Неділя, 28 Листопада 2021 р.
29 Жовтня 2021

БИТВА ЗА ДНІПРО

Тривала жорстока Друга світова війна. В результаті перемоги Червоної армії під Курськом у серпні 1943 року вона перейшла в загальний стратегічний наступ на ворога. Радянські війська підійшли до Дніпра.

«ШВИДШЕ ДНІПРО ПОТЕЧЕ НАЗАД…»?

Маршал інженерних військ Віктор ХарченкоГітлерівці велику надію покладали на таку могутню перешкоду, як Дніпро. Вони сподівалися, що Червона армія не зможе її подолати.
Гітлер був настільки впевнений у міцних позиціях своїх військ, що виголосив: «Швидше Дніпро потече назад, аніж більшовики подолають цю могутню водну пе­репону…». Зарозумілість і зверхність гітлерівських генералів напередодні битви за Дніпро обгрунтовувалися ще й тим, що в Україні вони мали досить сильне угруповання військ, до складу якого входила 2-га армія з групи армій «Центр», 2-га і 4-та танкові армії, 6-та і 8-ма армії з групи армій «Південь». Разом це складало 1 мільйон 240 тисяч солдатів і офіцерів, 12,6 тисячі гармат і мінометів, понад 2 тисячі танків, 2 тисячі літаків.
Бойовий заклик форсувати Дніпро з ходу став для кожного радянського бійця наказом Батьківщини. У військах проводилися групові та індивідуальні бесіди про досвід форсування великих рік і про особливості Дніпра. Лозунги «Вперед на Дніпро!», «Захопив плацдарм – ні кроку назад!» і «Даєш Київ!» стали основними при проведенні політико-виховної роботи. Дивізійні газети широко висвітлювали досвід форсування рік у попередніх операціях.
Дніпро форсували на широкому фронті. Підрозділи, які переправилися, закріп­лялися буквально на п’ятачках, на метрових шматочках землі, вогнем з автоматів, кулеметів, а то й гранатами і штиками вибивали гітлерівців із траншей.
До кінця вересня 1943 року радянські війська форсували Дніпро вже на 750-кілометровому фронті від білоруського Лоє­ва до Запоріжжя і захопили на правому березі ріки понад 20 плацдармів. Наступ на Київ розпочався на світанку 2 листопада з Лютізького плацдарму. Одночасно імітувався наступ із Букринського плацдарму. Манштейн розгубився: який тепер головний напрямок Ватутіна?.. Лише надвечір він збагнув, що 3-тя гвардійська танкова армія генерала Рибалка рап­том опинилася… на півночі й уже обходить Київ, спрямовуючи удар на Фастів і Васильків. Уранці 6 листопада 1943 року грім артилерійського салюту в Москві повідомив усьому світу про звільнення столиці України – древнього Києва.

ЗЕМЛЯКИ У БИТВІ ЗА ДНІПРО

Наприкінці вересня 1943 року Дніп­ро як стратегічний рубіж оборони для ворога був втрачений. Загарбники втішали себе надією, що зможуть відпочити, відсидітися за укріпленнями «східного валу». Вони мріяли про безпеку за Дніпром. Але українська приказка каже: «Не так сталося, як гадалося». Гітлерівці не змог­ли затримати нестримний рух Червоної армії на Дніпрі. Радянські війська з ходу форсували потужну водяну перешкоду на широкому фронті, захопили великі території на північ і південь від Києва, а також Кременчука і Дніпропетровська та почали успішно розвивати наступ, звільняючи Правобережну Україну. 26 березня 1944 року в результаті кровопролитних боїв був звільнений і Кам’янець-Подільський.
Брали активну участь у битві за Дніпро і наші земляки – подоляни. Серед них Герой Радянського Союзу Михайло Юрченко. Героєм він став при форсуванні Одера, на підступах до Берліну, а в битві за Дніпро – при визволенні столиці України – 7 листопада 1943 року отримав орден Червоної Зірки. Був одним із перших, хто закріпився на Лютізькому плацдармі, на правому березі Дніпра. А було це так. Сапери під вогнем ворога розмінували берег річки і навели міст. У бою на правому березі Дніпра загинув танкіст-стрілець. Його замінив Юрченко. Він сів у танк і повів вогонь по ворогу з кулемета. Село було звільнено. Наші воїни закріпилися на те­риторії звільненого населеного пункту. Відбиваючи атаки ворога, сапер Юрчен­ко знищив більше як десяток гітлерівців.
Після війни Михайло Іванович мешкав у нашому місті, брав активну участь у житті ветеранської організації, часто виступав перед молоддю, розповідаючи про героїчне минуле нашого народу.
Ще одним зі славних захисників, хто форсував Дніпро, був ветеран, інвалід Великої Вітчизняної війни, полковник у відставці Олександр Носов. Із їхньої багатодітної сибірської сім’ї на фронт пішли шестеро чоловіків. Четверо з них мали жінок, дітей. Із шести п’ятеро загинули в боях, залишилися чотири вдови і чотирнадцять сиріт. Живим залишився лише Олександр Костянтинович. У перший свій бій він вступив біля міста Куп’янськ Харківської області. Їхній ешелон розбомбили фашистські літаки. Вони на ходу покидали вагони і з боями рухалися на захід. Знали, що попереду велика водяна перешкода – Дніпро. Олександр Носов згадував: «Я був командиром групи з п’яти осіб, що мала у своєму складі кулемет «Максим». У кожного з нас було по 2 коробки з кулеметними стрічками, в кожній з яких було по 250 бойових патронів, а ще на кожному з нас – шинель у скатці, протигаз, дві бойові гранати, сухий пайок і сам «Максим» – 64 кг».
Форсували Дніпро вночі, під постійним шквальним вогнем ворога. З важкими боями, за підтримки артилерії, авіації з великими втратами захопили першу траншею німців, потім – другу, третю… Біля їхнього розрахунку вибухнула мі­на – Носов зазнав важкого поранення. Медсестра підповзла до нього, стягнула скатку з шинелі, яка зразу ж розпалася на шматки. Рятівниця сказала йому: «Щас­ливий ти! Шинельна скатка врятувала тобі життя!». Після лікування – знову на передову, адже до Перемоги були ще довгі й важкі два роки. Після війни Олександр Костянтинович продовжував військову службу в Збройних силах СРСР, займався військово-патріотичним вихованням молодого покоління.

ВІЙСЬКОВІ ІНЖЕНЕРИ – В АВАНГАРДІ

Було б великою несправедливістю не згадати тих, хто брав активну участь у переправі військ Червоної армії через Дніпро та інші водні перешкоди, – наші славні інженерно-саперні війська. Ці люди працювали вдень і вночі, не маючи часу на відпочинок. Вони розміновували поля, знешкоджували вибухонебезпечні предмети, під шаленим вогнем ворога наводили мости і переправи для наших військ. Часом, стоячи по шию в холодній воді, на руках тримали мости, переправи. Вони не шкодували ні здоров’я, ні життя в ім’я звільнення Батьківщини від ненависного ворога. В числі тих, хто наводив переправи на Дніпрі, був і майбутній маршал інженерних військ Віктор Харченко – фундатор нашого вищого військово-інженерного командного училища, ім’я якого згодом було присвоєно закладу.
Приємно їх згадати якраз напередодні Дня інженерних військ, яке відзна­чається 3 листопада.
Щиро вітаю весь особовий склад Ка­м’янець-Подільського військового гарнізону, ветеранів Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища імені маршала інженер­-них військ В.К.Харченка, жителів і гостей міс­та зі святом – Днем інженерних військ України. Бажаю міцного здоров’я, кавказького довголіття та мирного неба над головою.

Полковник інженерних військ Олег ХАВРОНЮК,
колишній начальник Військово-інженерного інституту.