Вівторок, 03 Серпня 2021 р.
12 Березня 2021

ВЕЛИКЕ КОХАННЯ ВЕЛИКОГО ПОЕТА – 2

Сьогодні ми закінчуємо розповідь про Зінаїду Йосипівну Свідзінську (уроджену Сулковську; 1885-1933) – першу дружину видатного українського поета Володимира Євтимійовича Свідзінського (1885-1941), його велике кохання. У 1919-1920 роках Зінаїда Йосипівна була завідувачкою Кам’янець-­Подільського жіночого (чи в деяких документах – дівочого) вищого початкового училища (школи). У Державному архіві Хмельницької області є у фонді 67 «Директор народних училищ Подільської губернії» справа 715 «Документи (листування, посвідчення, заяви) по Кам’янець-Подільському жіночому вищому початковому училищу» на 261 аркуші, розпочата 8 липня 1916 року, а закінчена 15 червня 1920 року. Вона містить і з десяток документів, безпосередньо пов’язаних із діяльністю завідувачки Зінаїди Свідзінської. Початок матеріалу був у «Подолянині» від 5 березня 2021 року.

ВІЗИТ ВОРОНЦЯ

Володимир Свідзінський, Зінаїда Свідзінська, особа крайня праворуч - невідома, здогадно дружина брата Зінаїди, Бориса Сулковського, полковника УНРПопередню розповідь ми закінчили на тому, що в Наталії Олександрівни Мямліної, яка 20 січня 1917 року приступила до виконання обов’язків завідувачки Кам’янець-Подільського жіночого вищого початкового училища (надалі першого, бо з’явилося в місті ще одне жіноче училище), не склалися стосунки з колективом. В останніх числах жовтня 1918 року на дії Наталії Мямліної поскаржилися завідувачеві відділу вищих початкових шкіл у Подільській губернській народній управі Анд­рієві Воронцю вчителька за­гальноосвітніх предметів Євгенія Гаудич, вчителька рукоділля Зіновія Юркова та дружина хворого вчителя загальноосвітніх предметів Олександра Балдовського. Вони стверджували, що завідувачка школи пані Мямлі­на через щось не виплачує належних їм грошей за евакуацію вчителів під час Першої світової війни за межі Кам’янця-Подільського, і попросили зробити роз­слідування цього питання у них у школі. За дорученням члена управи Сергія Митрофановича Іваницького Андрій Іванович Воронець відвідав школу, з’ясував це діло разом із педагогічною радою школи і завідувачкою Наталією Мямліною.
Андрій Воронець у докладі Подільській губернській народній управі від 1 грудня 1918 року писав, що завідувачка школи пані Мямліна, користуючись наданим їй законом правом розпоряджатися кредитами школи, орудувала цим правом, як за­собом держати в своїх руках увесь педагогічний персонал. Тим особам, до яких вона бу­ла особисто неприхильна, досі не дала належних їм грошей. Так, наприклад, добродійці Юрковій не видано евакуаційних грошей, хоч їй вони належать.
Узагалі всі грошові виплати Наталія Мямліна робить дуже неакуратно. В той час, коли по всіх школах Кам’янця-Подільського евакуаційні, додаткові евакуаційні та реевакуаційні гроші уже більше ніж пів року тому одержали, в дівочій вищій початковій школі ці гроші де­яким особам виплачені тільки тепер, а іншим ще й досі не виписані.
На запитання Андрія Ворон­ця пані завідувачці, через що так довго не виписувала і не ви­писує грошей, вона дала пояснення, що влітку була у відпустці, навесні було ніколи, восени роботи багато, іспити тощо, квар­тири не було, ніде писати було. Пояснення, робить висновок Андрій Воронець, були зовсім не переконливі, видно було, що завідувачка байдуже ставила­ся до пекучих потреб учителів, а потреби ці були надзвичайні, особливо в учителя Олександ­ра Балдовського, який тоді хворів. Члени педагогічної ради мусіли складатись грошима, щоб вирятувати свого товариша зі складного становища, а пані завідувачці не було часу, щоб заплатити учителеві гроші, які йому належали. Варто заува­жити, що гроші можна було одер­жати із скарбниці на дру­гий день після написання асигновки. Ясно, що завідувачка хотіла провчити вчителів: вона не поспішала. На погляд Андрія Воронця, Наталія Мямліна зробила не тільки моральний, злий вчинок, але й злочинство зі служ­бового боку.
Загальний висновок Андрія Воронця такий: завідувачку першої жіночої вищої початко­вої школи Наталію Олександ­рівну Мямліну потрібно перевести в інше місце або звільнити з посади завідувачки і призначити на вчительську поса­ду в іншу школу, залишати її на цій посаді далі небезпечно для шкільної справи.
Наталію Мямліну зняли з посади, а тимчасово обов’язки завідувача став виконувати законовчитель школи, священник Никодим Петрович Карпович (наголос у прізвищі на другому складі).

ВИБРИКИ МЯМЛІНОЇ

Проте Наталія Мямліна ніяк не бажала повертати належних дівочій вищій початковій школі речей.
Голова управи Сергій Іваницький та член управи, завідувач відділу вищих початкових шкіл Андрій Воронець 1 лютого 1919 року мусіли навіть звертатися по допомогу до начальника охорони першої дільниці міста Кам’янця-Подільського, щоб пані Мямліна нарешті повернула належні школі речі.

НОВА ЗАВІДУВАЧКА

У фондах Державного архіву Хмельницької області збереглися документи про призначення нової завідувачки школи. Це, зокрема, прохання від 18 січня 1919 року вчительки Житомирської першої вищої дівочої початкової школи Зінаїди Йосипівни Свідзінської про її призначення на вільну посаду завідувачки першої дівочої вищої початкової школи у місті Кам’янці на Поділ­лю. У цьому документі Зінаїда Свідзінська обгрунтовує своє прохання. Вона пише, що освіту здобула в Маріїнській жіночій гімназії в Кам’янці-Подільському та на історико-філологічному факультеті Вищих жіночих курсів у Москві, має десять років пе­дагогічного стажу. Вона до вступу на курси працювала в Кам’янці-Подільському, після закінчення курсів – в Олешках, Володимирі-Волинському та Житомирі. В останньому місті вона викладала українську мову та історію України.
Зінаїда Свідзінська вказує, де мешкає нині: місто Кам’янець-Подільський, Семінарський провулок, будинок Шпізмана, квартира Соколовського. Семінарський провулок, названий так від розташованої неподалік Подільської духовної семінарії, у радянський період та довгий час у незалежній Украї­ні був провулком Щорса, тільки 18 жовтня 2016 року, у зв’язку з декомунізацією, депутати міської ради повернули йому попередню назву – провулок Семінарський. Ця ж адреса фігурує на заяві Володимира Свідзінського на ім’я ректора Кам’янець-Подільського державного українського університету Івана Огієнка з проханням зарахувати його в число вільних слухачів історико-філологічного факультету. Тільки замість квартири Соколовського вказано помешкання Соколовської. Але це несуттєва різниця.
На проханні Зінаїди Свідзінської є резолюція Сергія Іваниць­кого від 18 січня 1919 року: призначити Зінаїду Йосипівну Свідзінську завідувачкою Кам’янець-Подільської першої дівочої вищої початкової школи з 1 січня 1919 року.
Доктор філологічних наук Василь Яременко у вступній статті до поезій Володимира Свідзінського (тоді його прізвище пи­салося як Свідзинський ), виданих 1986 року в Києві, зазначає: «У Кам’янці поет одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською». Напевно, ще сталося ще в Житомирі, де обоє працювали, бо в Кам’янець-Подільський Сулковська вже приїхала як Свідзінська.
Доктор філологічних наук Елео­нора Соловей пише про шлюб Зінаїди Сулковської та Володимира Свідзінського: «То був громадянський шлюб: матері молодят були сестрами, обидві одружені зі священниками, тож благословити цей шлюб батьки не могли, як не могли й заборонити: часи настали «вільнодумні», для молоді колишні табу на тлі «світової поже­жі» не видавалися безсумнівни­ми». То, напевне, здогад Елеонори Степанівни, бо жодних документів дослідниця життя і творчості Свідзінського не наводить.
Голова Подільської губернсь­кої народної управи Віктор Кінд­ратович Приходько, звертаючись до Андрія Воронця, пише, що чоловік добродійки Свідзінської, тобто Володимир Свідзінський, служить у нас, у земстві, тому і вона хоче бути в Кам’янці, тим паче, що вона – кам’янчанка. Віктор Кіндратович підкреслює, що Зінаїду Йосипівну знає вже давно як людину дуже серйоз­ну, щиру, українську патріотку й педагога, тому рекомендує її сміло на посаду завідувачки дівочої вищої початкової школи.

СТАРІ КЛОПОТИ

Нова завідувачка Зінаїда Йосипівна Свідзінська звертається до пана комісара освіти Ка­м’янецького повіту :
«Педагогічна рада Кам’янець­кої першої дівочої вищої початкової школи прохає пана комісара вжити відповідних заходів щодо повернення від колишньої завідувачки пані Мямліної шкільного майна, яке ще перебуває в її помешканні, наприклад, канапа, стільці, етажерка, а також деякі канцелярські речі: вимогові відомості, книга протоколів тощо, бо на пропозицію педагогічної ради, яка зверталася офіційно до пані Мямліної, не одержано жодної відповіді».

УКРАЇНСЬКА МОВА

Завідувачка школи Зінаїда Свідзінська писала Кам’янець­кій повітовій шкільній управі, що на відношення від 6 жовтня 1919 року має за честь повідомити: всі особи педагогічного персоналу дорученої їй школи вільно володіють українською мовою, її вживають як під час лекцій, так і взагалі при розмовах.

ПРОХАННЯ ПРО ВІДПУСТКУ

27 травня 1920 року завідувачка Кам’янецької першої дівочої вищої початкової школи Зінаїда Свідзінська звернула­ся до пана Кам’янецького повітового комісара освіти. Вона прохала пана комісара дати їй відпустку на два тижні для подорожі в місто Житомир, де залишилося власне майно Зінаїди Йосипівни, яке їй необхідно ліквідувати. Завідування школою на цей час вона передає панотцеві Никодиму Карповичу за його згодою.
Комісар освіти відповів Зінаї­ді Йосипівні, що, згідно з її проханням, їй дозволено відпуст­ку з 28 травня до 15 липня 1920 року.
Це останній документ, що сто­сується Зінаїди Свідзінської у справі 715 фонду директора народних училищ Подільської губернії.

ПРИ РАДЯНСЬКІЙ ВЛАДІ

Будинок у Круглому провулку, 5Після приходу 16 листопада 1920 року в Кам’янець-Подільський більшовиків (цього разу надовго) було ліквідовано гімназії, вищі та нижчі початкові школи й інші «буржуазні» навчальні заклади. Зінаїда Йосипівна стала вчителькою третьої трудової школи, що містилася на Польсь­ких фільварках у Круглому провулку, 5. Тут подружжя Свідзінських мешкало. 14 жовтня 2011 року на будинку в Круглому провулку, 5 встановлено меморіа­льну дошку Володимиру Свідзінському. Її автор – випускник коледжу культури й мистецтв, якому нині належить будинок, Олександр Кордончук.
25 липня 1921 року в Свідзинських народилася єдина дитина – донька Мирослава. Ось що згадала Тамара Андріївна Сис-Бистрицька, яка тоді була ученицею третьої трудової школи:
«Ми завжди милувалися цією парою. Свідзінський статний, чорнявий, світлоокий, а поруч дружина, як зірниця. Ще більше подобалася їх донечка з незвичним іменем – Мирослава. Бувало так, що у святкові дні директор школи, наш великий друг і улюбленець Дмитро Мефодійович Нагнойний, запрошував Свідзінського на дитячі ранки. Він з’являвся разом із Мирославою, сідав у першому ряді, тримаючи на колінах дитину. Зі­наїда Йосипівна проводила святкування. Завжди хтось із старшокласників декламував вірш нашого гостя. Ми гучно били в долоні».
У своїх спогадах Мирослава Володимирівна оповідала характерний кам’янецький епі­зод, який навряд чи могла па­м’ятати, радше знала від батьків: мати пішла увечері на нараду, батько бавив доньку, вона плакала. Він узяв її на руки, прочинив двері вчительської: «Зіно, Мірочка плаче»…

НАСАМКІНЕЦЬ

Меморіальна дошка Володимирові Свідзінському1925 року Володимир Свідзінський покинув Кам’янець-Подільський. Він переїхав у тодішню столицю Української Соціалістичної Радянської Рес­публіки Харків. Услід за ним покинули місто нал Смотричем його дружина з донькою.
31 травня 1935 року Володимир Свідзінський писав із Харкова до Олени Чілінгарової:
«Ах, Леся, як би мені хотілося побувати в милому моєму Ка­м’ян­ці – подивитися, які зміни з ним сталися. Там колись родилася моя мама, та і я жив багато років – і був деякий час щасливий».

На цій високій ноті – « і був деякий час щасливий» – закінчимо нашу розповідь про велике кохання великого поета.