П'ятница, 20 Травня 2022 р.
4 Лютого 2022

ДОБРИЙ ПОРЯДОК У ПОГАНІ ЧАСИ

Частина ІIІ


Нагадаємо, що минулого разу ми залишили Кам’янець-­1785 у піднесеному очікуванні реформ від Комісії доброго порядку. Місто подбало, щоб його скарбницю було непросто відкрити, задумалося про профілактику пожеж, регулювало ціни на м’ясо та хліб, вирішило боротися з нелегальною торгівлею. Що ж було далі?

ВІД СЕСІЇ ДО СЕСІЇ

Попри заборону покривати будинки у каньйоні очеретом, хати під такими стріхами траплялися аж до ХХ ст.Нелегальна торгівля – це було пів біди. Попри жорсткі пропі­наційні закони, в Кам’янці епохи Просвітництва процвітали гендлярі саморобного алкоголю. І з цією бідою теж треба було боротися. На засіданні представників русинсько-польської та вір­менської громад, а також більшості цехів 24 серпня 1785 р. було вирішено, що час вводити цензорів. Ті не мали слідкувати за ідеологічним змістом пісень чи книжок, о ні. Їх було декілька, і кожного брали на службу таємно, так, що ні він не знав, хто ще працює цензором, ні вони про нього. Така таємничість була потрібна, щоб продавці «паленого» алкоголю не впізнавали їх, адже цензори мали боротися з ними. Начальником над цими таємними агентами став лавник Стані­слав Море. Він мав тричі роби­ти зауваження гендлярам, яких приводили цензори, а якщо це не діяло – відправляти на міську сесію. І та вже вирішувала, як спекулянтів покарати.
Міських сесій теж побільшало, тому аж дуже заважати їхній роботі незаконні торговці не могли. До серпня 1785 р. міська влада мала окремо судові та регентівські засідання. Представники громади вирішили, що цього мало – і відтоді раз на квартал у визначений заздалегідь четвер представники влади зби­ралися двічі на день на ще одну сесію. Тоді о 9-й та 14-й годині місто вирішувало нагальні питання, які накопичилися за три місяці. На такі засідання, крім службовців із магістрату, мали приходити четверо з міських лав­ників (суддів) і шестеро представників із гміни. Проєкти, які розглядалися на таких сесіях, приймалися більшістю голосів. Кожен проєкт записували до спеціальної книги. Мінімальний кворум складав шестеро працівників магістрату, двох лавників і чотирьох представників гміни. Комісія доброго порядку мала призначати цим людям винагороду за працю на таких сесіях.
Через три тижні після пам’ятного для міста зібрання 24 серпня 1785 р., 16 вересня, мала зібратися для чергового засідання Комісія доброго порядку. Та з невідомих поки причин не зібралася. Зробила це вже аж 3 лютого 1786 р. Тоді представники обох юрисдикцій і міських цехів під присягою передали комісарам усі потрібні документи. Із запропонованими містом нововведеннями (цензори, протипожежна безпека, боротьба з нелегальною торгівлею, призначення генерального збирача податків тощо) комісія погодилася, і з березня місто почало вводити всі оновлення в життя.

І ПРО ОХАЙНІСТЬ

Комісія доброго порядку лише вирішила, що Григорій Декаприлевич, у котрого в Кам’янці була і так погана слава, не зможе самотужки і пожежну безпеку перевіряти, і за чистотою міс­та слідкувати. Треба було призначити ще когось.
Вирішили так: Декаприлевич буде відповідальним за чисте місто. Він у супроводі чотирьох помічників мав щодня ходити Ринком і навколишніми вулицями й дивитися, чи там чисто, а ще контролювати вивезення сміття. Полігона для відходів тоді не було, сміття неекологічно транспортували на греблю біля млина. Це вважалося прогресом: до того непотріб вивалю­вали просто на дороги або тишком скидали на валах фортеці.
Крім того, до обов’язків Декаприлевича входило нагадування всім власникам будинків про прибирання своєї території. Він мав це робити щонеділі та за день до свят, щоб місто виглядало охайнішим.
Григорій Декаприлевич також мав слідкувати за всіма ровами та канавами в місті. Якщо з’являвся новий рів, мав його про­інспектувати і вирішити, засипати землею, чи хай буде.
Кам’янець славився глибо­кими і широкими підземними складами, де купці та маркітанти тримали свої товари. Часто вони мали незасклені світлові вікна на рівні хідників. У темряві перехожі час від часу падали в такі отвори. Щоб запобігти таким нещастям, Декаприлевич мав слідкувати, аби всі такі світлові вікна були загратовані, а льохи, котрі висувалися аж на вулиці, ліквідовані.

ЩОБ НЕ РОЗПЕРЕЗАВСЯ ЧЕРВОНИЙ ПІВЕНЬ

А вже захищати місто від вогню поставили радника Юзефа Губицького. Допомагати у цій не­легкій справі йому мав лавник Петро Кухаєвський, двоє містян і ще аж 12 помічників. В обов’язки Губицького входив перепис усіх об’єктів, які слугували для гасіння міських пожеж. До винайдення вогнегасників було ще далеко, тому такими предметами ставали шкіряні мішки, драбини, лійки та гаки. Кожен предмет Губицький мав промаркувати кам’янецькими символами, скласти в Ратуші та закрити на ключ. Якщо якісь із предметів були пошкоджені, кошти на ремонт надавалися з міської скарб­ниці. Губицький і його дозорці мали слідкувати, щоб бочки, які стояли навколо Ратуші, завжди були наповнені водою. Нагадаємо, що ще з середньовічних часів середмістя Кам’янця потерпало від нестачі криниць і води. Декілька колодязів на все місто – це було дуже мало. Тож походи по воду до джерела на Гунських криницях чи до річки були обтяжливою рутиною щоденного життя.
Також Губицький мав щомісяця здійснювати ревізію всіх житлових помешкань у місті, слідкувати, чи не зберігаються на стріхах сіно й солома, котрі можуть легко спалахнути та викликати пожежу. Також щомісяця інспектувалися порохові склади.
Міська влада видала постанову, за котрою заборонялося покривати будинки в каньйоні Смотрича соломою та очеретом. Листівки з кінця ХІХ століття чітко свідчать, що на цю за­борону багато хто з містян не зважав – найімовірніше, через брак коштів на безпечніші дахи з бляхи чи гонту, який привозили зі Жванця.

ГРОШІ ДЛЯ ГЕОМЕТРА

Комісія доброго порядку проводила засідання також 1 травня та 17 липня 1786 р. На трав­невому проінспектувала всі витрати міської каси за попередні 19 років. Міським рахтмістром (бух­галтером) призначила Пет­ра Воланського. Ще декілька лю­дей були найняті для того, аби описати всі міські будинки і розібратися з правами власності на порожні ділянки. У липні ко­місія наказала місту найняти геометра (землеміра). Він мав виміряти Ринок, вулиці, передмістя, будинки та всі міські грунти й нанести їх на карту.
Не минуло й місяця, як Bona Ordinis зібралася на наступне позачергове засідання – 4 серпня 1786 р. Ну, домовилися ж рік тому обидві юрисдикції сприяти розвитку міста, але… Кам’янець мав сплачувати подимний по­даток, але вірменська громада відмовилася це робити. А русинсько-польський магістрат сам такі суми не витягував.
Ще одним питанням поза­чергової сесії став найнятий геометр. Заплатити йому мали власники полів навколо міста – кожен по 15 грошів. Але не поспішали це робити. Не розко­шелилися і до наступної сесії комісії. Тож 1 листопада 1786 р. Bona Ordinis пригрозила їм судом.
Справа з геометром Юзефом Фльорковським тягнулася і тягнулася, поки нарешті аж 1 червня 1787 р. представники обох юрисдикцій підписали з ним контракт на 90 червоних золотих. 30 із них він отримав авансом, ще 30 мав отримати після вимірювання всіх полів. Останні 30 золотих належало віддати вже після створення Фльорковським карти. Крім того, спеціаліст отримав коня та помічника.
Деякі з постанов комісії не влаштовували міських радників, і вони почали вчергове намагатися завадити комісарам проводити засідання. Регент Ян Спитковський навіть написав скаргу, що комісія втягує місто в борги і змушує регентів підписувати якісь квитанції та контракти. Гро­мада ставилася до такого саботажу несхвально і збиралася надіслати в липні 1787 р. голові Bona Ordinis, летичівському підкоморію Яну Орловському, лис­та з проханням пришвидшити втілення всіх приписів комісії.
На засідання Bona Ordinis 1 серпня 1787 р. було представлено карту полів і грунтів, що належали до міста, крім села Кормильче. Комісія наказала геометру Фльорковському внести на карту декілька поправок. Декілька – це ще м’яко: робота геометра викрила гнійник зловживань містян. Чимало кам’янчан незаконно займали грунти та будинки і відмовлятися від халяви не поспішали. 4 січня 1788 р. аж сам король Станіслав Август наказав покарати за недотримання правил і незаконне володіння нерухомістю чимало містян. Серед них були і поважний радник Габріель Бакалович, і Урсула, вдова Стефана Бакаловича, Зофія, вдова Антонія Шаніна, Анд­рій Чижевський, Мацей Солтовський, Зофія, вдова Яна Демковича, Войцех Бржезінський та інші.

ДВА СТАЮТЬ ОДНИМ

Та найважливішим рішен­ням засідання стало об’єднання вір­менської та польсько-русин­сь­кої юрисдикцій в одну. Гро­ма­дяни обох юрисдикцій були зрів­няні в правах. Працівникам спільного магістрату призначили плату 1200 злотих – на всіх, суму мали поділити між усіма чиновниками. Комісія виріши­ла, що відтоді Кам’янець матиме двох президентів і одного війта. Всіх трьох обиратимуть раз на рік.
При зайнятті місць в об’єднаному магістраті дійшло до бійок серед вірменських радників. Сперечалися так запекло, що аж на засіданні комісії 3 лютого 1788 р. довелося вирішувати це питання. Вирішили поділи­ти залу на праву та ліву части­ни. Праворуч мали сидіти Габ­ріель Бакалович, Юзеф Город­ницький, Ігнатій Декаприлевич, Ян Шанін, Захаріуш Мисирович, Григорій Декаприлевич, Григорій Сеферович, Войцех Бржезінський, Петро Воланський і Григорій Богданович. Ліворуч мали розміститися Григорій Мисирович, Ян Чайковський, Ян Щицінський, Юзеф Губицький, Флоріан Шадбей, Антоній Зволинський, Віталій Пшибиловський, Григорій Шимонович і Каетан Чайковський. Комісія вчинила мудро, змішавши на обох три­бунах представників усіх націй, які проживали в місті та мали владу. Якщо на засідання не з’являвся той, хто сидів першим праворуч, його місце мав зай­няти той, хто сидів першим лі­воруч. Усі члени магістрату мали скласти присягу місцевому суду.

АРХІВ І КАЗАРМИ

Серед інших нововведень Bo­na Ordinis у серпні 1787 р. було створення міського архіву. При новоствореній організації мав постійно працювати архівіст. При вступі на посаду він мав складати присягу. Першим ар­хівістом міста став Стефан Пілік. Його обов’язком було впорядкувати всі кам’янецькі права, протоколи та акти з декретами, тримати архівні документи в порядку та берегти їх від знищення.
Bona Ordinis також зайнялася питанням квартирування в місті солдатів. Ще 1781 р. комендант фортеці Ян де Вітте вирішив будувати казарми, які мали звільнити містян від обтяжливої необхідності розміщувати в своїх будинках вояків (у народі ці казарми знають переважно як «ста­ру табачку»). Згідно з проєктом Військового департаменту, Ка­м’янець мав виділити 42 900 злотих у перший рік будівницт­ва казарм і по 33 000 злотих кож­ного наступного року. Та сам король Речі Посполитої Станіслав Август вважав, що ця сума є дуже високою для бідного Кам’янця. Настільки високою, що містянам уже краще потерпіти солдатів у своїх будинках, ніж викласти таку суму на нову споруду. Тому монарх 5 жовтня 1787 р. порадив комісії та магістрату разом із керівництвом кам’янецького гарнізону порахувати, скільки коштуватиме проживання солдатів у казармах, і яку суму кам’янчани можуть на це виділити. Оскільки в місті проживали, крім вірмен, русинів і поляків, також євреї, король наказав, щоб і вони доклалися до цих витрат.
Комбінували і здешевлюва­ли утримання гарнізону кам’янчани як могли. Через два роки після об’єднання юрисдикцій Комісія доброго порядку перетворила колишнє приміщення вірменської ратуші на в’язницю для арештантів, костел св. Григорія – на гарнізонний склад, а міський шпиталь став лазаретом для вояків.
Питання розквартирування вояків порушувалося і на одному з останніх засідань Bona Or­dinis 20 вересня 1789 р.

БУНТІВНІ СЕЛЯНИ ТА ПЕКАРІ

Місто потребувало казарм, але мало на їх побудову недостатньо коштів На засіданні 28 червня 1788 р. Bona Ordinis зайнялася впорядкуванням міських актів. Писар радників Казимір Котвицький і писар радників Павло Боярсь­кий мали впорядкувати документи щодо всіх писарів, які працювали до них, і віднести їх до архіву. Все це треба було зробити за два тижні. Інакше писарів чекала кара. Та ті завдання робити не поспішали: документи 1792 р. фіксують, що писарі не виконують наказу зі здачею документів до архіву.
На червневому засіданні також порушували питання незаконної торгівлі. З усіх нелегальних продавців укотре вирішили стягнути податки.
А ще 1788 року комісія звільнила Кам’янець на рік від обо­в’язку постачання фуражу і провіанту для армії та сплати подим­ного в розмірі 6 грошей. Передмістя та навколишні села від таких податків не звільнялися. За окремим наказом місто мало надати військовим підводи.
До питань торгівлі Bona Or­dinis зверталася і пізніше. 1789 року за проханням магістрату комісія поділила ринок на окремі сектори в залежності від видів товарів. Адже місцеві ярмарки були дуже велелюдними, при­їжджали на них і з Молдови, і з Валахії (Румунії). Рішенню комісії противився цех пекарів, кот­рого змусили переміститися із західної частини ринку на північну. Змусили підкоритися і їх.
Хоча офіційно кам’янецька Bo­na Ordinis діяла до 1791 р., остан­ні два роки її діяльність була формальною: засідання пере­носилися і скасовувалися, а рішення вже не впливали на життя міста. Декілька засідань 1789 р. комісари обговорювали можливість селянського повстання – у Франції гриміла буржуазна революція, її відблиски було помітно і на Поділлі. Навіть зловили та привели на засідання якогось Кирила Пундика, начебто ватажка повсталих селян. До в’язниці кинули декілька десятків православних селян. Бунтівників усе слали і слали до подільської столиці, у в’язниці вже не вистачало для них місця, тож арештантів розміщали в келіях домініканського монастиря.
Останній декрет Комісія доб­рих справ видала 18 вересня 1791 р., він був спрямований на захист цеху пекарів від партачів (самостійних ремісників з-поза цеху). За декретом, цех отримував повну монополію на продаж хліба в місті, а жінкам було суворо заборонено займатися випіканням хліба і продавати печиво, яке вони робили вдома.

Ірина ПУСТИННІКОВА.