Четвер, 21 Жовтня 2021 р.
16 Квітня 2021

РОЗСТРІЛЯНИЙ ПЕДАГОГ ТРОЦЮК — 2

У науково-документальній серії книг «Реабілітовані історією» Запорізькій області присвячено шість томів. У четвертому з них є коротесенька довідка про Євстахія Варфоломійовича Троцюка, розстріляного 2 листопада 1937 року. З інших даних ми довідуємося, що шість років, у 1906-1912 роках, Євстахій (тоді його ім’я писалося як Євстафій) Варфоломійович працював учителем у Кам’янці-Подільському. Тож поговоримо про нього завдяки даним, які нам вдалося зібрати про маловідомого, але гарного педагога, автора книжки про методику української мови та низки статей в освітянській періодиці. До речі, у 1918-1933 роках працювала Постійна комісія УАН – ВУАН (Української академії наук – Всеукраїнської академії наук) для складання біографічного словника діячів України. 2003 року оприлюднено узагальнений список імен, які згадуються в матеріалах цієї комісії. Серед записів є і такий: «Троцюк Є.В., освітянин, педагог на Поділлі». Тож здійснимо те, чого не встигла Постійна комісія. Насамкінець зауважимо, що всі дати до 1917 року наведено за чинним у Російській імперії старим стилем (юліанським календарем). Початок у «Подолянині» від 9 квітня 2021 року.

ВІННИЦЯ

Протоієрей Іоанн Слободськой, який 1915 року вінчав Євстафія й ОльгуВід 1 вересня 1912 року Євс­тафій Варфоломійович Троцюк працював наставником із російської мови Вінницької учительської семінарії. А в Кам’янці-Подільському Троцюка на основній посаді вчителя математики і на педагогічних курсах, включаючи методику географії та природознавства, із 16 вересня 1912 року змінив Омелян Андрійович Ковальков. Він отримував стільки, скільки і Троцюк: на основній роботі платня становила 450 руб­лів і 90 рублів за відсотки надбавки, на педагогічних курсах – 572 рублі, що давало разом 1112 рублів на рік. До речі, дореволюційний «Подолянин» 23 грудня 1911 року писав, що на базарі риба коштувала від 25 копійок за фунт, а свинячий окіст – від 23 копійок за фунт (тобто, за 409,5 грама). Ці передсвяткові ціни, як писав у «Місцевій хроніці» кореспондент «Подолянина», були зависокими.
За даними на 1 листопада 1913 року Троцюк у Вінниці мав 650 рублів платні, 550 рублів на харчування, від процентів надбавки – 240 рублів, 300 рублів квартирних, а всього – 1740 руб­лів. Через рік, 1 жовтня 1913 року, сюди наставником із математики перейшов Василь Васильович Анісімов (у деяких документах Онісімов), який теж закінчив Глухівський учительський інститут і теж працював учителем Кам’янець-Подільського двокласного міського училища. У Вінниці він так само, як і Троцюк, отримував разом 1740 руб­лів на рік. Проти 1112 рублів, отримуваних Троцюком у Ка­м’ян­ці-Подільському, 1740 руб­лів у Вінниці – це набагато більше, тож перехід на нову роботу як Троцюка, так і Анісімова цілком виправданий. Сприяло пере­ходу й те, що влітку 1912 року, як писала газета «Киевлянин», на тимчасових педагогічних кур­сах при Вінницькій учительській семінарії були лектори з Кам’янця-Подільського: Троцюк читав лекції з російської мови, Анісімов – з арифметики. Завершальний акт курсів відбувся 21 липня 1912 року в залі семіна­рії, а головним наглядачем цих курсів був директор Він­ниць­кої вчительської семінарії Василь Миколайович Осташков.
Семінарія була спочатку, 6 груд­ня 1907 року, відкрита не у Вінниці, а в селі Потоках Він­ницького повіту, і тільки через два роки, 1 жовтня 1909 року, її перевели до Вінниці.
У Вінниці Троцюка, як і в Ка­м’янці-Подільському Анісімова, чекала перша нагорода за працю педагога: 1 січня 1913 року їх обох відзначили орденом святого Станіслава третього ступеня. Правда, обох вказали як учителів Кам’янець-Подільського двокласного міського училища, хоч Троцюк уже чотири місяці працював у Вінниці. Очевидно, подання на нього зробили ще в Кам’янці.
Не забарилася і друга відзнака праці Троцюка. Його 6 грудня 1915 року нагороджено орденом святої Анни третього ступеня. Проте при цьому нагородженні ми бачимо Троцюка, як і раніше, губернським секретарем. Просуванню в табелі про ранги заважала його низька посада – всього лиш наставника у Вінницькій учительській семі­нарії.
1919 року у Вінниці в кооперативному видавництві товарист­ва «Наука» Троцюк видав книжку «Методика української мови» у трьох частинах. Перша частина зберігається в Книжковій палаті України та в Національній біб­ліотеці України імені Володимира Вернадського, другу та третю частини досі не розшукано.

ПЕДАГОГІЧНІ КУРСИ

У листопаді 1920 року владу у Вінниці, як і в Кам’янці-Подільському та інших містах Поділля, надовго (здавалося, що назав­жди) захопили більшовики. Учительські семінарії, гімназії та інші «буржуазні» заклади було ліквідовано. Скасували Табель про ранги. Скасували обов’язкове звертання до чиновників, від­повідно до Табеля про ранги: з дев’ятого до чотирнадцятого класу – Ваше благородіє, з шостого до восьмого класу – Ваше високоблагородіє, п’ятого класу – Ваше високородіє, третього та четвертого класу – Ваше превосходительство, першого та дру­гого класу – Ваше високо­пре­восходительство. Всіх їх замі­нило універсальне звертання «Товариш». Навіть згадали, що Євстафій – це просто Остап.
Євстафій (а тепер усе частіше Остап) Троцюк викладав літе­ратуру на Вінницьких педагогічних курсах. Серед його учнів був майбутній письменник Олексій Кундзіч. Ось що згадав кандидат педагогічних наук Кость Присяжнюк у книжці «Живий Олексій Кундзіч», виданій 1977 року в Києві:
«У ході цього бою за право вчитися після написання твору екзаменатором – викладачем літератури педкурсів Євгеном (насправді Євстафієм – О.Б.) Варфоломійовичем Троцюком – було помічено ім’я Олексія Кундзіча.
Він запитав у групи вступників:
– Хто з вас Кундзіч?
Із-за парти підвівся плечистий юнак у полотняній коcоворотці, з ледь помітними шрамами на обличчі. Викладач, поглянувши на викликаного, перечитував аркушика паперу й посміхався до себе. В ауди­торії стояла тиша. Нарешті викладач промовив:
– Добре, добре, сідайте.
Цим «добре, добре» вимогливий екзаменатор вже тоді відзначив обдарованість майбутнього письменника».

«ЧЕРВОНА ВІННИЦЯ»

Будуймо літак «Червона Вінниця». Малюнок із вінницької газети «Червоний край» 1925 рокуУ Вінниці 1925 року роз­гор­нув­ся рух за побудову літака «Червона Вінниця». У вінниць­-ких газетах друкували повідомлення про те, хто та скільки вносив коштів і кого викликав продовжити цю шляхетну справу.
У Вінниці у щоденній газеті Подільського губернського комітету КП(б)У, губернського виконкому та губернської профспілкової ради «Червоний край» від 31 липня 1925 року опуб­ліковано виклик №17, в якому якийсь П.Янтонович повідомляв, що вносить на збудування літака «Червона Вінниця» 75 копійок і закликає це ж зробити працівників редакції газети «Чер­воний край», викладачів та стипендіатів Українських педаго­гічних курсів. Серед працівників курсів названо Ольгу Троцюк та Євстафія Троцюка. Про Ольгу Троцюк поговоримо вже неза­баром.

ПЕДАГОГІЧНИЙ ТЕХНІКУМ

Кандидат історичних наук Анатолій Суровий (1938-2017) у розвідці про технікуми Поділля в 1920-х роках встановив дані про Вінницький педагогічний технікум, починаючи з 1926/27 навчального року. Відомо, що український педагогічний технікум імені Івана Франка створено у Вінниці 1925 року. Його директором призначено колишнього працівника Вінницького інституту народної освіти Миколу Степановича Шлепакова.
Анатолій Суровий встановив, що в цьому навчальному закладі Остап Троцюк викладав українську літературу, дидактику та методику грамоти.

ШЛЮБ У ПЕТРОГРАДІ

У цьому ж технікумі, за даними Анатолія Сурового, історію класової боротьби та всесвітню літературу викладала Ольга Троцюк. Це, як писав згаданий раніше Кость Присяжнюк, «чудовий лектор Ольга Авенірівна Троцюк, яка у післявоєнні роки викладала літературу в Черкаському педагогічному інституті». Як свідчать «Відомості Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік» за 1961 рік, Ольга Авенірівна була старшим викладачем Черкаського державного педагогічного інституту імені 300-річчя возз’єднання України з Росією та нагороджена медаллю «За трудову доблесть».
Який же стосунок до Остапа Варфоломійовича Троцюка мала Ольга Авенірівна Троцюк? Відповідь на це запитання вдалося знайти у Центральному дер­жавному історичному архіві Санкт-Петербурга. 29 березня 1915 року в церкві Преображення Господнього при Петроградській першій гімназії укладено шлюб між наставником Він­ницької вчительської семіна­рії, губернським секретарем Євстафієм Варфоломійовичем Троцюком та донькою статського рад­ника Авеніра Павловича Лаш­карьова Ольгою Авенірівною Лашкарьовою. Нареченому було 34 роки, а нареченій – 20. Таїнство здійснили настоятель церкви, протоієрей Іоанн Слободськой з дияконом Анатолієм Бистровим. Поручителями були з боку нареченого прапорщик 171-го піхотного запасного батальйону Микола Миколайович Соколов та дворянин Микола Іванович Крамаренко, а з боку нареченої – колезький радник Василь Праведников і дворянин Микола Миколайович Жилін.
Чому саме в Петрограді (так із 1914 року називався Санкт-Петербург)? Бо Ольга була студент­кою Петроградського жіночого педагогічного інституту. Для обох вказано, що це був їхній перший шлюб. Отже, чомусь Євстафій Троцюк та Олена Савицька (про них писав «Подолянин» 9 квітня 2021 року) не одружилися у січні 1908 року.
Батько нареченої, статський радник Авенір Павлович Лашкарьов, був з 1 вересня 1908 року інспектором народних училищ першого району Подільської губернії, який обслуговував спочатку Кам’янецький та Ушицький повіти, а потім тільки Кам’янецький. Він, як показує «Пам’ятна книжка Подільської губернії на 1911 рік», мешкав у Кам’янці-Подільському на вулиці Гунській у будинку Угриновича.
Його донька Ольга народилася 28 квітня 1894 року (їй справді на момент вінчання було 20 років, а 21-й мав виповнитися через місяць після шлюбу). Вона 1912 року із золотою медаллю закінчила в Кам’янці-Подільському Маріїнську жіночу гімназію (сорок другий випуск). Це ще раз підтверджує, що кам’янецька Маріїнка – справжній Клондайк для одруження. При цій же гімназії 1913 року Ольга закінчила восьмий педагогіч­ний клас. Далі п’ять років, у 1913-­1918 роках, вона навчалася в столиці Російської імперії, яка з 1917 року формально вже не була імперією, на історико-філологічному факультеті педагогічного інституту. У Центральному державному історичному архіві Санкт-Петербурга є фонд 918 «Жіночий педагогічний інститут», в описі 1 якого є справа 3485, яка охоплює 1913-1918 роки і має назву «Лашкарьова-Троцюк О.А.».
Після закінчення інституту з 1918 року Ольга Авенірівна викладала російську мову та історію у Вінниці в приватній жіночій гімназії Драганової, після приходу до влади більшовиків працювала на педагогічних курсах, а далі викладала в педагогічному технікумі. В останньому навчальному закладі серед її студентів був український письменник Михайло Стельмах.
Про Ольгу Авенірівну Троцюк є низка яскравих спогадів про її роботу в Черкасах, тож їй варто присвятити окрему публікацію.

ТРОЦЮК І КОЦЮБИНСЬКИЙ

Вінницький літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського. Фото 31 липня 2007 року з Вікіпедії У Вінниці 8 листопада 1927 року відкрито літературно-меморіальний музей українського письменника Михайла Михайловича Коцюбинського (1864-1913). Його відкрито в будинку, де 1864 року 5 вересня за старим, а 17 за новим стилем народився письменник і жив із пе­рер­вами до 1897 року.
Цій події передувала велика та копітка робота. В 1920-ті роки лектор українського педагогічного технікуму Остап Варфоломійович Троцюк разом із студентами розшукав будиночок, в якому жила сім’я Коцюбинських. Узимку 1925 року молодший брат письменника Хома Ми­хайлович приїхав у службових справах до Вінниці. Він звернувся до школи імені Михайла Коцюбинського, щоб привернути увагу до будиночка. Громадськість міста перейнялася цією проблемою. При Вінницькому окружному виконавчому комітеті створено комісію для увічнення пам’яті Михайла Коцюбинського. Відповідальним секретарем цієї комісії був історик Валентин Дмитрович Отамановсь­кий, керівник Вінницької філії Всеукраїнської академії наук і науково-краєзнавчого «Кабінету виучування Поділля».
Саме ці три людини були ініціаторами створення музею письменника. А Троцюк став першим, хто розпочав справу увічнення Михайла Коцюбинського. Остап Варфоломійович з допомогою своїх учнів зібрав серед старих мешканців Вінниці відомості про родину Коцюбинських.

ТРОЦЮК І «ШЛЯХ ОСВІТИ»

Євстахій Варфоломійович Троцюк активно співпрацював із журналом «Шлях освіти», який щомісяця виходив у Харкові – тодішній столиці Української Соціалістичної Радянської Рес­публіки. Тут були надруковані його статті «Студіювання української літератури на Вінницьких педагогічних курсах» (№12 за 1925 рік), «Організація літера­тури в трудовій школі» (№4 за 1928 рік), «Семінарійна форма студіювання літератури» (№7 за 1928 рік), «Література в «Програмних матеріалах» для дру­гого концентру трудових шкіл» (№3 за 1930 рік), «Проблема практикуму з літератури» (№4 за 1930 рік).
У статті «Студіювання української літератури на Вінницьких педагогічних курсах» Троцюк пи­сав: «Студіюючи усну народну творчість, курсанти, з одного боку, мають у своєму розпорядженні цілком відомий, близький і зрозумілий матеріал, який береться ними безпосередньо з життя, а не з книг; з другого боку, студіювання цього матеріалу дає можливість привчати курсантів свідомо дивитися на обряди, звичаї та забобони, якими просякнутий увесь світогляд несвідомої селянської маси».
У першому томі 1929 року «Записок Вінницького педагогічного технікуму імені Івана Франка» Євстафій Троцюк на­друкував 26-сторінкову статтю «Педагогічні питання в художніх творах Івана Франка».

(Закінчення буде).