Неділя, 22 Травня 2022 р.
21 Січня 2022

ДОБРИЙ ПОРЯДОК У ПОГАНІ ЧАСИ

Напівзадушений податками і дуже нечисленний середній клас. Місто, яке деградує без реформ і змучи­лося від того, що правити тут нама­гаються дві різні сили одночасно.
Послання до столиці з проханням до­помогти і розібратися. Спробуйте вгадати, про який період історії Кам’янця може йтися?

ЗЕМЛЯ БЕЗ СЕРЕДНЬОГО КЛАСУ

Станіслав-Август ПонятовськийХто сказав «про сьогоднішній»? Не варто забувати, що історія має властивість повторюватися. Мова знову піде про фантастично цікаву епоху – про Ка­м’янець у XVIII столітті.
Іноземці, котрих заносило на наші терени в той час (а таких заморських гостей бувало немало), дивувалися, чому галицькі та подільські міста були бідними, а ремісники, спеціалісти та буржуа, основа основ економіки західноєвропейських країн, були нечисленними. 1778 року 27-річний британський працівник Британської Ост-Індійської компанії Натанієл Уільям Рексолл (Nathaniel William Wraxall) написав про буржуазію тодішньої Речі Посполитої:
«Середній клас громадян, купці, ремісники чи міщани, є такими малочисельними і так мало важать, що можна вважати, що їх не існує. В краю, де торгівля ніби вимерла, а мануфактури є чимось маловідомим, підприємства і ремесла залишені напризволяще і тільки абияк дбають про виконання своїх функцій, середній клас примушений вимирати і втрачати власне значення».
Ця цитата ідеально описувала становище кам’янецького міщанства – і тоді, і тепер. Середньому класу дорікали низь­кою підприємливістю, малоосвіченістю та пияцтвом. Міська рада та лава, органи самоврядування, які функціонували ще з Середніх віків, вважалися чимось застарілим – і люди їм не довіряли. Таким самим атавізмом було зверхнє ставлення шляхти до міщуків.

НАСТАВ ЧАС РЕФОРМ

Лише наприкінці XVIII століття, у часи правління останнього польського короля Станіслава-Августа Понятовського, ставлення влади до міст та їхніх жителів почало змінюватися: стояла епоха Просвітництва, бути неуком і не провадити реформ було не комільфо. Але як їх запровадити в часи, коли не було не те що інтернету з телефонією, а й навіть телеграфу? 1 червня 1765 року польський король створив спеціальну комісію – Boni Ordinis (Комісію доброго порядку). Її завданням було вивчити стан справ у столиці (Варшаві), розібратися з міським бюджетом, дослідити, чи не тринькаються кошти на щось непотрібне.
За три роки польський сейм вирішив розіслати такі комісії в усі міста. Це при­швидшило б реформи. У такі комісії входили шляхтичі з теренів, які інспек­тувалися. У них було декілька завдань. По-перше, потрібно було переглянути привілеї, отримані містами за всю їхню довгу історію. По-друге, видати заборону торгувати чужинцям. По-третє, розібратися з адміністративним поділом: підпорядкувати містам передмістя та сусідні села, створивши своєрідні ОТГ
а ля XVIII століття. По-четверте, вивчити, а що там із бюджетом. П’ятим пунктом був контроль діяльності купецьких гільдій і ремісничих цехів. Ну, і так ще купа завдань: від складання рангу помешкань у містах, де проводилися з’їзди шляхти (своєрідні засідання районних рад) – до вивчення ситуації з іудейськими громадами.

КАМ’ЯНЦЮ ТАКЕ ПОТРІБНО ТЕЖ!

Карта міста 1761 р.У Кам’янці ще до рішення сейму чули про реформування Варшави і почали добиватися, щоб Boni Ordinis прислали в подільську столицю якнайшвидше. 1767 року з міста до метрополії вирушила місія з клопотанням прислати на Поділля комісію доброго порядку. Задля такої справи два кам’янецькі магістрати, польсько-русинський і вірменський, навіть забули про вічне протистояння і відправили спільну делегацію. Її завданням було описати у Варшаві фатальний стан Кам’янця і поскаржитися на свавілля ка­м’янецького гарнізону.
Чим так допекли і вірменам, і українцям із поляками військові у Старій фортеці? Та було трохи. Щозими місто мало надавати солдатам для обігріву шість фур деревини. Щороку комендант фортеці вимагав зібрати з містян декілька тисяч злотих на ремонтні роботи в твердині. Реставрація старих споруд, схоже, завжди здавалася кам’янчанам справою когось іншого, аби не їхньою. Ну, і загалом комендант постійно викликав до себе і суддів, і війтів з обох юрисдикцій, ніби вони хлопчики на побігеньках. Жодної тобі поваги до міських інституцій.
Комендантом фортеці, котрий так допік кам’янчанам, був тоді поляк за походженням Міхал Кучинський, який перебував на посаді з червня 1763-го по 24 бе­резня 1768 р. Його наступником стане великий Ян де Вітте.
Зі своїх джерел король отримав інформацію, що «Місто Кам’янець-Подільський через погане внутрішнє управління, а особливо через роздвоєну юрисдикцію польсько-русинську та вірменську, щоразу до більшої приходить руїни. А через місцеві сутички серед людей, торгівлі та ремесел усе більша множиться недостача (у фінансах)».
Місто треба було рятувати. 9 квітня 1767 р. Boni Ordinis вислали до Кам’янця. 15 червня того ж року вона приступила до роботи. Ми були другим містом Речі Посполитої, котре отримало таку інновацію.

КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ ДОБРИЙ ПОРЯДОК

Наша Комісія доброго порядку пов­ністю копіювала варшавську, і завдання в неї були ідентичні. Правда, король попросив більше уваги приділити результативності роботі магістратів, зазначивши, що якщо «через роздвоєння юрисдикцій місто та містяни мають збитки, то комісарам треба згадані дві установи об’єднати в одну неподільну».
Мешканці Кам’янця мали в усьому співпрацювати з комісією та допомагати королівським комісарам. Почалася праця над новим міським уставом, котрий пізніше відправили на підпис монарху. Обидва магістрати, лавники та й прості міщуки мали повністю дотримуватися вимог комісарського суду. Приписи Boni Ordinis одночасно вписували і в книги польсько-русинського магістрату, і в acta armenica – їхній вірменський аналог.
І тепер не терпиться дізнатися, як же відреформували Кам’янець наприкінці шістдесятих років XVIII століття, як поліпшилося життя його мешканців?
На жаль, відповідь буде очікувана:
а ніяк. Ніяк не відреформували. Ніяк не поліпшилося. Поділля не Варшава, тут у 1768-1772 рр. було неспокійно і вирували повстання. Коліївщина з її іудейськими погромами та нападами на панські маєтки – з одного боку. Бунтівна шляхетська Барська конфедерація, котра не сприймала ані реформ Станіслава Августа, ані його дружби з російською імператоркою Катериною ІІ, – з іншого, і котру «пацифікувати» польська влада покликала російські війська. Які чудові реформи не придумай, які докладні приписи урядовцям не роздай, а коли грунт під ногами палає, і земля дрижить від тектонічних соціальних зламів, ситого життя в місті не досягнеш.

СІКВЕЛ: ДОБРИЙ ПОРЯДОК ПОВЕРТАЄТЬСЯ

Уже коли політична ситуація на кам’янецькому горизонті перестала палати пекельним вогнем, у травні 1773 року, король знову відправив до міста Комі­-сію доброго порядку. Комісарами були обрані найбільші подільські достойники. Ними стали летичівський підкоморій Казимир Ліпінський, стольник подільський Антоній Старжинський, летичівський стольник Себастіан Гавронський, червоногродський мечник Войцех Раціборовський і генерали Ян де Вітте та Міхал Кучинський – новий і колишній коменданти нашої фортеці. Без двох останніх панів було нікуди: комендант фортеці перебував у складі будь-якої комісії, що працювала в місті. Навіть якщо її покликали з ним, комендантом, розібратися.
Станіслав Август старався скласти кам’янецьку місію так, щоб у неї входили люди освічені – якщо вже не у сфері міського управління, то хоча б у галузі фінансів чи права. Про діяльність попередньої Boni Ordinis монарх писав, що «частково через публічну нещасливість краю, частково через різні приватні перешкоди справа, така потужна та потрібна, не досягла своєї цілі. Через це Ми, в стараннях ощасливити громадян та зупитини упадок згаданого міс­та, згадану Комісію доброго порядку доповнили (далі йшов список комісарів)».
Нова комісія дала той самий результат, що і попередня: жодних реформ у міс­ті запроваджено не було. Стабільність – вона часом і про деградацію. А що було далі – дізнаємося у продовженні статті.

Ірина ПУСТИННІКОВА.