Середа, 28 Липня 2021 р.
23 Квітня 2021

ВІДЛУННЯ СТАЛІНСЬКОГО АМПІРУ

2012 року «Подолянин» писав про іноземні дежавю в Кам’янці. Ми згадували міст герцогині Шарлотти в Люксембурзі, старшого брата нашої «Стрімкої лані», римський надгробок Енедіни Санни, виконаний «за лекалами» пам’ятника Лаурі Пшездецькій, а також численні храми, схожі на собор Олександра Невського та Георгіївську церкву. Але споруд із закордонними, а часом і українськими родичами в місті ще багато. Ми вирішили продовжити розповідь про них.

СТАРШІ РОДИЧІ НАШОЇ АРКАДИ

Стадіон у МінськуПодивіться на фото поруч. Впізнаєте? Та, звісно ж, впізнали. Це колонада Центрального міського стадіону ім.Г.Тонкочеє­ва на проспекті Грушевського. Точно? Придивіться краще. Ага. У тому й річ!
Помпезний, прикрашений колонами іонічного ордера вхід до стадіону спроєктували у 1945-1946 рр. в архітектурній майстерні москвича Миколая Джейм­совича Коллі (1894-1966). Тільки стадіон той розташовувався в білоруській столиці Мінську і називався «Динамо». Саму спор­тивну арену з того часу встигли повністю перебудувати, а от арку не чіпають – символ.
Чи то брак ідей, чи ідеологічна зрівняйлівка винуваті, але 1955 року в Дніпродзержинську (сучасне місто Кам’янське на Дніпропетровщині) таку самісіньку аркаду проєктує (чи, швидше, копіює) для стадіону «Перемога» при шлаковому заводі талановитий архітектор, професор Михайло Осипович Барщ (1904-1976). Єдина різниця між спорудами – у прикрасах: на дніпродзержинській арці встановлюють ще й кам’яні скульптури лижників і спортсменів з ядром та списом. Саме за ці Арка стадіону в Дніпродзержинську (Кам’янське) і все, що від неї залишилося«надмірності» Барща про­пісочили на ІІ З’їзді архітекторів СРСР 1955 р.: мовляв, занадто прикрашає свої роботи. Скульп­тури протрималися з пів сто­ліття, а далі так втомилися, що штовхач ядра та кидач списа впали на асфальт. Сталося це у 1990-х рр. Та й сам стан арки сьогодні бажає кращого.
І стадіон «Динамо», і стадіон «Перемога» були в розпорядженні тодішнього НКВС. Тож, можливо, старіший мінський проєкт потрапив до Барща завдяки цим обставинам?
Але ця версія розсиплеться на друзки, якщо ми захочемо у Вінниці прогулятися Цент­ральним парком ім.Леонтовича. Його головний вхід – вишукане дитя радянського модернізму з 1960-х, але один із бічних знову викличе дежавю. Такі самі арки, як і в Кам’янці! І НКВС уже ні до чого: парк після воєнного лихоліття реконструювали у 1946-1947 рр. за проєктом Костянтина Бірюкова (1909 – ?). Майже одночасно з мінським стадіоном. Отже, проєкт Коллі гримів тоді так, що чули по всьому Радянському Союзу. І повторю­вали.

ГЕОГРАФІЯ ПОВТОРІВ

Схожі, але вже неідентичні копії кам’янецької аркади зустрінемо на стадіоні міста Жовті Води в Дніпропетровській області, в парках російських міст Хабаровськ та Іжевськ, у Каль­міуському (колишньому Ком­сомольському) на Донеччині. Практично сестра-близнючка в нашої аркади є в одному з московських парків відпочинку. Аркада на п’ять прольотів замість трьох – у російському Желєзноводську.
Споруда, створена на злеті сталінського ампіру, всім своїм виглядом апелювала до антич­ної класики і возвеличувала сучасну їй імперію – СРСР. Уже в хрущовські часи ця архітектурна пишнота пішла в небуття: будувати почали лаконічно і без відсилок до Риму та Афін. Але не поспішайте датувати всі такі аркади 1940-1950-ми роками. Українці так довго були відірвані від якісної сучасної архітектури, що продовжують копіювати старе замість придумування нового. 2016 року (!) в місті Біло­пілля на Сумщині відкрили схожу арку в парку – вона дещо менша і простіша за кам’янецьку, але збудована за тими ж мо­тивами. Від таких будівель у ХХІ столітті відчуваєш іспансь­кий сором – коли дурницю роб­лять інші, а соромно тобі. Зрештою, десь так, напевно, почувалися і знавці архітектури в 1959-1963 рр., в часи будівництва нашого стадіону з ініціативи голови виконкому Григорія Тонко­чеєва. Адже навіть на той час його аркада була вже атавізмом сталінської гігантомахії.

Ірина ПУСТИННІКОВА.