому потреба в навчальних закладах для медиків стояла гостро.
У Кам’янці, щоправда, не так гостро, як, наприклад, у Тернополі чи Дунаївцях. По-перше, свої лікарі – і непогані – були в кам’янецькому гарнізоні та шпиталі при ньому. Лікарем-про­фі, котрий не був пов’язаний із гарнізоном, був, за згадками Ан­тонія Йосипа Роллє, такий собі Пет­ро Вишневський, згаданий у архівах як «artis medicinae doctor». По-друге, в місті працював цех фельдшерів – один із 12 ремісничих цехів Кам’янця.
Подільська столиця ревно слід­кувала, щоб її фельдшери не змі­нювали фаху. 1789 року в міському суді точилися баталії: міс­то судилося з цирульником Томашем Воланським. Той корис­тувався у містян великим по­пи­том як здібний та вправний хірург і вирішив підвищити власну кваліфікацію. Для цього вступив до фельдшерського загону, який стаціонував у кам’янецькому гарнізоні. Обурений магіст­рат вирішив за таку зраду по­збавити Воланського міських прав і навіть вигнати з Кам’янця.

НАВЧАННЯ ЗА АЛКОГОЛЬНІ ГРОШІ

Та повернімося до ініціативи Гуго Коллонтая. 1784 року Постійна Рада (найвищий адміністративний орган Речі Посполитої у 1775-1789 рр.) видала всім містам універсал, за котрим вони мали відправляти учнів на лікарські навчання. Платити за науку студентів вдалині від рідного дому мав магістрат міста. Кошти треба було брати з «пропінаційного фонду». Тут знову треба зробити відступ і пояснити, що ж це за фонд такий. Пропінацію нині трактують як форму злочину проти людства, але в Речі Посполитій це була звична практика. Практика, аналогів котрій у світі більше не було. Виробляти у країні алкоголь мала право лише шляхта. Що ж тут злочинного? Поки нічого. Але вироблений алкоголь держава примушувала купувати селян із маєтностей шляхтича-виноку­ра. Так, примушувала. Обтяжувала. Це надзвичайно негативно впливало на селянство, яке фактично змушували до алкоголізму. Так от із коштів, отриманих за втюхування горілки найбіднішим верствам населення, і мали вчитися майбутні міські лікарі.
І потягнулися з Поділля, Галичини та Волині юнаки до Кра­­ко­ва – на навчання. Часто їх оби­рали проти власної волі. Гроші дали, у чуже місто відвезли, а далі… За ідеєю, наступним пунк­том мало б бути «далі сумлінно навчаєшся». Тільки от Постійна Рада механізму контролю за стипендіатами не придумала –
і парубки часто тікали з Кракова. В Постійній Раді подумали-подумали – і видали 12 квітня 1785 року новий універсал. За ним місто мало платити своєму студенту стипендію у 240 злотих. За це учні повинні були після закінчення навчання повертатися працювати до рідних поселень. Магістрати відлинювати не могли, мали надсилати регулярні звіти про те, як сплачують стипендію. З Подільського воєводства 13 міст відправляли до Кракова по одному студенту. Кам’янець відправляв двох.
Універсали універсалами, але Поділля рішення Ради саботувало. 27 червня 1786 р. наше воєводство було єдиним, котре так і не відіслало до Кракова потрібної кількості студентів. Із Кам’янця ж майбутні медики на студії вибиралися. Імена двох перших документи не зберегли – можливо, одним із них був Мартин Шахін. Студенти скаржилися в листах до магістрату на погані умови навчання: у бурсі вони мерзли та голодували. Влада міста пішла хлопцям назустріч – направила до секретаря Кра­ківської Головної школи листа з вимогою покращити умови проживання студентів. В іншо­му випадку хлопців місто мало віді­звати додому, а на Школу на­правити скаргу до короля Станіслава Августа.
1787 року на декількох сесіях русинсько-польського магістрату в Кам’янці точилися дискусії з приводу вчасної виплати стипендії майбутнім медикам.
Знаючи про те, що життя у Кракові дороге, і коштів на підручники часто не вистачає, де­які з юнаків ще до від’їзду намагалися знайти спонсорів-меценатів. 1789 р. майбутній лікар Григорій Костецький розсилав листи багатіям у спробах знайти додаткові кошти для навчання у Кракові. Того ж року до Кракова з міста вперше вирушив учитися вірменин Мартин Сеферович, а Петро Боярський приступив до другого курсу. З канікул до Кракова він повертався разом із Сеферовичем. Для цього з місь­кої скарбниці юнакам виділили 8 зло­тих на дорогу та по 240 зло­тих річної стипендії. Потім Боярський із магістратом судився за гроші, які десь зникли, та міська влада довела, що все було виплачено вчасно. Бо книги видатків у магістраті велися акуратно і ретельно.

Ірина ПУСТИННІКОВА.