Четвер, 16 Вересня 2021 р.
21 Травня 2021

ПРО ПАРКИ ЦАРСЬКІ ТА КОМУНІСТИЧНІ

24 ТРАВНЯ – ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДЕНЬ ПАРКІВ


Понад рік тому нам заборонили гуляти в парках. Це була безглузда і безсенсовна спроба підвищити тривожність суспільства, яке і так перманентно перебуває у стані тривоги через війну та соціальні катаклізми. До цього моменту подоляни стикалися із забороною перебувати в парках ще до жовтневого перевороту 1917 р.: тоді в панські райсь­кі кущі прос­толюдинів не пускали.

СКЕЛЕТИ АРХІЄРЕЙСЬКОГО САДУ

Парк-пропагандаКам’янець – дуже зелене міс­то. У радянські часи казали, що ми входимо до трійки міст з найбільшою площею зелених на­саджень на кількість жителів в Україні. Але так було не завжди. Старе місто було занадто тісним для парків. Навіть представники багатющих магнатських родів – Потоцькі чи Лянцкоронські – не мали звичних парків біля своїх кам’янецьких палаців. Винятком були сади де Вітте внизу біля річки – по суті, єдина зелена пля­ма старого Кам’янця. У ХІХ ст. містяни прогулюватися йшли на засаджений деревами Західний бульвар між Вірменським бас­тіоном та колишнім Францис­кан­ським монастирем.
У ІІ половині 1860-х рр. на захід від Губернаторського плацу (нині – майдан Вірменський ринок) почали розбивати перший міський сад – парк у сучасному розумінні. Його вузьку, неначе стрічка, територію засадили деревцями акації, бузку, жасмину та ясена. Сад тягнувся від палацу архієрея до костелу домініканок, тому в документах того часу часто фігурує під назвою Архієрейський сад. Його окрасою, як випливає з праць доктора Антонія Роллє, було декілька статуй, але невідомо, кого саме вони зображали. Скульптури, виготовлені з м’якого вапня­ку, дуже швидко залишилися якась без голови, якась – без рук чи ніг. Польськомовний тижневик «Klosy» («Колоски») писав 1878 року, що статуї ті виглядають як «скелети, а в найкращому разі – як зграя калік, поставлена у ряд». Серед покалічених часом скульптур найчастіше можна було зустріти іудейські родини, які прогулювалися тут у часи свят. У інші дні сад відвідували «кілька пенсіонерів, котрі швидше зі звички, ніж із потреби, збиралися в нечисленні кола, проводили гарячі диспути з актуальних питань», – пишуть «Klosy».

НОВИЙ БУЛЬВАР ІЗ ВИДОМ НА СТАРЕ МІСТО

Вхідні будки паркуШанс змінити ситуацію з’явив­ся лише з появою Новопланівського мосту. Якщо подивитися архівні види каньйону Смотри­-ча в межах міста, помітимо, що його схили в місцях, де нині розкинувся дендропарк, були зовсім лисими. 1867 року правління Подільської губернії видало розпорядження створити на нових міських територіях Новий бульвар. Його площа мала бути 9,8 га. Так почали засаджувати деревами ділянки на північ від Новопланівського мосту. Росли на бульварі спочатку тополі та акації. Потім додалися клени, дуби та ясени.
Офіційно відкрили Новий буль­вар і літній театр 1875 року – завдяки особистому заангажуванню та підтримці дружини тодішнього губернатора, дійсного статського радника Олександра Муханова. Це було місце прогулянок кам’янецької еліти та ін­телігенції.
Поблизу водоспаду, трохи ви­ще від місця, де нині стоїть гіп­совий олень, встановили біло­сніжну ажурну альтанку з прапор­цем-флюгером із датою «1886». Звідти відкривалася прекрасна панорама Старого міста. Поруч, там, де сьогодні розташоване приміщення банку, була ділянка для циркового шатра, в якому виступали манд­рівні трупи. Початок парку охороняли дві дерев’яні восьми­кутні будки: тут брали плату за вхід. 1917 року квиток коштував 35 копійок.
Із появою Нового бульвару За­хідний бульвар у Старому місті по­чали називати Старим. 30 трав­ня 1898 р. бульвар перейменували на Катеринський сад, але ця назва в кам’янчан не прижилася, як і нав’язана владою з метою зросійщення назва Луб’янка. Контраст Старого та Но­вого бульварів загалом перегукувався з тим, як по-різному виглядали в той час убогі квартали Старого міста та забудовані елегантними будинка­ми зе­лені вулиці Нового плану. Дерева перед новими садиба­-ми саджали не лише для кра­си та затінку, вони вважалися своє­рідною протипожежною смугою.
Була спроба перейменувати і Новий бульвар – на бульвар Пушкіна.
Перший сквер у місті закладено близько 1876 р. на частині Центральної площі (теперішня назва – Польський ринок). Для цього було знесено декілька торговельних яток.

КОВАЛЬСЬКИЙ, ТІМБЕРМАН, ПРИХОДЬКО

Новий бульварДруга половина ХІХ століття – час, коли в подільських містах чи не вперше задумалися про загальний благоустрій. І це було пов’язано і з появою парків також. Найкраще з ними в ті роки справа була у Вінниці: місто, котре тодішня преса вважала майбутньою столицею Поділля (на противагу старій столиці – Ка­м’янцю), мало два парки, влаштовані за зразком Купецького саду в Києві; купелі на Південному Бузі, які охороняв сторож, та навіть спортивне містечко в районі Кумбари. Пірс для човнів, майданчики для гри в крикет та кеглі, футбольне поле, гімнастичний зал – Кам’янець такого багатства, на жаль, не мав. Бо кошти і на парки зі скверами, і на спортивні містечка в кожному населеному пункті виділяла міська влада. Вона ж наймала садівників, які доглядали за пар­ками. Відомі прізвища трьох таких спеціалістів у Кам’янці-Подільському. Ними були Северин Ковальський, перший садівник Нового бульвару; Тімберман – автор зроблених із рослин декорацій на першій сільськогосподарській виставці, яка відбулася в місті 1902 р., та Конрад Приходько – засновник дендропарку. За задумом Приходька, денд­ропарк мав лежати між Ново­планівським мостом та Руськими фільварками і займати площу 32,7 га. Пан Приходько не встиг втілити в життя свій задум до Першої світової війни. Тому дерева на деяких ділянках денд­ропарку насаджували і пізніше, вже в радянські часи. Цим зай­мався, зокрема, і прадід авторки статті Георгій Бржосневсь­кий, котрий у 1920-1930-х рр. працював у кам’янецькому сільськогосподарському інституті.

ПАРК З ІДЕОЛОГІЧНИМ НАВАНТАЖЕННЯМ

Огорожа Нового бульваруУ часи до жовтневого перевороту існувала практика брати за вхід до міських парків плату.
В країні пролетаріату, що переміг, до парків підійшли з іншою концепцією. Змучений війнами та партійною боротьбою СРСР мусив знайти для своїх небагатих громадян способи недорогого масового відпочинку: люди були морально та нервово ви­снажені пертурбаціями Першої світової, довгих змагань за владу та жахіттями колективізації. Парки, котрі раніше належали аристократам чи царській родині, почали відкривати для всіх відвідувачів. Де таких зелених масивів не було, їх почали створювати.
З’явилася концепція радянського парку культури і відпочинку. Люди тут могли не лише прогулюватися, а й отримувати нові знання про оптимізацію праці, гігієну та побут. Так на алеях почала масово з’являтися агітація і пропаганда. Це були плакати, стенди, транспаранти, а також скульптури спортсменів, матерів із дітьми, робітників тощо. І якщо плакати радянських часів до 2021 року не дожили, то старі паркові скульптури в стилі соціалістичного реалізму стоять багато де. У кам’янецькому парку все ще можна побачити кам’яну молоду матір, яка годує немовля. В парку Хотина інша кам’яна мати піднімає своє дитя на руках. У чернівецькому Центральному парку зберігся хлопчик-сопілкар – клон кам’янецького фонтана, котрий стояв колись поряд із приміщенням банку біля Новопланівського мосту.
Початок дендропаркуРадянську людину в парку зусібіч бомбардувала пропаган­да. Письменницький дует Ільфа та Петрова насміхався над новою звичкою: «Товариші, давно вже пора дати відсіч шкідливим і чужим теорійкам про те, що гуляти можна просто так, взагалі. Треба нарешті осмислити цей гулятельно-творчий процес, який деякими вульгаризаторами спрощується назвою прогулянки. Просто так, взагалі, гуляють корови (сміх), собаки (гучний сміх), кішки (сміх усього залу). Ми повинні, ми зобов’язані дати навантаження кожній людино-гуляючій одиниці. І ця одиниця повинна, товариші, не гуляти, а, товариші, повинна проводити величезну прогулянкову роботу».
Перший сквер - за візникамиДля цього парки почали зонувати: в окремих їх місцях розміщували атракціони, зони з точками громадського харчуван­ня, масові прогулянкові алеї, бази тиші та спокою, місця для відпочинку біля води, популярні в ті роки аеросолярії, стежки для прогулянок у лісах. Ділян­ки в парках отримували імена, стандартні для всієї території від України до Далекого Сходу: Алея піонерів, площа П’ятирічки тощо. Багато парків отримали спортивні та танцювальні майданчики, зелені театри. Були такі і в кам’янецькому парку.
Парки культури і відпочинку тримали впевнене лідерство в дозвіллі радянських людей аж до кінця 1960-х років. Нові технології майже завжди змінюють способи проведення вільного часу, і саме тоді в парків з’явився могутній конкурент – телебачення. Телевізори стали масовим продуктом, котрий поховав із плином часу для багатьох і доміно у дворах.

Ірина ПУСТИННІКОВА.