Четвер, 16 Вересня 2021 р.
23 Липня 2021

«ЮНІСТЬ», «ДРУЖБА», «ЮВІЛЕЙНИЙ»

Ми вже розповідали читачам про те, що арка стадіону ім.Г.Тонкочеєва має архітектурних родичів у інших містах колишнього СРСР. Сьогодні на черзі розповідь про іншу споруду тієї епохи – понівечений невдалою реконструкцією кінотеатр «Юність».

«ЮНІСТЬ», ЯКОЮ ВОНА БУЛА

Наша «Юність»Походи в кіно були одним із головних видів дозвілля в радянські часи: чарів­них смартфонів із безліччю розваг тоді ще не придумали. І якщо в перші роки
існування сінематографу кіно можна було подивитися лише у центрах міст, із плином часу архітектори почали планувати зведення кінотеатрів у кожному житловому масиві. Отже, споруд таких треба було багато. Оскільки радянська економіка мала бути економною, процес дещо здешевлювали за допомогою типових проєктів. І кінотеатри були тут не винятками: за типовими зразками будували лікарні та вокзали, міськради та будинки побуту.
Красивий асиметричний кінотеатр на два зали (на 800 та 300 глядачів) спроєктували у Центральному науково-дослідному інституті експериментального тестування видовищних будівель та спортивних споруд. Він мав засклений другий поверх, підкреслений геометричним ритмом вертикальних бетонних деталей, об’єм будівлі біля входу був скруглений, з іншого боку фасаду розміщувалися експресивні за абрисами сходи, а дах був скошеним. Контраст глухих стін і великих вікон характерний для архітектури модернізму. Хто саме і коли створив цей проєкт – дізнатися не вдалося. Ймовірно, сталося це не пізніше як 1970 р. Схожі проєкти мали допрацьовуватися на місцях, адже споруди могли стояти на різних ділянках, посеред різної забудови тощо. Архітектурно-планувальне рішення «Юності» виконав головний архітектор будівлі – 43-річний Микола Калинюк. За свою роботу він отримав диплом І ступеня у всеукраїнському конкурсі на найкращі житлові та цивільні будинки, зведені у 1972 та 1975 роках. Заклад розраховувався на 1100 місць.
Будівництво почалося у не зовсім зруч­ний для таких робіт час – 4 січня 1972 р. Відкрили заклад демонстрацією кінострічок «Афоня» та «Любов земна» 20 груд­ня 1975 року. «Юність» мала два зали і вважалася найкращим кінотеатром Хмельницької області. За поширеною міською легендою, у світі є ще два кінотеатри такого штибу – в Тюмені та Києві. Перевіримо, чи правда це.

РОДИЧІ В КРАЇНІ-АГРЕСОРІ

«Ювілейний», ТюменьСправді, повний клон «Юності» був у російській Тюмені, тільки називався «Ювілейним». Збудувати його хотіли до 1977 р., чергової радянської «круглої» дати. Але не встигли – здали в експлуатацію через рік. Будівля, прикрашена клумбами та фонтаном, стояла посеред робітничого селища з убогими дерев’яними халупами – і ще декілька років красень-кінотеатр виглядав серед них Гулівером поміж ліліпутів. Та з часом одноповерхові будинки знесли, а навколо спроєктували площу ім. 400-річчя Тюмені. Кінотеатр «Сеспель», Чебоксарибув найпрестижнішим у міс­ті, але деструктивні дев’яності розвіяли колишню славу. Через декілька років занепаду тюменський брат «Юності» був повністю розібраний. На його місці розміщувалися то розважальний комплекс, то платна парковка, а нині – сквер.
У столиці Чувашії Чебоксарах повний близнюк «Юності» називався «Сеспель» – за прізвищем місцевого поета. Його зводили з 1970 року, а здали в експлуатацію 6 листопада 1973 р. Нині у споруді театр юного глядача.
Ідентичний проєкт кінотеатру на 1100 глядачів був також реалізований у російських містах Володимир (кінець 1970-х рр., згодом повністю перебудований), Архангельськ (1977) та Желєзногорськ. Усі три заклади називаються однаково – «Русь».

А ЩО ТАМ У БІЛОРУСІ?

«Ювілейний», ГомельУ прикордонному з Україною білоруському Гомелі 1979 року звели за «нашим» проєктом кінотеатр «Ювілейний». Вікна закладу прикрашали вітражі. На місці «Ювілейного» у 1940-х рр. стояла стаціо­нарна шибениця, де страчували зрад­ників радянської влади. 2018 року кінотеатр виставили на аукціон: стартова
ціна була лише 147 білоруських рублів. Нові власники зберегли напрямок споруди, хоча й пофарбували її в рожевий.
У ній нині діють дитячий розважальний центр та кінотеатр Misteria Cinema.

УКРАЇНСЬКІ КЛОНИ «ЮНОСТІ»

«Лейпциг», КиївШукати клонів «Юності» можна і в Україні. Почнемо з Києва. У Святошинському районі, на проспекті Леся Курбаса, 8, все ще діє кінотеатр «Лейпциг» на 929 місць, зведений за тим самим типовим проєктом. Адаптацією проєкту до київських реалій займалися архітектори Всеволод Суворов та Ігор Шпара. Це єдиний кінотеатр на Борщагівці. Відкрили заклад, названий на честь німецько­го міста-побратима Києва, 30 жовтня 1974 року – майже на рік раніше за ка­м’янецький. До 1991 р. кінотеатр носив звання «зразкового підприємства міста Києва», але наступну декаду практично не діяв. Дочекався 2005 р. реставрації й далі працює за профілем. Його «Червона зала» на 548 глядачів – одна з найбільших кінозалів столиці у форматі 3D.
«Дружба», ЛисичанськКрім «Лейпцига», у Києві є ще два закордонні топоніми: «Братислава» та «Кіо­то». Ці кінотеатри теж були зведені за аналогічним з «Юністю» проєктом. Збудована 1976 року на Оболоні «Братислава» працює, хоча теж пережила період бездіяльності у 1990-ті. Її зводили ті самі київські архітектори, що і «Лейпциг», – Суворов та Шпара.
Розташований на Лісовому масиві «Кіо­то» до 2016 р. називався «Росією» і заслужив на власну сторінку у «Вікіпедії» (як і «Братислава»). Автором проєкту тут був Петро Петрушенко, а звели заклад на чотири зали 1981 року. Три з чотирьох залів працюють до цього часу.
Найпізніше з усіх клонів-кінотеатрів з’явилася «Дружба» у Лисичанську – її ввели в експлуатацію аж 24 серпня 1989 року. Сама споруда вийшла більш неоковирною, немає і цікавих бічних сходів. Наразі «Дружба» – єдиний діючий кіно­театр у підконтрольній Україні частині Луганщини.
«Сучасник», Кривий Ріг5 грудня 2020 р., попри протести захисників і активістів, знесли руїнізований криворізький кінотеатр «Сучасник», збудований за тим самим проєктом, що і «Юність». За неперевіреними даними, його звели 1972 р. Споруду прикрашало гарне панно в техніці сграфіто, яке зображувало технічний і науковий прогрес, дружбу народів і символи миру. «Сучасник» не діяв із 1997 р. Сьогодні на його місці будують торговий центр. Заокруглена бетонна стіна справді так і проситься для якогось твору монументального мистецтва – в Архангельську, наприклад, вона містить мозаїку авторства Якова Солодаря. Нашу ж «Юність» прикрашали два мурали. І якщо «Запальний танок» на північній стіні зберігся, хоча й частково закритий незрозумілою прибудовою, то мурал на даху комплексу вже не побачити через надбудований третій поверх. Гроші на «Запальний танок», виконаний у вересні 2014 р., збирали спільнокоштом.
Фасади більшості будівель, що вціліли, як і в Кам’янці, завішані рекламними банерами та афішами, тому монументальна архітектура зчитується погано.

Ірина ПУСТИННІКОВА.