Четвер, 28 Березня 2024 р.
24 Грудня 2021

ПРО МІСЦЕ, НЕ НАДТО ВІДДАЛЕНЕ

Сьогоднішній епізод «Кам’янецьких дежавю» буде досить незвичним. Нам доведеться активно залучати власну уяву – без неї ніяк у випадках, коли від споруди залишилося зовсім небагато.

ЗАМОК НА НІГИНСЬКОМУ ШОСЕ?

Тюремний замок. Нігинське шосеУ сучасних кам’янчан асоціація зі словом «замок» одна – так в останні роки почали називати Стару фортецю (хоча замок – це житло феодала, а не місце, де стоїть гарнізон. Із гарнізоном – лише фортеці). Та в ІІ половині ХІХ ст. у відповідь на запитання «А де у вас тут замок?» кам’янчани скеровували б не у Старе міс­то, а в іншому керунку. Махали б рукою на північ – туди, де через століття почне розростатися багатоповерхівками Жовтневий, у народі відомий просто як мікрорайон.
Якщо ми зайдемо у двір двоповерхових будинків №№57 і 59 на Нігинському шосе, то побачимо рештки якоїсь старої споруди, збудованої з дикого каменю. Низькі загратовані вікна сьогодні вже майже на рівні землі. Скла в них немає, але решітки майже скрізь збереглися. Зверху все позаростало непролазними хащами з кущів. От саме сюди кам’янчанин ХІХ ст. і направив би когось, хто шукав у місті «замок».
Тільки і в цій споруді жодні феодали не мешкали. А ті, хто мешкав, мріяли якомога швидше звідти вибратися. Замок на місці сучасного Нігинського шосе був тюремним. Це була губернська в’язниця.

ТИПОВИЙ ПРОЄКТ НЕТИПОВОГО АРХІТЕКТОРА

Із попередніх статей у «Подолянині» про життя міста в ХІХ ст. уважний читач пам’ятатиме, що типові споруди почали з’явля­тися в Кам’янці саме в той час. Імперія здешевлювала процес зведення «казенних будинків», роблячи їх уніфікованими, однаковими. Гімназії, суди, різноманітні «присутственные места» будувалися однаковісінькими від Сибіру до країн Балтії. В’язниць це стосувалося теж. Більше того: проєкти типових острогів для губернських та повітових міст були створені в Російській імперії одними з перших – ще 1803 р.
Місце острогуАвтором проєктів був уславлений російський академік, придворний зодчий Романових Андреян Захаров (1761-1811 рр.), той самий, який створив класицистичне адміралтейство в Санкт-Петербурзі, та чиї проєкти використовували для будівництва центральної Круглої площі в Полтаві. Все, що створював Захаров, відрізнялося монументалізмом. Часи були такі: в архітектурній моді панував пафосний ампір. Тому й «тюремний замок» мав багате обрамлення вхідних порталів і вікон.
Ще у XVIII ст. кам’янецьких в’язнів утримували в ратушних підземеллях. Але місто зростало, а підземелля залишалися тими ж – ув’язненим там було тісно. В’язницею 1815 р. стала і Стара фортеця, яка втратила стратегічне оборонне значен­ня. Арештанти перебували і в приміщеннях римо-католиць­кого монастиря тринітаріїв у Старому місті. Та й цього імперській владі здавалося не досить. Фортеця погано справлялася з новою роллю. Тут тримали понад 400 в’язнів, яких треба було ще й розподілити в корпуси в залежності від віку, статі та тяжкості злочинів. Тож у 1830-х рр. було ухвалено рішення бу­дувати «тюремний замок». Ділянку для губернської в’язниці вибрали на далекій околиці тогочасного міста. У фортеці ж із 1851 р. влаштували так звану арештантську роту. В’язням і до того було тісно, а стало ще гірше: зводити тюремний замок взялися аж 1856 р. Будівницт­во завершили 1859-го. Вели­кий триповерховий комплекс, що формою нагадував літеру Е, був розрахований на пів тися­чі ареш­тантів. Руїнам на Нігинському шосе, отже, вже понад 160 років.
ЛітинДивним у цій історії є те, що острог збудували в губернському центрі настільки пізно: в інших містах саме з побудови в’яз­ниць і починалося російське архітектурне панування. Польська дослідниця Поділля під п’ятою імперії Романових Марта Вірашка пише у своїй праці «Просторовий розвиток і забудова міст Подільської губернії в часи Російської імперії» (Варшава, 2008 р.), що зведення тюремних замків, збудованих з оглядом на справжні старі фортифікації,
було найбільш помітною архітектурною інвестицією Російської імперії в Поділля на початку ХІХ ст. Нові господарі спершу попіклувалися про в’язниці, а школи та театри почали зводити вже набагато пізніше.
За зразковим проєктом Захарова, біля арки головного в’їзду розташовувалися караульні при­міщення, а над брамою – канцелярія.
Описів кам’янецького тюремного замку у відкритих джерелах залишилося небагато. В ано­німній праці «Подолъ: записки проезжего» (Київ, 1866 р.) читаємо: «Сучасні споруди і будинки не збудять у нащадків ні особливого подиву, ні вдячності, як турецький міст. Якщо під’їжджаєте до міста по поштовій дорозі з Києва, місцевість іде вгору. Вам указують: от і Кам’янець! Але ви бачите біля дороги тільки велику чотирикутну споруду. Наблизившись, читаєте: «ТЮРМА». Ост­рог затуляє красу виду цілого міста здалеку. Напроти острога кладовище, котре повинно на­гадати в’язням про загробне життя».

ВЦІЛІЛІ ОСТРОГИ КРАЇНИ

Тюремний замок у Новій Ушиці нині продуктовий магазинХоча в Кам’янці від тюремного замку залишилося небагато, в Україні є декілька збережених споруд, збудованих за типовими проєктами Андреяна Захарова. Чимало їх збереглося і в інших краях, яким теж не пощастило бути частиною імперії Романових, – Росії та Білорусі.
Стара в’язниця на київському Печерську (сучасна вул.Коновальця) зводилася за проєктом губернського тюремного замку 1817 р. інженером Жевановим і мала 15 казарм. Мала би бути збудована ще за дев’ять років до того, але то грошей не було, то тривала війна з Наполеоном. Перші спроби ув’язнених втек­ти з острогу були вже у вересні 1818 р. Воно і не дивно: охороняли їх лише 10 солдатів-інвалідів, якими командував наглядач на прізвище Горський. Серед декількох сотень зеків того часу було чимало селян, котрих відправляли до буцегарні за непокору панам. Дехто з них із в’язниці вже не повертався: умови утримання людей там були настільки поганими, що люди помирали десятками.
Уже 1830 р. у київської влади була думка знести тюремний за­мок – він був затісним. І хоча нову в’язницю невдовзі побу­дували поруч, стару почали викорис­товувати як військовий склад – і комплекс дожив до наших днів. Київський острог має масивні башти, метрової ширини цегляні стіни й закритий двір усереди­ні. Ймовірно, приблизно так само виглядала в’язниця на теперішньому Нігинському шосе.
Ще 1805 р. острог звели на Київській вулиці у Кременчуці на Полтавщині. Це був мікс губернського та повітового проєктів. Башти, відразу три корпуси для ув’язнених і масивна огорожа – це з губернського. Все інше – зі скромнішого повітового. Бо хоча статусу центру губернії Кременчук не мав, повітовий проєкт був би затісним для досить великого міста. Споруда проіснувала до Другої світової війни.
Зведеними за зразковим проєктом Захарова є і остроги в російських містах та селах Казань, Стародуб (Брянська область, 1826 р.), Наровчат (Пензенська область), Боровськ (Калузька область), Данілов (Яро­славська область). Скрізь «візитівкою» цих похмурих місць є напівкругла арка головного входу, прикрашена замковим та клинчастими каменями.

«ТЮРЕМНІ ЗАМКИ» ПО СУСІДСТВУ

Брацлав. Фото Віталія РуденкаУ пошуках вцілілих тюремних замків не обов’язково перетинати половину України. Є такий – у дуже непоганому стані – й у нашому районі. Практично у центрі Нової Ушиці зберігся повітовий острог, зведений 1843 р. Фактично це одна з найстаріших споруд містечка. Нині вона обросла прибудовами, та все ще виділяється широка в’їзна арка із замковим і клинчастим камінням. Оздоблені також кути будівлі. Колір комплексу на похмуре минуле не натякає – він ніжно-персиковий. Тут давно вже діє продуктова база та звичайнісінький магазин. Його власники до фотозйомки ставляться чомусь негативно, хоча об’єкт міг би зацікавити допитливих туристів. У Вікіпедії тюремним замком у Новій Ушиці помилково називають стару садибну будівлю, прикрашену колонами, що на вул.Українській, у котрій довго розміщувалася райспоживспілка.
А ще один подільський тю­ремний замок нині виконує роль краєзнавчого музею ім.Устима Кармелюка. Він розташований на вул.Кармалюка, 5, у колишньому райцентрі Літин на Вінниччині, за 32 км на захід від обласного центру. Нарешті місце, де туристів не ганятимуть, а будуть їм раді! Правда, лише в будні: у вихідні заклад зачинений. Музей діє тут із вересня 1980 р., з 1993 р. має статус дер­жавного.
Споруда закладу одноповерхова, важкувата, приземиста, стара. Це колишній в’їзний корпус в’язниці. Якщо пощастить відвідати його з екскурсією, вам покажуть і гауптвахту, і приміщення для охоронців, і декілька камер. Вони розташовані з іншого боку, у центральному двоповерховому корпусі.
Траплялися статті, де стверджувалося, що будівля ця – ще з XVIII ст. Це, звісно, неправда, адже острог є повним близнюком тюремного замку в Новій Ушиці, теж зведений за зразковим проєктом Андреяна Захарова. Тільки літинська в’язниця принаймні на 30 років старша за новоушицьку: її звели ще до 1814 р. (ймовірно, 1805-го). Тут в одній із камер утримували Кармалюка. Ще й не раз: у 1814, 1822-23, 1827 та 1830-32 рр. Під час третього сидіння тут чи то народний месник, чи то прославлений бандит звідси втік, як тікав і з нашої Старої фортеці. Недарма про Кармалюка ка­зали, що він має фарт втекти, а не має сховатися. З Літина він зник дивовижно: охоронець потім згадував, що зайшов у каме­ру, ув’язнений уважно на нього глипнув, і коли чоловік отямився, кімната була вже порожня.
Місце острогуЗ таких випадків і ростуть ноги в легенд про вовкулацьку природу Кармаля.
Ще один брат-близнюк літинського та новоушицького тюрем­них замків розташований у колись славному місті Брацлаві, сьогодні, на жаль, глибокій провінції Вінниччини. Зовсім поруч із головним архітектурним скарбом колишнього райцентру, кос­телом Шкаплерівської Богоматері, лише за 300 метрів від нього, розмістився брацлавський психоневрологічний інтернат. Його ядро – старий імперський острог. Як і в’язниця колись, інтернат нині є закладом закритого типу. По периметру його обнесено колючим дротом – і ту­ристам там точно не зрадіють. Тому краєзнавцям залишаєть­ся вдовольнятися легендою про підземний прохід із тюремного замку на інший берег Південного Бугу.
Так само, як у Літині чи Брац­лаві, виглядав тюремний замок і в Летичеві: його 1930 р. сфотографував краєзнавець Пав­ло Жолтовський. До наших днів споруда не дожила.
Типовий повітовий острог дожив до нашого часу в Хмельницькому. Скромну споруду майже у центрі міста так і називають «тюрмою»: у ній дотепер слідчий ізолятор №29. 1830 р. за зразковим проєктом Захарова тут перебудували існуючий арештантський будинок 1795 р. На це витратили 8265 карбованців державних коштів. Оновлена в’язниця мала окремі приміщення для малолітніх злочинців, боржників, людей, які відбували покарання за неважкі злочини, жіноче відділення, дві камери для карних злочинців, а також лазарет і лазню. Лазня, лікарня і церква були практично обов’язковими елементами тогочасної пенітенціарної системи. Одночасно тут перебували не більше як сотня в’язнів. Жінок можна було порахувати на пальцях однієї руки.

Ірина ПУСТИННІКОВА.