СОБОРНА СТОЛИЦЯ, ДО ЯКОЇ БУЛА ПРИКУТА УВАГА ЄВРОПИ

Поринути в атмосферу 100-річної давнини, що вирувала в Кам’янці-Подільському, і більше дізнатися про історичну подію того часу змогли всі, хто днями завітав до Центральної міської бібліотеки імені Костя Солухи та в Кам’янець-Подільський національнийу університет імені Івана Огієнка. Присутні переглянули відеофільм нашого режисера Андрія Зайця «Присяга 1919» про період кам’янецької доби Директорії УНР, коли з червня по листопад 1919 р. Кам’янець-Подільський перебував у статусі тимчасової Соборної столиці України і вперше офіційно приймав Присягу на вірність Україні: Висока Директорія на чолі з Симоном Петлюрою, міністри, судді, державні службовці та українське військо. Адже Кам’янецька доба Директорії була важливим періодом боротьби за Україн­ську державність у часи національно-визвольних змагань.

Щоб відчути атмосферу Україн­ської революції 1917-1921 рр., яка вирувала в Кам’янці-Подільському 100 років тому, варто почитати спогади очевидців тих подій, імена яких залишила для нас історія.
Наше місто відіграло важливу роль в історії визвольних змагань за незалежність 1917-1921 рр. Саме Кам’янець чотири рази ста­вав центром українського політичного і військового життя –
сто­лицею УНР.
Дмитро Дорошенко писав: «Тихий Кам’янець дуже пожвавився і наповнився людьми, всі приміщення в місті переповнилися».
Осип Мегас також згадує у своїх спогадах: «Кам’янець-Подільський – це одне з найкращих міст. Під час осідку правительства УНР Кам’янець мав понад 100,000 людності та українського війсь­ка понад 30,000. Тут містилась від червня 1919 р. до 17 листопада 1919 р. головна військова квар­тира галицької армії, столиця Директорії, головний уряд диктатора Петрушевича і всі головні депар­таменти українських міністерств.
У Ка­м’янці виходили в той час три українські часописи, кілька тиж­невиків, були друкарні української держави, головний державний український банк, головна війсь­кова квартира головного отамана Симона Петлюри і різні дипломатичні посольства європейських держав». Тут розмістилися Директорія УНР на чолі з головним отаманом Симоном Петлюрою і диктатором Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Євгеном Петрушевичем. З усіх тимчасових столиць Кам’янець пробув у цьому статусі довше за всіх. Ще з кінця лютого 1919 р. тут працювало Міністерство народної освіти УНР. Михай­ло Грушевський виступав тут із лекціями і редагував газету «Життя По­ділля».
Однією із важливих подій для всієї України, які відбува­лися в місті, можна назвати дату 14 жовт­ня 1919 р. Саме в цей день відбулася перша спроба об’єднати весь український народ під од­нією присягою на вірність УНР.
Осип Мегас пише: «Головний отаман Симон Петлюра заявив, щоб усі центральні установи та організації української держави склали присягу лояльності і вірності Українській Народній Республіці. Отаман Петлюра прагнув до побудови української держави на принципі дисципліни та порядку не лише в українській армії, але також в українській цивільній і державній службі. Петлюра висказував тверду віру і надію в непоборимість українського народу, який у своїй орієнтації дозрів до цього ступеня, що, крім української влади, він іншої не хоче. Ця постанова головного отамана й Директорії була конче необхідною з погляду на тодішнє становище в Україні, де різні політичні і військові групи підпадали стороннім впливам ворожої агітації, особливо зі сторони денікінців, більшовиків, поляків, румунів. Крім того, в українській галицькій армії (УГА) під впливом диктатора Петрушевича і його військової управи ходили чутки про можливий перехід військ УГА на сторону Денікіна, який обіцяв Петрушевичу вивезти з Італії в Україну 50,000 українських полонених.
13 жовтня 1919 р. виходить «Закон про урочисту обітницю Директорії, міністрів, урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Народній Республіці», в якому був викладений текст урочистої обітниці Директорії, а також присяги для міністрів, суддів та війська. Також 13 жовтня 1919 р. Українське Кирило-Мефодіївське братство звернулося до Директорії УНР про прийняття церковної присяги на вірність українському народу. Тут же зазначалось, що присяга Високої Директорії повинна мати велике значення для всієї української людності та все для того, щоб об’єднати українську владу з народом та селянством, яке являє із себе головний грунт Української державності. 14 жовтня 1919 р. Директорія УНР видала текст промови до народу України, в якому серед іншого повідомлялось: «Віддаючи сили свої на боротьбу, за долю рідного краю, сьогодні ми приносимо прилюдну урочисту обітницю вірно служити своєму народові, не припиняючи боротьби, доки не звільнимо нашу Україну від усіх ворогів, доки знеможений народ наш не стане на певний шлях спокою і доб­робуту, доки під захистом міцної республіканської влади не стане він вільним господарем рідного краю й доки не закріпить здобуту землю і волю».
Ад’ютант Симона Петлюри Олександр Доценко згадує: «День 14-го жовтня 1919 р. був днем відпочинку, забуття і марення про кращу долю… Місто прибрало святковий вигляд: скрізь квітки і килими – перший раз за час усієї боротьби Уряд, співробітники і військо присягали на вірність УНР. Настрій піднесений». Було складено порядок свята. Павло Шандрук згадує так: «Головнокомандуючий Пет­люра відвідав нас перед святом Божої Матері 14 жовтня та повідомив, що на святу неділю відбудеться «Священна присяга», і полк має підготуватися. До того часу ми навіть організували свій оркестр. 14 жовтня проходила присяга. Я привів полк, що вишикувався по батальйонах. Озброєний полк, що крокував на Центральну площу (сьогодні Вірменський ринок) під оркестр, справляв надзвичайне враження. Іноземні військові агенти спостерігали за подіями, що відбувалися. Церемонія підняла нам настрій, особливо чудова промова голов­ного капелана вельмишановного Павла Пащевського».
Газета «Україна» від 15 жовтня 1919 р. так писала про перебіг присяги: «Зранку місто прийняло святковий вигляд. Будинки Високої Директорії, міської управи, губерніального земства, національного клубу, державних та інших громадських установ і приватних осіб були вбрані килимами, ялиною, національними прапорами. Новопланівський міст був уквітчаний кленом. Вулиці весь день були переповнені народом, який брав участь у великому святі».
Вся площа, де мала відбутися присяга, була заповнена військами, представниками урядових і громадських установ та громадянами. Посередині площі був збудований великий павільйон, весь викладений ки­лимами, оббитий матерією і оз­доблений українськими гербами та прапорами. Біля павільйону поставлена почесна варта з прапором.
За військовим парадом, проведеним того дня, спостерігали присутні на урочистій церемонії військові представники Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини.
Прем’єр-міністр УНР Ісаак Ма­зепа у своїх спогадах писав: «Ка­м’янецька доба – одна з найтрагічніших в історії наших виз­воль­них змагань за революцію. Це була доба, коли українські збройні сили вперше за кілька століть зійшлися з усіх українських земель для спільної боротьби за незалежну Україну».
Саме події в Кам’янці-Подільському найяскравіше відображають моменти найбільшого піднесення українського війська та національної ідеї загалом, із якого ми маємо винести правильні висновки для того, щоб не повторювати їх у майбутньому. Саме тому ми маємо пам’ятати свою історію. Кам’янецька доба УНР стала чи не найважливішою віхою в історії української державності, де, крім всіх зовнішніх і внутрішніх згод та негараздів, відбулася перша спроба об’єднання українського народу, який на той момент був розділений як географічно, так і ідеологічно. Й урочиста обітниця якнайкраще віддзеркалює не стільки конкретну подію, як саму епоху столичного Кам’янця – центру політичного і культурного життя України, до якого була при­кута увага всієї Європи та світу.

Славко ПОЛЯТИНЧУК,
голова Кам’янець-Подільського об’єднання Товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка.