Субота, 29 Січня 2022 р.
3 Грудня 2021

ВИПЕРЕДЖАВ ЧАС НА ДЕСЯТИЛІТТЯ

Кажуть, коли на небі гасне зірка, обривається життя людини. Цьогоріч 28 серпня навіки згасла зірка життя професіонала банківської справи, доброї та чуйної людини, люблячого чоловіка й батька Василя МАРЦЕНЮКА. Але доки живі спогади рідних і колег, доти житиме пам’ять про Василя Кириловича, якому б 5 грудня виповнилося 85 років.

Василь МарценюкГортаючи книгу життя Василя Марценюка, дізнаємося, що доля не балувала його. Бо пережити довелося чимало: Другу світову війну, післявоєнні лихоліття, важку працю.
Народився майбутній банкір у багатодітній селянській родині на Житомирщині. Батьки працювали в колгоспі. 1941 року бать­ка, Кирила Аврамовича, призвали на фронт. Він дійшов до Берліну. І доки відвойовував кожен клаптик землі у ворога, вдома на нього з нетерпінням чекали рідні. Особливо маленький син Василько, з яким під час війни трапився нещасний випадок. 1944 року він, граючись із друзями, підірвався на міні. Один хлопчик загинув, інший осліп, а Василько зазнав поранення в ногу. Рана була важка. Лікуватися їздив із мамою по військових шпиталях. Лікарі врятували ногу від ампутації, але вона залишилася покаліченою і весь час, до кінця життя, нагадувала йому про жахіття війни.
– Тато розповідав, як у тяжкі повоєнні часи він зі старшою сестрою Марусею ходили босоніж аж до самого снігу, збирали колоски в полі, пасли худобу. Ніжка поранена болить, взути нічого, – такі недитячі спогади закарбувалися в батьковій пам’яті на все життя, – розповідає донька Лариса Василівна. – Але, попри таке несолодке дитинство, батько вчив нас ніколи не опускати рук перед труднощами, працювати наполегливо і досягати мети. Бо сам був таким: якщо віддавався роботі, то сповна, коли вільний час приділяв сім’ї, то це завжди було весело, по-особливому тепло й незабутньо, з піснею і забавами. Батько мав гарний голос, тому по життю крокував із піснею.
Згадував, як після закінчення школи вступив до Львівського фінансово-кредитного технікуму.
Вибір професії мав обмежений у зв’язку з дитячою травмою. Але ніколи не шкодував, що справою жит­тя обрав цифри, і не зрадив улюб­леній професії.
Починаючи з 1956 року, Василь Кирилович працював у фінансових організаціях Житомирської області. Влітку 1962 року одружився.
Рідні зізнаються, що велике кохання, яке тривало майже 60 років, подружжя пронесло через усе життя, підтримували один одного в нелегкі моменти
і разом розділяли найщасливіші. Разом із дружиною Софією Станіславівною виростили двох донечок Ларису і Світлану. А коли вони підросли, всю любов віддавали внукам Сергію, Анд­рію й Артему.
Василь Кирилович багато років працював керуючим державного банку в селищі Романів, що на Житомирщині. Там під його керівництвом збудували нове приміщення банку. Там залишилося багато його учнів.
– 1989 року батька перевели до Кам’янець-Подільського відділення «Жилсоцбанку», який згодом перейменували на «Укрсоцбанк». Працювати було нелегко, адже невдовзі стався розвал Радянського Союзу. Але, попри економічно нестійкі 90-ті, йому вдалося зібрати колектив професіоналів і проявити себе вмілим менеджером. Він одним із перших в Україні у цьому відділенні банку організував обмін валюти, запровадив комп’ютеризацію банківських операцій, передав досвід молодим спеціалістам, завжди підставляв плече підприємцям.
Власне, хто, як не колеги, може розповісти про робочі будні Василя Марцинюка, який не один рік пропрацював в «Укрсоц­банку», а згодом перейшов до «Авалю», який на той час мав лише одне відділення у Старому місті.
– Познайомився з Василем Кириловичем на початку 1996 року, тоді я працював у банку «Аваль», який тільки виходив на ринок, – пригадує Андрій Гук. – Тоді на ринку панували правонаступники банків СРСР. Такі старі установи залишили після себе й старі звички, були процедурно орієнтовані та вважали себе, швидше, ще одним контролюючим органом, а не сферою послуг. У Кам’янці-Подільському на той час «Укрсоцбанк», де не один рік керуючим працював Василь Кирилович, захопив найбільшу частку ринку й найприбутковішу. І нам спочатку було важко конкурувати. Але Василь Кирилович організував унікальні можливості – проведення платежів за 20 хвилин тоді, коли решта банків їх проводили від 1 до 7 днів. Із притаманною йому далекоглядністю та інтелігентністю зумів у ті часи створити такі взаємовідносини з клієнта­ми, які лише через 10 років поча­ли широко впроваджувати в банках, назвавши це клієнтоорієнто­ваністю.
Василь Кирилович особисто цікавився і пам’ятав специфічні потреби значущих клієнтів, керував банківською установою на випередження цих потреб. Усе це я пізнавав від нього вже пізніше, коли 1999 року почав займатися відкриттям відділення баку «Аваль» на вул.Огієнка, 55. Близько року, майже щодня, ми з Василем Кириловичем оббивали пороги державних, місцевих, комунальних організацій і відвідували більшість підприємств міста. Мене постійно дивувало, як, не користуючись записником, можна пам’ятати імена всіх, запитання, звернення та проблематику, специфіку діяльності клієнта, домовленості. Всі ці зусилля не минули даремно. Після відкриття відділення банку «Аваль» 2000 року воно вийшло на лідерські позиції в області.
Не завадить нагадати і те, що вся Кам’янець-Подільська філія «Авалю» з відділеннями на той час була серед найкращих в Україні. Звісно, успіх – це колективний процес, і до нього доклали зусилля багато людей. Проте я хочу відзначити чималий внесок Василя Кириловича і в розвиток банківської справи в міс­ті, і в розвиток місцевої промисловості й бізнесу. Промайнуло вже не одне десятиліття, але навіть нині можна з легкістю відшукати чимало підприємств, які пережили важкі 90-ті й навіть розвивалися виключно завдяки кредитній підтримці «Укрсоцбанку», а потім – банку «Аваль». Завдяки клієнтоорієнто­ваності Василя Кириловича, який своїм підходом до роботи випередив час на десятиліття.
На жаль, час, відведений Василю Кириловичу на Землі, так швидко збіг. Але його світлі справи, мудрі настанови, далекоглядність, безмежно ніжні почуття до рідних назавжди залишилися з близькими і колегами.