Субота, 04 Грудня 2021 р.
29 Жовтня 2021

МАЛИ ЧИМ ЗДИВУВАТИ І ЩО ПОКАЗАТИ

По-науковому захопливо й пізнавально, по-гостинному весело й атмосферно відзначив Кам’янець-Подільський національний університет ім.Івана Огієнка аж три визначні події: 103 роки від дня заснування, 140 років від дня наро­дження Івана Огієнка та 25 років етнолабораторії вишу.

Лілія ІваневичРозпочали п’ятничний ранок зі спільного молебню біля церк­ви поблизу історичного факультету. А далі святкування передислокувалося вже в наукову площину.
У центральному корпусі два дні тривала ІІІ Всеукраїнська наукова конференція «Традиції Івана Огієнка у світлі вітчизня­ної науки». На запрошення до університету завітали колеги з інших українських вишів. Привітали учасників і гостей конференції ректор університету Сергій Копилов, декан факультету української філології та жур­налістики Борис Коваленко, завідувач кафедри історії української літератури та компаративістики Олег Рарицький і проректорка з наукової роботи Світлана Миронова.
А далі слово взяли науковці. Зокрема, у світ міфології слухачів повела кандидатка філологіч­них наук, завідувачка кафедри фольклористики КНУ ім.Т.Шевченка Олеся Наумовська. Вона так цікаво розповіла про українських упирів, русалок та відьом, що не захопитися ними просто було неможливо. Тому обговорення вийшло не лише бурхливим, а й веселим.
Потрапити в барвистий світ ру­коділля й детальніше дізна­тися про подільську вишивку зуміли всі, хто прийшов на ви­ставку вишитих рушників, які зберігаються у фондах навчально-наукової лабораторії етнології. Саме вона відзначила 25-річний ювілей від дня заснування. А в її засіках стільки всякого доб­ра, завдяки якому ми краще пізнаємо побут наших предків. Оберігає всі ці скарби кандидат філологічних наук, старший викладач Валерій Щегельський. Детальніше про те, які рушники є в лабораторії, що на них зо­бражено, як вони зберігаються, читайте в наступних номерах «Подолянина».
Надихнувшись прекрасним, учасники й гості знову повернулися до аудиторій та секційних засідань. Колосальну працю, робота над якою тривала не один рік, презентувала кан­дидатка історичних наук, док­торантка Інституту мистецтво­знавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України, дослідниця традиційного подільського вбрання Лілія Іваневич. Її робота унікальна і вмістилася в масштабне видання майже на 800 сторінок. Дослідниці вдалося зібрати і вивчити традиційний одяг українців Поділля другої половини XIX – початку XX століття. Через її руки пройшли сотні екземп­лярів одягу наших пращурів, які зберігаються в музеях, етнолабораторіях чи закладах культури. Аби зібрати весь науковий матеріал, пані Лілії довелося переїхати все Поділля – від заходу й до сходу. До речі, в її праці йдеть­ся і про вишиванки, які зберігаються в нашій етнолабораторії.
– Усі субрегіони Поділля, крім спільних ознак, характеризуються певними специфічними відмінностями в крої, оздобленні, способі поєднання, носіння та, як наслідок, класифікації складових народного костюма. Розмаїття Поділля безмежне, і це відобразилося у вбранні, – зазначила дослідниця.
Гості та учасники конференціїНе стримували усмішки присутні, слухаючи доповідь кандидата філологічних наук, письменника Володимира Даниленка «Постколоніальний погляд на українські анекдоти».
– Українські анекдоти з’явилися ще в часи Радянського Союзу, в них відображався погляд українського народу на більшовицький режим, Союз, систему господарювання. Специфіка політичних анекдотів у тому, що вони швидко забуваються і вмирають. Доки жили Брежнєв, Ленін, Сталін, анекдоти про них були актуальними. Загалом анекдот – це альтернативний погляд на політичні реалії, це те, що не піддава­лося соцреалізму, редагуванню.
І найбільший розквіт радянських анекдотів припав на 70-ті роки, коли їх розповідали на кухнях. Але за анекдоти могли й посадити, – зазначив Володимир Даниленко. Детальніше, про що жартували українці, можна буде почитати в наступних номерах «Подолянина».
Вечір п’ятниці учасники конференції та гості завершили вишукано – під концерт органної музики в Кафедральному кос­телі святих апостолів Петра і Павла.
Наступного дня, о 8.30, попри ранковий час, учасники конференції знову зібралися, аби послухати Володимира Даниленка, який цього разу приділив увагу власній творчості. Письменник розповідав про те, чому розпочав творчу діяльність, як писалися його твори та хто допомагав на творчому шляху.
– 2006 року я побачив, що в краї­ні формується бюрократичний клас – національний чиновник розмовляє своїм сленгом. І хотів дослідити, що ж відбувається в головах цих людей. Для цього влаштувався на роботу в секретаріат Кабінету Мініст­рів. Тоді й почав вивчати внутрішнє життя, забобони та звички політиків. Побачене лягло в основу сатиричного роману «Газелі бідного Рем­зі», де події відбуваються в Україні у час між касетним скандалом і Помаранчевою революцією, – розповідає прозаїк.
Розмова про кожен із творів автора супроводжувалася схожою історією життя. Година, відведена для спілкування, швидко промайнула. А далі з аудиторій учасники вирушили до Чабанівки. Тут на них чекала екскурсія креативним народ­ним музеєм історії села Чаба­нівки, а ще гості завітали до Бакотського скельного монастиря, де сповна насолодилися непов­торними подільськими краєвидами.

Галина МИХАЛЬСЬКА, Олександр ЩЕРБАТИХ.